Boeing B-17 Flying Fortress

Бо́їнг B-17 «Летюча фортеця» (англ. Boeing B-17 Flying Fortress) — перший американський суцільнометалевий важкий чотиримоторний бомбардувальник.

Літак був спроектований у 1934 році в рамках конкурсу із створення берегового бомбардувальника, що діє проти кораблів. Через рік був створений прототип «Боїнг 299», оснащений двигунами «Пратт і Вїтні» 750 к. с., перший політ якого відбувся 28 липня того ж року. На подальших літаках були двигуни «Райт-циклон» 1200 к. с.

Заводи Боїнга розробили і випустили B-17 «Летючу фортецю» для армії США рівно через 12 місяців. Заводи компанії Боїнг спільно з фірмами Дуглас і Локхид випустили в цілому 6981 бомбардувальників B-17 різних моделей, а також 5745 інших модифікацій, тобто всього 12726 штук.

Boeing B-17 Flying Fortress
B-17G-30-DL на бомбометанні
B-17
Призначення: стратегічний бомбардувальник
Перший політ: 28 липня 1935
Прийнятий на озброєння: квітень 1938
Знятий з озброєння: 1968 (Бразилія)
Період використання: 19381968
На озброєнні у: США, Велика Британія
Розробник: Боїнг
Виробник: Боїнг, Дуглас, Локхид
Всього збудовано: 12731
Конструктор: Боїнг
Екіпаж: 10 осіб
Крейсерська швидкість: 293 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 462 км/год
Бойовий радіус: 3219 км
Практична стеля: 10 850 м
Швидкопідйомність: 4,6 м/с
Довжина: 22,66 м
Висота: 5,82 м
Розмах крила: 31,62 м
Площа крила: 131,92 м²
Споряджений: 24 495 кг
Двигуни: Wright R-1820-97 "Cyclone"
Тяга (потужність): 4x1200 к.с.
Гарматне озброєння: 13x12,7 мм, кулемети Браунінг M2
Внутрішнє бомбове навантаження: 7900 кг

Використання в Другій світовій війні

Восени 1940 року двадцять бомбардувальників B-17 було поставлено в Королівські військово-повітряні сили Великої Британії.

Літак відразу став легендою, завдяки своїй бойовій потужності і здатності повертатися на аеродром навіть з простреленим фюзеляжем, з якого були вирвані шматки обшивки. Оригінальна конструкція крила дозволяла витримувати важкі пошкодження. 9 великокаліберних кулеметів забезпечували могутній захист. Проте, були серйозні проблеми з уразливістю бомбардувальника B-17, не вдалося подолати його схильність до спалахування. Був слабкий захист спереду при лобовій атаці винищувачів: з 27 фрагментів важких броньових плит і протизенітних екранів жоден не захищав екіпаж від лобової атаки. При попаданні в лобову частину з гармати або навіть кулемета екіпаж виявлявся абсолютно не захищеним.

Результати денного застосування B-17E/F без винищувального прикриття були плачевні: в ході двох рейдів углиб Німеччині 17 серпня і 14 жовтня 1943 року 120 літаків було збито, а 240 потребували тривалого ремонту.

Не зважаючи на безпрецедентно великі втрати, американські льотчики здійснювали до 1000 літако-вильотів в день.

Операція «Френтік»

В-17 поряд з В-24 брали участь у операції «Френтік» (англ. Frantic) спільна радянсько-англо-американська операція з човниковим рухом американських бомбардувальників трикутником Англія — Північна Італія — Полтава. Завдяки наявності повноцінних ремонтно-забезпечувальних баз у вершинах «трикутника» збільшувалась дальність дії бомбардувальників, оскільки не було потреби повертатися на аеродром вильоту. Бомбардування здійснювалося «на проході» між двома вершинами «трикутника», що дозволяло урізноманітнювати напрямки бомбових атак та робити їх несподіванішими для супротивника.

Операція розпочалась 2 червня 1944 року вильотом з Італії ескадри в 750 літаків (разом з винищувачами прикриття Р-51 «Мустанг»), яка здійснила бомбардування об'єктів на території Угорщини та приземлилась на аеродромах Полтава, Миргород та Пирятин. Втрати американців: один — В-17 та один — Р-51, п'ять Мустангів повернулося до Італії.

Підготовчі технічні роботи до першого вильоту тривали майже півроку. На полтавських ґрунтових аеродромах, не придатних для приймання важких літаків за будь-якої погоди, було укладено металеве покриття загальною площею 354 тис. м². Побудовано казарми, госпіталі та квартири для американського персоналу баз. Для прикриття баз з повітря тут було розміщено радянську 329-ту дивізію винищувачів «Ейркобра».

Німецьке командування стурбоване ефективністю нової тактики бомбових ударів союзників, вжило контрзаходів. 22 червня 1944 німецька авіація вщент розбомбила базу в Полтаві, знищивши майже 70 американських літаків. У нічних умовах радянські винищувачі прикриття виявилися цілком безпорадними, в повітря піднялося лише 19 винищувачів. База була приведена в порядок лише через місяць. Човникові бомбардування тривали до 8 жовтня 1944 року, після чого програму було згорнуто.

Тактично-технічні характеристики

Boeing B-17G
Схема B-17G.

Приведені нижче характеристики відповідають модифікації B-17G[1]:

Технічні характеристики

  • Екіпаж: 10 осіб (командир корабля, 2-ий пілот, штурман, бомбардир, бортінженер (стрілець верхньої турелі), стрілець-радист, стрілець підфюзеляжної турелі, бортстрілець (зліва), борстрілець (справа), стрілець хвостової турелі)
  • Довжина — 22,66 м
  • Розмах крила — 31,62 м
  • Висота — 5,82 м
  • Площа крила — 131,92 м²
  • Профіль крила — NACA 0018 / NACA 0010
  • Вага порожнього — 16391 кг
  • Вага спорядженого — 24495 кг
  • Максимальна злітна вага — 29710 кг
  • Двигуни — 4× Wright R-1820-97 «Cyclone» поршневих двигунів з турбонагнітачем по 1,200 к. с. (895 квт) кожен

Льотні характеристики

Озброєння

  • Кулемети — 13×M2 Browning .50 дюймових (12.7 мм)
  • Бомбове навантаження — до 7900 кг

Примітки

  1. Omega Survival Supply (2007-02-28). B-17 Bomber Footage. Процитовано 2016-02-29.

Посилання

13-та повітряна армія (США)

13-та повітряна армія (США) (англ. Thirteenth Air Force) — повітряна армія ПС США, що до 2012 року входила до Тихоокеанського командування Повітряних сил. Штаб-квартира повітряної армії розташовувалася на військово-повітряній базі Гіккам (Перл-Харбор-Гіккам), на острові Оаху в штаті Гаваї. Основним завданням повітряної армії було забезпечення оборони повітря у зоні відповідальності Тихоокеанського командування ПС, за виключенням Корейського півострову. 28 вересня 2012 року повітряна армія розформована, її складові елементи включені до Тихоокеанського командування.

1942 у авіації

Основна стаття: Авіація.Хронологічний список подій у авіації за 1942 рік.

Consolidated B-24 Liberator

Консолідейтед В-24 «Ліберейтор» (англ. Consolidated B-24 Liberator) — американський важкий бомбардувальник, розроблений авіаційною компанією «Consolidated Aircraft» в Сан-Дієго, штат Каліфорнія. На початку проектування та розробки моделі літака був відомий, як модель 32, і невелика кількість ранніх зразків були продані під назвою бомбардувальник LB-30. Під час Другої світової війни Консолідейтед В-24 «Ліберейтор» широко використовувався усіма видами американських збройних сил, а також багатьма військово-повітряними силами і військово-морськими силами союзників. Літак здобув видатний послужний список під час війни, будучи задіяним в операціях на території Західної Європи, на Тихоокеанському ТВД, Середземномор'ї, в Китаї, Бірмі, Індії.

Масове виробництво важкого бомбардувальника розгорнулося в повну силу в 1943, коли була запущена нова збірна лінія компанією Ford Motor Company й готовий B-24 Liberator випускався кожну годину, і досягало 650 літаків на місяць в 1944. В-24 «Ліберейтор» став наймасовішим важким бомбардувальником союзників у світовій історії авіації та наймасовішим військовим літаком США, досягши піку в більше 18 000 літальних апаратів.

У порівнянні з славетнішим бомбардувальником B-17 Flying Fortress, B-24 мав сучасніший дизайн, вищу швидкість польоту, більший радіус дії й бомбове навантаження його було більше, ніж у «Летючої фортеці». Водночас, літак мав суттєві недоліки в управлінні польотом й погано літав в авіаційних формуваннях під час виконання завдань. Але, завдяки багатьом конструктивним перевагам, важкий бомбардувальник прослужив тривалий термін у військової авіації багатьох країн.

Continental Airlines

Continental Airlines, Inc., (укр. Контіне́нтел Ейрлайнз) (NYSE: CAL), — четверта за величиною авіакомпанія Сполучених Штатів Америки зі штаб-квартирою в Х'юстоні, штат Техас, член глобального авіаційного альянсу пасажирських перевезень Star Alliance з 2009 року. 1 жовтня 2010 року, Continental Airlines офіційно злилася з компанією United Airlines. Новий авіаперевізник буде працювати під брендом United Airlines, з використанням логотипу Continental Airlines. Нова авіакомпанія стала найбільшим авіаперевізником в світі.

Континентал виконує більше 3 тисяч рейсів в день у понад 190 пунктів призначення за межами країни і в 151 аеропорт на території США. Маршрутна мережа перевізника охоплює міста Канади, Латинської Америки, Європи, Сполучених Штатів Америки та країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Авіакомпанія експлуатує в своїх головних хабів Міжнародний аеропорт Ньюарка Ліберті, Міжнародний аеропорт Х'юстон (Інтерконтинентал), Міжнародний аеропорт Клівленда Хопкінс і Міжнародний аеропорт імені Антоніо Вон Пата. В аеропорту Гуаму базується дочірнє підрозділ авіакомпанії — Continental Micronesia, що з'єднує своїми рейсами регіон Мікронезії з містами Східної Азії, Південно-Східної Азії, Гонолулу і з австралійським містом Кернс.

Continental Airlines є міноритарним власником авіакомпанії ExpressJet Airlines, яка працює під торговою маркою Continental Express, але управляється незалежним керівництвом і має власні розміщені акції. Невеликі авіаперевізники Cape Air, Colgan Air, CommutAir і Gulfstream International Airlines працюють під брендом Continental Connection, компанія Chautauqua Airlines — під маркою Continental Express, однак сама Континентал не має в цих авіакомпаніях своєї частки власності.

З вересня 2005 року Континентал є повноправним членом альянсу SkyTeam, в якому має щільні ділові відносини з авіакомпаніями Northwest Airlines, Delta Air Lines, Air France, KLM, Aeromexico і Alitalia, а також код-шерінгові угоди з залізничною компанією Amtrak, що працює на ринку північно-східної частини США, з US Helicopter, що виконує вертолітні перевезення з Міжнародного аеропорту Ньюарка (Ліберті) в Манхеттен і з французької залізничною компанією SNCF French Rail. У січні 2009 року Континентал оголосила про вихід з 24 жовтня 2009 року з альянсу SkyTeam і планованому вступ до іншого авіаційного альянсу Star Alliance вже на наступний день — 25 жовтня.[3]

Douglas A-20 Havoc

Ду́глас А-20 «Хе́вок» (англ. Douglas A-20 Havoc) — американський військовий літак часів Другої світової війни. Являв собою ціле сімейство літаків, що включало штурмовик, легкий бомбардувальник і нічний винищувач. Перебував на озброєнні ВПС США, Великої Британії, Радянського Союзу і інших країн. У ВПС країн Співдружності відомий під ім'ям «Бостон», версія нічного винищувача отримала назву «Хевок». У ВПС США прийнятий на озброєння під назвою А-20 «Хевок».

Handley Page Halifax

Хендлі Пейдж Галіфакс (англ. Handley Page Halifax) — британський чотирьох-моторний важкий бомбардувальник, що перебував на озброєнні Королівських ВПС Великої Британії за часів Другої світової війни. Літак був розроблений компанією Handley Page і брав найактивнішу участь від початку до кінця світової війни. «Галіфакси» також перебували на озброєнні Королівських ВПС Канади, Австралії, військово-повітряних сил Вільної Франції, ВПС польських збройних сил на Заході, а у післявоєнний час у Королівських ВПС Єгипту та Пакистану й французьких повітряних силах.

Nakajima J1N

Nakajima J1N «Gekko» (яп. 月光, «Гекко» («Місячне сяйво»)) — серійний розвідник та винищувач Імперського флоту Японії періоду Другої світової війни.

Кодова назва союзників - «Ірвінг» (англ. Irving).

Roma (лінкор)

Рома (італ. Roma) — італійський лінкор типу «Літторіо» періоду Другої світової війни, що був затоплений 9 вересня 1943 німецькими радіокерованими бомбами. Названий на честь столичного міста Рим.

Берегове командування Повітряних сил Великої Британії

Берегове командування Королівських Повітряних сил Великої Британії (англ. RAF Coastal Command) — одне з командувань Королівських Повітряних сил Великої Британії, що існувало з 1936 по 1968 роки у складі Збройних сил Об'єднаного Королівства й зіграло одну з провідних ролей в протичовновій та протиповітряній обороні Британії, а також у справі захисту транспортних конвоїв, морських портів, військово-морських баз, інших важливих об'єктів, порятунку екіпажів кораблів, суден і літаків, що були збиті, та інше в роки Другої світової війни.

Битва в морі Бісмарка

Битва в морі Бі́смарка (2-4 березня 1943 року) — морська битва, яка відбулася в південно-західній частині Тихого океану у морі Бісмарка під час Другої світової війни. У битві літаки ВПС США та Королівських ВПС Австралії атакували японський морський конвой, який перевозив військових в Лае, Нова Гвінея. Були потоплені всі японські транспорти, загинула значна частина військовослужбовців японської армії.

В грудні 1942 року Генеральним штабом Збройних сил Японії було прийнято рішення відправити конвой, щоб зміцнити свої позиції в Новій Гвінеї. Згідно плану близько 6 900 японських військовослужбовців повинні були перевести морем з Рабаула безпосередньо в Лае. План був ризикований, тому що авіація Союзників в цьому регіоні була дуже активна. Проте іншого виходу в японців не було, бо інакше військам довелося б пересуватись по дуже складній заболоченій місцевості, через джунглі та гори без доріг. 28 лютого 1943 року конвой, який складався з 8-ми військових транспортів, 8-ми есмінців та близько сотні літаків, вирушив з бухти Сімпсон в Рабаулі.

Повідомлення про морський конвой японців американці перехопили та відправили на розшифрування в Мельбурн та Вашингтон. Після розшифрування Союзники вже знали місце призначення конвою та дату прибуття. Союзники розробили нові методи повітряного нападу на кораблі. Японський конвой був виявлений та супроводжувався військово-повітряними силами Союзників до атак 2-го, 3-го і 4-то березня. Всі вісім транспортів та чотири есмінці супроводу були потоплені. З 6 900 військовослужбовців, які перевозилися конвоєм, лише близько 1 200 дісталися до Лае. Ще 1 200 були врятовані есмінцями та підводними човнами і повернулися в Рабаул. Після цієї поразки японці більше не робили спроб зміцнити свої позиції в Лае. Японська армія була вже не взмозі зупинити наступ Союзників в Новій Гвінеї.

Битва за острів Гуденаф

Битва за острів Гуденаф (22-27 жовтня 1942 року), також відома як «Операція Дрейк» — битва, яка була частиною Новогвінейської операції Тихоокеанської кампанії Другої світової війни. Союзники атакували японських морських піхотинців на острові Гуденаф. Австралійські підрозділи висадилися на південному краю острова Гуденаф 22 жовтня. Після короткого, але запеклого бою, японські війська змушені були відступати. Після битви Союзники створили на острові потужну військово-морську базу, яку використовували для подальшого просування в даному регіоні.

Острів Гуденаф є найпівнічнішим з островів Д'Антркасто, розташований на північному сході Папуа та розділений з ним 15-мильною (24 км) протокою. Острів розташований в 65 милях (105 км) від бухти Мілн і 185 милях (298 км) від Порт-Морсбі. Він розташований вздовж морського шляху між Буною та затокою Мілн, тому був стратегічно важливим в кінці 1942 року як для Союзників, так і для японців. Острів має овальну форму довжиною 21 миля (34 км), шириною 13 миль (21 км). Прибережна смуга, шириною до 8 км, покрита луками, протоками та прибережними болотами. Острів різко підіймається в центральній частині до висоти 2400 метрів над рівнем моря. Західна частина острова була покрита тропічним лісом та джунглями, а східна частина — трав'янистими рівнинами. Острів був придатним для будівництва аеродрому, особливо в північно-східній та північно-західній частині. На острові зовсім не було доріг. Станом на 1942 рік навіть не було чітких мап острова з нанесеними береговими лініями.

Бомбардувальник

Бомбардува́льник — військовий літак, призначений для ураження наземних (підземних) або надводних (підводних) об'єктів за допомогою бомбового або ракетного озброєння.

Бомбардувальник — бойовий літак, призначений для ураження наземних і морських об'єктів як на полі бою, так і в тилу ворога. Бомбардувальники бувають легкі, середні та важкі. На сучасних бомбардувальниках встановлюється 2—8 турбогвинтових або турбореактивних двигунів. Реактивні бомбардувальники розвивають швидкість, що наближається до звукової і навіть надзвукової. Важкі й середні бомбардувальники мають потужне бомбардувальне і оборонне стрілецько-артилерійське озброєння. Найпоширеніша схема важкого бомбардувальника — суцільнометалевий вільнонесучий моноплан з високо розташованим стрілоподібним крилом і одним кілем. Важкі бомбардувальники мають бомбове навантаження 34—38 т, середні — до 10 т. Дальність польоту бомбардувальників — від 7 до 16 тис. км, стеля — до 20 тис. м. Екіпаж бомбардувальника — 3—8 чол. Сучасні бомбардувальники можуть робити польоти на повний радіус дії в складних метеорологічних умовах і вночі; уражати об'єкти поза їх візуальною видимістю. Для цього вони обладнуються радіотехнічними, астрономічними та іншими навігаційними системами, оптичними, радіолокаційними прицілами, лічильно-обчислювальними приладами тощо.

Ненсі Гаркнесс Лав

Не́нсі Га́ркнесс Лав (14 лютого 1914 — 22 жовтня 1976, англ. Nancy Harkness Love, при народженні Ганна Лінкольн Гаркнесс, англ. Hannah Lincoln Harkness) — американська льотчиця, військовий пілот Другої світової війни.

Народилася в Гаутоні, штат Мічиган, 14 лютого 1914 року в родині заможного лікаря. З дитинства цікавилася авіацією, в 16 років здійснила свій перший політ та отримала ліцензію пілота.

Закінчила Мілтонівську академію, штат Массачусетс, та Коледж Вессера, штат Нью-Йорк. Через своє заповзяття та неспокійну вдачу після першого курсу навчання, у 1932 році, отримала прізвисько «Новачок у небі!» (англ. The Flying Freshman!).

Під час навчання у Вессері заробляла, влаштовуючи польоти на літаку, який орендувала на сусідньому аеродромі.

У травні 1940 р., після початку Другої світової війни, Лав підібрала 49 жінок-льотчиць та звернулася до керівництва повітряних сил із пропозицією створити спеціальний авіаційний корпус із досвідчених пілотів-учасників довоєнних змагань (кожен льотчик мав понад 1000 годин нальоту). За задумом Ненсі Гаркнесс Лав, жінки-льотчиці мали доставляти літаки до військових баз після випуску їх з заводів. План було відхилено через заборону використання жінок у підрозділах, якими не командують жінки-офіцери.

Порт-Морсбі (аеропорт)

Міжнародний аеропорт Джексон, також відомий як Аеропорт Порт-Морсбі (англ. Jacksons International Airport, (IATA: POM, ICAO: AYPY)) — найбільший і найбільш завантажений комерційний аеропорт Папуа Нової Гвінеї, розташований у восьми кілометрах від столиці країни міста Порт-Морсбі.

Аеропорт є портом приписки і головним транзитним вузлом (хабом) для національної авіакомпанії Папуа Нової Гвінеї Air Niugini і хабом для іншого новогвінейского авіаперевізника Airlines PNG.

Система турбонаддування

Систе́ма турбонаддува́ння — система двигуна внутрішнього згоряння на основі турбокомпресора, що забезпечує наддування (подачу повітря під тиском у циліндри) за рахунок використання енергії відпрацьованих газів.

Список літаків Другої світової війни

Список літаків Другої світової війни — список, який містить перелік усіх літальних апаратів, які використовувались країнами-учасницями Другої світової війни. В даний перелік також входять дрони, вертольоти, автожири та дирижаблі.

Flag of the United States (1912-1959).svg Військова авіація США в Другій світовій війні
Винищувачі
Палубні винищувачі
Нічні винищувачі
Стратегічні бомбардувальники
Тактичні бомбардувальники
Палубні бомбардувальники
Штурмовики
Літаки-розвідники
Гідролітаки
Протичовнові літаки
Військово-транспортні літаки
Навчальні літаки
Планери
Військові літаки Boeing
Винищувачі/штурмовики
Бомбардувальники
Транспортні літаки
з поршневими двигунами
Реактивні транспортні літаки
Літаки-заправники
Навчально-тренувальні літаки
Нагляд і спостереження
Розвідувальні літаки
БПЛА
Прототипи та
експериментальні літаки

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.