Українське бароко

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVIIXVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

80-391-9007 Kyiv St.Michael's Golden-Domed Monastery RB 18 (cropped)
Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві — один з найяскравіших зразків архітектури українського бароко

Європейський стиль бароко

L Giordano 02 .jpg&filetimestamp=20120820141451&
Бароко і необароко
У темах

Бароко
Війни
Література бароко
Архітектура бароко
Живопис бароко
Барокова музика
Театр бароко
Барокова філософія
Сейченто
Українське бароко
Бароко в Україні
Необароко

Періодизація

Раннє бароко
Розвинене бароко
Пізнє бароко

Точно етимологія терміну «бароко» не визначена й досьогодні, але найпопулярніша версія — від португальського «perrola barroca», тобто «перлина неправильної форми», що дуже влучно характеризує стиль. Під бароко розумілося щось примхливе, часом навіть до дивацтва, чудернацтва. Найбільше розповсюдилося в Італії у XVI та XVII століттях. Назва була придумана естетами XVIII ст. як глузлива, далі успадкована художньою критикою XVII ст., що вважала цей напрямок кризою стилю, занепадом краси та гарного смаку. Але з часом термін «бароко» втратив негативний підтекст і став використовуватися для визначення цього художнього напрямку, якому притаманні вибагливість, химерність, ошатність, складні динамічні форми.

Для барочної архітектури характерні викривлення форм, овальні зали, різноманітні арки, примхливі сходи тощо. Іноді аж занадто складний декор: ліпнина, різьба, карбування, інкрустування, позолота. В оздобленні приміщень переважають рослинні мотиви: гірлянди квітів, листя, вінки.

Архітектура бароко нехтує симетрією у композиції, відкриває принципово нові просторові рішення. Стіна начебто позбавляється притаманних їй ознак монументальності, набуваючи натомість такої пластики та динамізму, яких ніколи досі не було. Виникають будівлі із випуклими, увігнутими, криволінійними фасадами. В інтер'єрах з'являється вигадлива ускладненість — скруглені кути, широке використання дзеркал, розписи стін і стель із застосуванням ефекту розширення простору, перетікання його у химерну височінь. Всі ці ефекти надають інтер'єрові підкреслену декоративність та деяку театральність. В інтер'єрі, і особливо в оздобленні фасадів, спостерігається чимало таких елементів, як скульптурні групи, вази, барельєфи, картуші (архітектурна форма у вигляді овалу, що містить напис) тощо.

Зародження українського бароко

Період другої половини 17—18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні три століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко».

У цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барокові споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний.[1]

Українське бароко 17 століття нерідко називають «козацьким». Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори — все це не порожні слова. За ними — величезний духовний досвід 17—18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

Subotiv.jpg&filetimestamp=20100720190009&
Церква Святого Пророка Іллі в Суботові, споруджена коштом Богдана Хмельницького впродовж 1651—1656 рр.

Стиль бароко найвиразніше проявився у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або «козацьким» бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало «загальноєвропейське» бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.[2]

«Козацький собор» древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого.[3]

Такі хрещаті дерев'яні храми — типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Перше таке кам'яне диво на Лівобережній Україні з'явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З'явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з'явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.

Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно використовувала європейські барокові ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів України тих часів.

Києво-Могилянська академія та її спудеї

Гравер Іван Щирський. «Тріумфальне знамено» на честь ректора П. Калачинського (Києво-Могилянська академія), 1698

Petro Mohyla- big

Худ. невідомий, 17 ст. Митрополит Петро Могила

Chodkiewicz death

Франциск Смуглевич: «Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р», серед присутніх — П. Конашевич-Сагайдачний в червоному

Potocki museum of Lwov

Яков Калинович (?). Портрет М. Потоцького, 1771 р., Львівська національна галерея мистецтв

Pyriatyn icon

Розп'яття з лубенським полковником Леонтієм Свічкою, кінець 17 століття

Пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають все пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відтворення. Насичені за колоритом барокові ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барокові риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття — граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів — І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву.[4] Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

Мазепинське бароко

Успенський собор Києво-Печерської Лаври.jpg&filetimestamp=20100406162728&
Успенський собор Києво-Печерської Лаври

Українське бароко відрізняється від західноєвропейського стриманішими орнаментами та спрощеними формами. З'явилося у XVII столітті. В українській архітектурі отримало ще назву козацького бароко. Та найчастіше його називають мазепинським бароко, оскільки воно набуло найвищого свого розвитку та завершення в часи гетьманства Івана Мазепи.

Культура й мистецтво посідали важливе місце в житті та діяльності гетьмана, а в своєму меценатстві Іван Мазепа не мав собі рівних в історії гетьманської України.[5]

Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Це був близький родич західноєвропейського бароко, але одночасно й глибоко національний стиль.

Українські архітектори того часу намагалися об'єднати в кам'яному храмовому будівництві європейський вплив мистецтва бароко із набутими ними самими традиціями будівництва дерев'яних храмів. Історики мистецтва вважають, що українське бароко утворило оригінальний і блискучий синтез західноєвропейських барокових форм та місцевих мистецьких традицій. Найбільш яскраво і самобутньо стиль мазепинського бароко проявився у культовому зодчестві. В українських церквах того періоду спостерігається кілька типів, один з яких — це здебільшого монастирські собори — сходить до традицій давньоруської архітектури, а решта — до типового українського дерев'яного церковного зодчества.

Як і численні будівлі XVI—XVII століть, багато древньоруських храмів XI—XII століть були перебудовані у XVII—XVIII століттях, отримавши нове оздоблення, новий вигляд, і таким чином вони стали яскравими зразками мазепинського бароко. До них передовсім належать київські Софійський собор, церкви Видубицького та Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської Лаври та інші.

Однак під мазепинським бароко розуміється нова епоха не лише в розвитку архітектурного стилю. Це взагалі бурхливий розвиток як мистецтва: архітектури, іконопису, портретного живопису, гравюри, художнього литва тощо, так і ремесла.

Українське бароко в Росії

Наприкінці XVII — на початку XVIII століть у зв'язку із реформами Петра I в Росії на вищих церковних посадах опинилась значна кількість церковних ієрархів — вихідців з тогочасної України. Вони внесли деякий вклад і в архітектурні смаки тогочасної Росії. На багатьох спорудах означились впливи українського мистецтва, а деякі збудовані безпосередньо в стилі козацького (українського) бароко. До найкращих зразків українського мистецтва на теренах Росії належать комплекс Троїцького монастиря в Тюмені та Воскресенський собор в Старочеркасськой.

Starocherkassk voyskov

Дев'ятидільний дев'ятибанний Військовий Воскресенський собор (1706-1719) — колишній головний храм донських козаків.

Казанская церковь в Узком

Казанська церква у Вузькому (Москва, 1697-1698) має виразні риси українського бароко

Troitsky Monastery in Tyumen

Комплекс Троїцького монастиря в Тюмені, 1710-1750-і. Закладений митрополитом Філофеєм (Лещинським) — українцем за походженням.

Церква Покрова у Філях

Церква Покрова у Філях під Москвою. Стиль «наришкінського бароко», що розвивався під значним впливом українського бароко.

Svyat-tr-monastyr-tyumen-2

Комплекс Троїцького монастиря в Тюмені (1715) свідчить про вплив українського зодчества на перші кам'яні споруди Сибіру

Архітектори, причетні до українського (козацького) бароко

Підсумок

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

Галерея

Георгиевский Выдубицкого

Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві. 1696

Pokrovski sobor

Тризубоподібний Покровський собор (Харків). 1689

Покровська церква на Подолі 2

Тризубоподібна Покровська церква (Київ). 1766

Gustynskiy monastery4

Петропавлівська церква Густинського монастиря на Чернігівщині. 1693

Gustynskiy monastery3

Троїцька церква Густинського монастиря на Чернігівщині. 1674

Ukraine Kiev StMichael

Михайлівський Золотоверхий монастир

Троїцький монастир

Троїцька церква, Чернігів

Kiev-StMichaelsGoldenDomedMonastery

Михайлівський Золотоверхий собор

Ukr-barok

Фрагмент декору дзвіниці Софії Київської

Миколаївський собор

Миколаївський собор в Ніжині — серед перших архітектурних пам'яток бароко в Україні ( 1653 рік)

Nizhyn Church Ioanna Bogoslova

В ніжинській церкві Івана Богослова (1757, арх. Григорович-Барський Іван Григорович ) помітний перехід від бароко до класицизму

Chernigov kollegium

Чернігівський колегіум, вибудований коштом гетьмана Івана Мазепи. Чернігів, 2003

Hluxiv. Palac Kyryla Rozumovśkoho

Глухів. Палац для Кирила Розумовського, проект і фасад

Chernihiw Elecky dp1

Успенський собор Єлецького монастиря, Чернігів

Примітки

  1. Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. — К.: Україна, 2000. — С. 30
  2. Макаров А. Світло українського бароко. — К., 1994. — С. 47
  3. Макаров А. Світло українського бароко. — К., 1994. — С. 188
  4. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. — К., 1978. — С. 295.
  5. Горенко-Баранівська Лариса: «Гетьман І.Мазепа — фундатор закладів культури й освіти в Україні другої половини XVII — початку XVIII ст.» — Портал «Українознавство». Архів оригіналу за 23 жовтень 2007. Процитовано 8 квітень 2015.

Див. також

Посилання

Література

  • Українська гравюра бароко / Д. В. Степовик. — К. : ТОВ "Вид-во «КЛІО», 2012. — 496 с. : іл. — Бібліогр.: 475—491. — ISBN 978-617-7023-00-4
Бароко в Україні

Бароко в Україні найбільше представлено в церковній архітектурі, значно менше у гравюрі, живописі і літературі. На сюжети стінописів впливала гравюра (західноєвропейська, в тому числі і доби маньєризму), а не навпаки. Архітектура відігравала домінуючу роль і залишила найбільшу кількість характерних зразків стилю в різних регіонах України. Дещо менше було зразків в скульптурі, тісно пов'язаній з храмовим будівництвом і різьбленням вівтарів. Яскравим зразком скульптури бароко була творчість Пінзеля та представників Львівської школи скульптури.

На Лівобережній Україні своє почесне місце посіла не скульптура, а різьблені вівтарі (бароковий вівтар Софії Київської, вівтар в церкві міста Глухів тощо).

Богоявленський собор (Києво-Братський монастир)

Богоя́вленський собо́р — головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, збудований на місці ранішої дерев'яної церкви. Храм створено за меценатською допомогою гетьмана Івана Мазепи протягом 1690—1693 років. Знищений більшовиками в 1935 році.

Будинок митрополита

Будинок митрополита — пам'ятка палацової архітектури XVIII століття, колишня резиденція київських митрополитів. Нині — музейний заклад у складі Національного заповідника «Софія Київська». Розташований за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 24.

Будинок полкової канцелярії (Чернігів)

Буди́нок Черні́гівської полково́ї канцеля́рії (Будинок Мазепи) — пам'ятка цивільної архітектури XVII ст. Споруджено в 1690-х рр. на території Чернігівського Дитинця недалеко від замкового рову. Первісно належав чернігівському полковнику Я. Лизогубу, а після смерті останнього (1698 р.) — гетьманові І. Мазепі. У XVIII ст. тут містилася полкова канцелярія Чернігівського козацького полку, а з кінця XVIII ст. до початку XX ст. — архів.

Будинок первісно був мурованим двоповерховим. Зазнав пошкоджень під час пожеж 1718 і 1750 рр. У другій половині XVIII ст. до північного фасаду прибудовано тамбур з фігурним фронтоном та влаштовано ще один невеликий тамбур — вхід у підвал знадвору. В одному зі склепінь було прорубано люк для виходу на горище. Первісно ходи в підвал і на другий поверх містилися в товщі внутрішньої поперечної стіни. У XIX ст. в будинку було розібрано печі, пробито нові вікна на східному й західному фасадах, покриття даху дахівкою замінено бляшаним. Реставровано в 1954 та 1969 рр.

Будинок одноповерховий, шестикамерний типу “хати на дві половини”, на такому ж підвалі. Двокамерні (парадні та “чорні”) сіни ділять будинок на дві половини — західну чоловічу й східну — жіночу, у кожній з яких по дві кімнати. Зараз будівля має двосхилий дах із монументальними трикутними фронтонами на причілках. Первісна форма даху та фронтонів нез’ясована. Розміри будинку в плані 21 × 16 м. Усі приміщення перекрито системою циліндричних склепінь із розпалубками (у двох західних кімнатах склепіння втрачені).

Оздоблення фасадів збагачується й ускладнюється від східного фасаду до західного та південного. Всі форми декору — лопатки, пілястри, півколонки, карнизи з розкріповками, кронштейни, наличники й пластичні розірвані сандрики набрано з лекальної цегли. На рогах будинку — масивні пілястри. Стіни вінчає багатообломний розкріпований карниз. Мальовнича пластика фасадів розрахована на активну світлотінь. В архітектурному образі споруди, в її розпланувально-просторовій композиції, структурі фасадів та формах декору органічно синтезовано найприкметніші риси тогочасного українського і московського зодчества.

Будівлю муровано з цегли на вапняному розчині, стіни зовні й в інтер’єрі потиньковано і побілено. Дах щипцевий, по дерев’яних кроквах, укритий покрівельною сталлю.

Будинок полкової канцелярії є найімпозантнішою цивільною будівлею Лівобережної України XVII ст. Зараз входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Пам’ятка архітектури національного значення з охоронним № 814.

Видубицький монастир

Ви́дубицький монасти́р — стародавній монастир у Києві, пам'ятка архітектури національного значення.

Вознесенський Флорівський жіночий монастир УПЦ

Вознесенський Флорівський жіночий монастир УПЦ (іноді Фроловський) — найдавніший жіночий монастир Києва. Відомий з XVI ст., розміщений на Подолі. Монастир первісно названий на честь Святих Флора і Лавра, нині — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир. Іноді зустрічається назва «Фролівський» монастир.

Кам'яниця Лизогубів

Кам'яниця Лизогубів — пам'ятка архітектури XVII століття, найстаріша мурована житлова будівля Лівобережної України. Розташована у смт. Седнів Чернігівської області. Як пам'ятка архітектури національного значення має охоронний № 863/1.

Кам'яниця Мазанчівська

Кам'яниця Мазанчівська (пол. Dom Mazanczowski) — будинок на Площі Ринок (Львів) збудований в XVIII столітті, пам'ятка архітектури національного значення. До наших днів дійшов у перебудованому вигляді.

Культова споруда

Ку́льтова спору́да — споруда або комплекс споруд для культових, релігійних потреб (відправ служб, читання молитов і звернень до Бога), служіння Богу.

Свої культові споруди мають більшість релігій світу, в т.ч. основні світові і етнічні релігії. Історично зведення культових споруд йшло паралельно, а нерідко й було поштовхом до розвитку мистецтва, культури, духовних і прикладних знань того чи іншого народу, регіону світу або людства в цілому.

У зведенні культових споруд у світі існують два основні напрямки — слідування консервативним зразкам минулого, «шаблонна» архітектура та застосування найбільш модерних і сучасних тенденцій будівельного і технічного мистецтва.

Багато народів витворили власні стилі архітектури культових споруд. Так, в Україні т.зв. мазепинське (козацьке, українське) бароко XVIII століття виявилося, здебільшого, в будівництві соборів і церков.

Культові споруди окремих релігій і/або їхні деякі зразки стали рушіями розвитку цілих течій або елементів архітектури. Так, вийшовши з будистької архітектури ступа є вирішенням простору будівлі багатьма сучасними архітекторами світу, подеколи дуже далеко від території поширення тієї чи іншої релігії.

Маріїнський палац

Марії́нський пала́ц у Києві зведено в 1750–1755 роках за зразком палацу, який проектував Вартоломей Растреллі для Олексія Розумовського, фаворита та фактичного чоловіка імператриці Єлизавети Петрівни. Під час відвідування Києва 1744 року Єлизавета сама обрала для нього місце.

У незалежній Україні в Маріїнському палаці проходять урочисті державні події — нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

Миколаївський костел монастиря бернардинів (Бережани)

Церква Пратулинських мучеників, колишній костел святого Миколая монастиря бернардинів — сакральна споруда у стилі бароко в місті Бережани (Тернопільщина). Центральний архітектурний елемент комплексу Бернардинського монастиря.

Палац Розумовського (Глухів)

Глухівський палац Розумовського — гетьманський палац, основна частина якого збудована 1757 року, у передмісті Глухова Веригине. Свого часу був будівлею, що добре охоронялася. До кінця так і не був добудований. У 1784 році знищений вогнем.

Свято-Троїцька церква (Китаївська пустинь)

Свято-Троїцька церква — православний храм Китаївської пустині в Києві, пам'ятка архітектури XVIII ст. в стилі українського бароко.

Собор Різдва Богородиці (Козелець)

Собор Різдва Богородиці у Козельці — православний собор у смт Козелець Чернігівської області. Збудований у 1752—1763 роках на замовлення родини Розумовських за проектом архітектора Андрія Квасова та за участю Івана Григоровича-Барського, який є автором декору. Поряд із собором стоїть дзвіниця, зведена у 1766—1770 роках також за проектом Андрія Квасова.Собор та дзвіниця розміщені в історичному середмісті Козельця, і є його містобудівними домінантами. Його відносять до найкращих архітектурних витворів XVIII століття в Україні та тогочасній Російській імперії.Пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер 843.

Старцев Йосип Дмитрович

Старцев (Старченко) Йосип Дмитрович (друга половина XVII ст. — початок XVIII ст.) — російський та український архітектор. Будівничий, що створив кам'яний Богоявленський собор у Братському монастирі (подвір'я Києво-Могилянської академії).

Успенський собор (Чернігів)

Успе́нський собо́р — православний собор в Україні, в Чернігові. Головний храм Єлецького монастиря. Пам'ятник мурованої монументальної архітектури XII століття. Споруджений у 2-й половині XII століття. Будувався за зразком однойменного храму Печерського монастиря в Києві. Сучасного вигляду набув після капітальної реставрації за головування архімандрита Йоаникія Ґалятовського. Тринефний, триапсидний, шестистовпний храм, хрестово-купольний за планом. Наразі — чотирибанний. Офіційна назва — Собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці.

Церква Лизогуба

Це́рква усипа́льниця Лизогу́ба (Церква Якова) — будівля, що прибудована до Успенського собору Єлецького монастиря, яка являє собою церкву усипальницю козацьких полковників Лизогубів.

За час перебування на посаді чернігівського полковника Яків Лизогуб, здійснив значне церковне будівництво, дарував церквам неабиякі коштовності. У 1698 році він розпочав спорудження усипальниці в Успенському соборі Єлецького монастиря. Тут його й поховали, коли він помер (19 серпня 1698 року), а будівництво завершив його син Юхим. Після освячення, що відбулося 14 вересня 1701 року, усипальниця одержала назву церкви Якова. Далі цей храм став усипальницею родини Лизогубів. Богослужіння тут проводили рідко. У ньому розміщувалися багата монастирська ризниця та бібліотека з архівом монастиря, поки їх не знищила пожежа 21 січня 1869 року.

Каплиця побудована дуже тактовно відносно собору — розмір її відповідає розмірові галереї, що раніше знаходилась біля храму. Висота будови разом із дахом сягає майже на половину висоти стін храму. Зараз над каплицею дві невисокі бані, раніше була й третя — над західною частиною.

Церква Миколи Набережного

Це́рква Мико́ли Чудотво́рця На́бережного або На́бережно-Микі́льська це́рква — православна церква в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури українського бароко. Розташована на розі вулиць Григорія Сковороди і Почайнінської. Споруджена за проектом Івана Григоровича-Барського у 1772–1775 роках, добре збереглася до наших днів.Церква Миколи Набережного була єдиним київським храмом, де богослужіння не припинялися в радянські часи аж до 1960 року. У 1992 році тут відновилися богослужіння. Деякий час церква виконувала функції кафедрального храму УАПЦ в Києві . Належить до Православної Церкви України.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Київ)

Церква Покрови Пресвятої Богородиці — чинна мурована церква в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури XVIII століття. Парафія Покрови Пресвятої Богородиці до Православної церкви України.

Стилі
Етнографічні особливості
Будівлі, споруди, ансамблі
Решта
Географія Бароко
Європа
Америка
Азія
Українські традиції, звичаї
Державотворення
Пряма демократія
Військо
Міфологія, релігія
Інші

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.