Рівень моря

Рі́вень мо́ря — положення вільної поверхні Світового океану, яке вимірюється за прямовисною лінією щодо деякого умовного початку відліку. Це положення визначається тяжінням, моментом обертання Землі, температурою, припливами та іншими факторами. Розрізняють «миттєвий», припливний, середньодобовий, середньомісячний, середньорічний і середньобагаторічний рівні моря.

Під впливом вітрового хвилювання, припливів, нагрівання чи охолодження поверхні моря, коливань атмосферного тиску, опадів і випаровування, річкового і льодовикового стоків рівень моря безперервно міняється. Середньобагаторічний рівень моря не залежить від цих змін поверхні моря. Положення середньобагаторічного рівня моря визначається розподілом сили тяжіння і просторовою нерівномірністю гідрометеорологічних характеристик (щільність води, атмосферний тиск та інші). Постійний у кожній точці середньобагаторічний рівень моря береться за початковий рівень, від якого вимірюються висоти на суші. Для відліку глибин морів з малими припливами цей рівень береться за нуль глибин — позначку рівня води, від якої вимірюються глибини відповідно до вимог судноплавства.

Вимірювання

В Україні та більшості країн колишнього СРСР, а також у Польщі середній рівень моря визначається за нулем футштоку в Кронштадті (Росія, недалеко від Санкт-Петербурга). Натомість у Великій Британії середній рівень моря визначається за помірами виконаними в Ньюквеї, Корнуол. Загалом в Європі окремі її країни у своїх локальних висотних системах використовували принаймні 15 різних мареографів. Сьогодні проводяться заходи щодо впровадження єдиної Європейської Висотної Системи Відліку (European Vertical Reference System).

Висота якогось пункту відносно рівня моря є його абсолютною висотою.

Коливання рівня моря

Див. також Евстатичні коливання.

Коливання рівня моря (океану) – зміни взаємного положення поверхні моря і суші по вертикалі.

Ефект глобального потепління може викликати танення полярних льодовиків, яке може призвести до значного підвищення рівня Світового океану (декілька метрів). Це, у свою чергу, викличе затоплення ряду прибережних територій. Танення льоду, насамперед в Антарктиці, спричинило в період з 1992 до 2018 року підвищення рівня світового океану на 7,6 міліметра, 3 міліметри зростання припали на період з 2013 до 2018 року[3].

Тривалість танення і затоплення оцінюється різними ученими від десятка до сотень і тисяч років. Частина вчених вважає, що цього взагалі не відбудеться в найближчому геологічному майбутньому. Оцінки, головним чином, залежать від передбачуваної точної величини потепління в градусах, і узятих в розрахунок зворотних і додаткових процесах. Наприклад, танення льодовиків, ймовірно, змінить напрям теплих океанічних течій, що, можливо, приведе до похолодання, в деякому розумінні компенсує глобальне потепління. При цьому ймовірні нестабільності в погодних умовах.

Оскільки чинників, що впливають на глобальні зміни погоди багато, прогнози та оцінки, що дають реальні зміни рівня океану в найближчому майбутньому, достатньо складні й неточні.

Цікавий факт

  • Саме через відмінність у визначенні рівня моря «німецька» половина мосту у швейцарському Лауфенбурзі виявилася на 54 сантиметри вищою за «швейцарську»[4].

Примітки

  1. (рос.) Четвертичный период. В 3 томах // Марков К. К. и др., — М., 1965—1967.
  2. (рос.) Геологический словарь: в 2-х томах. // Под редакцией К. Н. Паффенгольца и др. — М.: Недра, 1978.
  3. Зафиксирован катастрофически быстрый рост уровня моря (рос.)
  4. Видатні розбіжності: помилка французької залізниці та інші (англ.)

Дивіться також

Джерела

Посилання

Абразія

Абра́зія (лат. abrasio — «зіскоблювання»; англ. abrasion, нім. Abrasion f, Abschleifung f, Abtragung f, Abtrieb f) — процес руйнування берегів і знесення гірських порід у береговій зоні водойм хвилями і прибоєм. Суттєва абразія характерна для великих водойм — океанів, морів, озер чи великих водосховищ. Швидкість абразії залежить від геологічної будови берегів та сили прибою; крім того, вона зростає, якщо піднімається рівень моря або опускається узбережжя шириною кілька метрів.

В результаті абразії створюються специфічні форми рельєфу; абразійні уступи (кліфи), хвилеприбійні ніші, підводні абразійні тераси або платформи (бенчі) та інші. Довжина абразійних ділянок на берегах водоймищ земної кулі близько 400 тисяч кілометрів (51 % загальної довжини). У середньому з кліфів у водоймища надходить 3,45 млрд м3 уламкового матеріалу на рік, з бенчів — 7,4 млрд м3. Пісок, галька, ґравій та інші, які виникають при абразії, утворюють різноманітні берегові і підводні форми рельєфу (коси, пересипи тощо), з якими пов'язані прибережно-морські розсипи та родовища будівельних матеріалів. При розробці прибережних покладів ґравію і піску необхідно погоджувати масштаби їх видобутку з швидкістю надходження уламкового матеріалу.

В Україні абразійний процес найпоширеніший на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом — 24 га, у північній частині Азовського моря — 19 га. Абразії підпадає до 60 % берегів Азовського та до 30 % — Чорного морів. Швидкість абразії становить в середньому 1,3-4,2 метри на рік.

Аральське море

Ара́льське мо́ре (тюрк. арал — «острів») — безстічне, солоне озеро в Туранській низовині в пустельній зоні на теренах Казахстану й Узбекистану.

Із початку 1960-х рівень моря сильно знизився (Сирдар'я і періодично Амудар'я не впадають в озеро); зараз озеро здебільшого пересохло, за винятком найглибших частин; Арал — регіон екологічного лиха. Площа Аральського моря до початку висихання становила 66 458 км². Найбільша глибина була 68 м, середня — 15,5 м. У морі було багато островів загальною площею 2 345 км². Найбільші острови: Кугарал, Відродження, Барса-Кельмес.

Північний берег Аральського моря був сильно порізаний і мав кілька великих заток. Західний — рівний, підвищений, з крутими обривами—чинками висотою до 100–150 м. Східний і південний береги низовинні. Рівень Аральського моря і в ті часи був мінливий. Амплітуда коливання пересічних річних рівнів становила З м. Колишній рівень мав відмітку 52 м над рівнем океану. Коливання рівня Аральського моря залежали від стоку Амудар'ї і Сирдар'ї, які його живлять. З будівництвом Каракумського каналу та Голодностепської зрошувальної системи відбулися значні зміни у водному балансі Аральського моря. Припинення стоку річок внаслідок надмірного зрошування призвело до висихання моря.

Солоність Аральського моря становила 10-11‰ (проміле). Північна частина Аральського моря взимку замерзала.

Судноплавство тривало близько 7 місяців.

В Аральсьскому морі водилося до 20 видів риб. Середньорічний вилов риби становив понад 350 тис. центнерів. Основні промислові риби — короп, лящ, вобла. Як не дивно, але зараз в пересолених водах тих басейнів, які залишилися на дні озера, і досі є життя — існують кілька видів водоростей та живе один вид риби, хоч вважалося, що, коли солоність досягне такого рівня, ніякого життя в озері окрім мікроорганізмів не залишиться.

Карту Аральського моря вперше склав О. І. Бутаков, в експедиції якого брав участь Т. Г. Шевченко, який дав низку зарисовок Аральського моря. Акишев А. О. першим провів топографічне знімання островів Аральського моря.

Вир моря Бофорта

Вир моря Бофорта — система океанічних течій у Північному Льодовитому океані, що акумулює прісну воду, що надходить з танення льодового покриву і річкових вод, що стікають з Сибіру.

Менш щільна, прісна вода накопичується на поверхні солоної води, створюючи «міхур», який росте завдяки антициклонічній циркуляції атмосфери. У регіоні виру рівень моря на 15 см вище, ніж навколишній рівень океану. В 2011 році обсяг «міхура» становив близько 8000 км³ (близько ⅓ всього Балтійського моря).

"Міхур" утримується вітрами в цьому регіоні. Деякі вчені припускають, що викид прісної води на решту акваторії Північного Льодовитого океану, а потім і Атлантичного океану, може порушити поточну термохалінну циркуляцію і охолодити територію Європи (див. Північно-Атлантична глибинна вода).

Геологія Нідерландів

При формуванні ландшафту Нідерландів важливу роль відігравали особливості геологічної будови.

Країна знаходиться в межах Північноморської низовини, що включає також частину Бельгії, північної Франції, північно-західної Німеччини, західної Данії і східної Великої Британії. Ці території занурюються, що досягає максимальних масштабів в Нідерландах. Цим пояснюється переважання низьких абсолютних висот на більшій частині країни.

На формування рельєфу великий вплив справило останнє материкове заледеніння, під час якого на північному сході і в центральній частині Нідерландів нагромаджувалися піщані і галечникові товщі, а на півдні і сході від Ейсселмера в крайовій зоні льодовикового покривала утворилися невисокі напірні морені гряди.

У той же час за межами області заледеніння (на півдні Нідерландів) швидкі річки Рейн і Маас відклали могутні піщані товщі. Коли рівень моря знижувався, ці річки вимивали більш глибокі русла; при цьому формувалися річкові тераси і невисокі межиріччя, характерні для південних провінцій. По закінченні льодовикового періоду на узбережжі країни утворилися піщані дюни, а за ними – великі мілководні лагуни, які поступово заповнювалися алювіальними і морським відкладеннями; згодом там виникли болота.

Корисні копалини: родовища природного газу, нафти, солі, вугілля.

Гляціоізостазія

Гляціоізостазія (гляціоізостатічне коливання земної кори, післяльодовиковий відскок) (від дав.-гр. ἴσος — «рівний», «однаковий» та στάσις — «стан» і лат. glacies — лід) — підйом суші, яка була пригнічена величезною масою крижаного покриву під час останнього льодовикового періоду, через ізостазію. Цей ефект спостерігається на півночі Європи (особливо в Шотландії, Фенноскандії та Північній Данії), в Сибіру, Канаді, в районі Великих озер, частині Патагонії і Антарктиді.

Зеландія (континент)

Зеландія також відома як Тасманійський або Новозеландський континент. Майже затоплений континент який відколовся від Австралії 60-85 мільйонів років тому і від Антарктиди між 130 і 85 мільйонів роки тому. Можливо, був цілком затопленим близько 23 мільйонів роки тому. Неможливо однозначно сказати, що він колись повністю був сухопутним. Більша частина цього континенту (93 %) залишається затопленою Тихим океаном.

Площа Зеландії становить 3 500 000 км² в області; це більше, ніж Гренландія або Індія, і майже половина площі Австралії. Нова Зеландія — найбільша частина Зеландії, яка є вище за рівень моря, за нею йде Нова Каледонія.

Великі затоплені частини Зеландії є хребет Лорд Хау, плато Челенджер, плато Кемпбелл, хребет Норфолк, плато Гікурангі і плато Чатам. Більш маленькі частини є плато Луїсайд, плато Меліш, плато Кенн, плато Честерфілд, і хребет Демпер.На вигляд окремий пік Гілберта (на північний захід від Фьордланду) — також частина новозеландського континенту.

Зондські острови

Зо́ндські острови́ (індонез. Kepulauan Sunda, сунд. Kapuloan Sunda) — великий архіпелаг в Південно-Східній Азії між Малайським півостровом і Новою Гвінеєю. До його складу входять декілька великих островів і тисячі дрібних. Більшість з них належать Індонезії, північна частина острова Калімантан належить Малайзії, невелику частину займає держава Бруней. Частина острова Тимор з 2002 року утворює державу Східний Тимор.

Під час останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був на 100 м нижче, Зондські острови були об'єднані між собою та з Індокитаєм (дивись Зондський шельф).

Клімат Зондського архіпелагу — екваторіальний і субекваторіальний (у південній частині архіпелагу). Ліси — вічнозелені вологі, в окремих місцях зустрічаються савани. Температура в січні — 24 °C вище нуля, в липні досягає 32 °С вище нуля. Опадів багато. На Калімантані і західному узбережжі Суматри — 3000 мм/рік. У інших районах — 2000 або більше. Дуже багаті рослинний і тваринний світ.

Архіпелаг заселений численними народами різного культурного рівня, що споріднені мовою, говорять мовами індонезійської мовної гілки, що входить у більшу родину австронезійських мов.

Корисні копалини: нафта, олово, боксити, нікель, мідь, марганець, цинк, хром, свинець. 60 % території зайнято лісами з цінними тропічними породами дерев. На Малих Зондських островах землі переважно зайняті сільськогосподарськими угіддями, посівами рису, кукурудзи і технічних культур. У аграрному і промисловому плані найрозвиненішим островом є Ява.

Каспійське море

Каспі́йське мо́ре (рідше: Каспій — від назви стародавніх племен «каспіїв», що мешкали в східній частині Кавказу; грец. Κασπία Θάλασσα, лат. Caspium Mare) — найбільше безстічне озеро на Землі та у Євразії: воно розташоване на території Росії, Казахстану, Туркменістану, Азербайджану й Ірану.

Куршська затока

Ку́ршська зато́ка (лит. Kuršių marios, рос. Куршский залив) — затока-лагуна Балтійського моря. Відокремлена від моря Куршською косою. Протока, що з'єднує затоку з морем, розташована біля литовського міста Клайпеда. Акваторія затоки розділена між Литвою і Росією. Більша частина акваторії (1,3 тис. км² з 1,6 тис. км²) належить Росії. Площа затоки — 6,2 км³.

У затоку впадає багато річок, найбільша з них — Німан. Щорічний стік річок у затоку становить 25,1 км³, з них 21,0 км³ припадає на Німан. З опадами затока щорічно отримує 1,0 км³, з випаровуванням втрачає 0,5 км³. Таким чином, щорічно обсяг отриманої затокою води перевищує її власний обсяг у чотири рази. Тому вода в затоці прісна, а її рівень перевищує рівень моря на 12—15 см. Надлишки води через протоку скидаються в море.

Затока багата на рибу, тут ловляться лящ, судак, а також типово прісноводні риби: плітка, снеток, окунь, йорж.

Береги затоки (окрім Куршської коси) низинні, в Славському районі Калінінградської області (Росія) береги розташовані нижче рівня затоки і відгороджені від неї дамбами; таким чином, вони є польдерами.

Ла-Манш

Ла-Ма́нш (фр. La Manche — «Рукав»), або Англійський канал (англ. English Channel) — протока (за гідрологічним режимом — море)[джерело?] між островом Великою Британією та материком Євразія (Франція). На сході звужується і переходить в протоку Па-де-Кале.

У часи Давнього Риму Ла-Манш називали Oceanus Britannicus — Британським океаном. У вікторіанську епоху його називали «Британським морем», а сьогоденні моряки його звуть «рукавом» (The Sleeve).

Льодовиковий щит

Льодовиковий щит — маса льодовикової криги, яка має площу більш ніж 50 000 км². Наразі льодовикові щити існують в Антарктиці та Гренландії. Льодовикові щити займають площу більшу ніж шельфові льодовики або гірські льодовики. Масу льоду називають льодовиковою шапкою або льодовиковим полем. Льодовикові шапки, як правило, живлять низку льодовиків по периметру.

Незважаючи на холодну поверхню, основа льодовикового щита в цілому досить прогрівається через надходження геотермального тепла. Саме цим, разом з підвищенням пластичності через високий тиск, пояснюється плавлення криги. Тала вода змащує льодовиковий щит, прискорюючи його рух від центру до периферії континенту. Цей процес зветься — течія льодовика.

Маскаренське плато

Маскаренське плато — підводне плато в Індійському океані, на північ і на схід від Мадагаскару . Плато тягнеться приблизно на 2000 км, від Сейшельських островів на півночі до Реюньйона на півдні. Плато охоплює площу понад 115 000 км² мілководій, з глибинами від 8 до 150 метрів, з зануренням до абісальних рівнин (4000 м) на його краях. Це найбільше підводне плато в Індійському океані.

У північній частині плато, в тому числі Сейшельські і Агалега острови, складається з граніту, і фрагменту стародавнього суперконтиненту Гондвани. Граніт перекриває родовища вапняку і базальту. Базальтові родовища Сейшельських островів мають походження з виверження Декканських трапів, яке відбулося в центральній Індії 65 мільйонів років тому. Сейшельські острови раніше розташовувались біля західного узбережжя Індії, але через спрединг зазнали пересування від берегів Індії на сьогоденну позицію.

Південна частина плато, в тому числі Маскаренські острови (гірські острови Маврикій, Реюньйон та Родригес, Каргадос-Карахос, банка Сая де Мала, банка Назарет), Суданська банка і банка Хокінс, були утворені гарячою точкою Реюньйон. Банки і мілини були колись вулканічними островами, на кшталт сьогоденних Маврикій і Реюньйон, наразі затоплені або еродовані нижче рівня моря, або, у разі Каргадос Карахос, є низькими кораловими островами. Банку Сая-де-Малх утворено 35 мільйонів років тому, банка Назарет і Каргадос Карахос наразі є мілинами. Деякі банки, можливо, були островами зовсім недавно, 18000 - 6000 років тому, коли рівень моря був на 130 метрів нижче сьогодення, за часів останнього льодовикового періоду . Маврикій утворився 8-10 мільйонів років тому, Родригес і Реюньйон — два мільйона років тому; Пітон-де-ла Фурнез — вулкан на острові Реюньйон є одним з найактивніших вулканів у світі.

Море

Мо́ре — частина океану, яка відокремлена від нього суходолом, підвищеннями підводного рельєфу або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим, відрізняється властивостями та складом води (солоністю, прозорістю, температурою та біологічним складом). Ділянки акваторії моря що вдаються в сушу утворюють затоки.

Серед яких розрізняють: бухти, естуарії, фіорди, лагуни, лимани, а також губи.

Па-де-Кале

Па-де-Кале́, (фр. Pas de Calais, англ. Strait of Dover, нід. Nauw van Calais або Straat van Dover) Дуврська протока, протока між материковою частиною Європи (Франція) і островом Велика Британія. Утворилась в антропогені при опусканні і затопленні суші між материком Європи і Британськими островами.

Ширина (у найвужчому місці) 29 км.

Глибина до 64 м.Служить входом в протоку Ла-Манш з боку Північного моря.

У ясний день, можливо бачити протилежну берегову лінію і будівлі берегової лінії неозброєним оком.

Під дном Па-де-Кале проходить Євротунель.

Протока Па-де-Кале є одним з найбільш завантажених судноплавних шляхів у світі (близько 400 суден/добу).

Рила (гори)

Рила, Рила-Плані́на — гірський масив на південному заході Болгарії, найвищий на Балканському півострові. Висота до 2925 м (гора Мусала).

Більша частина гір зайнято під Національний Парк Рила.

Ім'я Рила є нібито фракійського походження і має на увазі «гора з доброю водою», унаслідок великої кількості льодовикових озер (близько 200)

Рила формувалась протягом палеозою (250 000 000 років тому). Альпійський рельєф сформувався пізніше, 10 000—12 000 років тому, коли снігова лінія знаходилася на 2 100 м вище за рівень моря. Вище за цю лінію льодовик корінним чином змінив існуючий рельєф, створивши глибокі цирки, різні долини, морени і інші типові льодовикові утворення.

Площа 2 400 км².

Клімат альпійський з 2 000 мм опадів на Мусалі щорічно, 80 %, з яких сніг.

Сааремаа (повіт)

Сааремаа (ест. Saaremaa або Saare maakond) — один із повітів Естонії. Включає в себе другий за величиною в Балтійському морі острів Сааремаа (див. Список островів Балтійського моря), острови Муху, Рухну, Абрука, Вільсанді та інші дрібні острови Ризької затоки.

Адміністративний центр — Курессааре.

Площа — 2 922 км². Населення — 31 706 осіб (01.01.2015).

Найвища точка знаходиться на острові Сааремаа і становить 54 м вище за рівень моря. На цьому ж острові є метеоритний кратер — кратер Каалі. Повіт засаджений лісом. Один з його символів — ялівець.

Трансгресія (геологія)

Морська трансгресія — геологічна подія, за якої рівень моря відносно землі підвищується, і берегова смуга рухається в напрямку вищих місць, в результаті затоплення.

Четвертинний період

Четвертинний період, антропоген (грец. ανθρωπος — людина, γενεσις — виникнення) — хроностратиграфічний підрозділ міжнародної хроностратиграфічної шкали, найновіший період історії Землі, який почався 2,588 млн років тому й триває дотепер.

Шельфовий льодовик

Ше́льфовий льодови́к — маса льоду, продовження льодовикового щита або льодовика, що прямує до узбережжя або до поверхні океану.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.