Пісня над піснями

Пісня над піснями, Книга Пісні Пісень Соломона, Пісні Пісень, Книга Пісень, (П. П.) (івр. שִׁיר הַשִּירִים‎, шір ha-шірім, грец. ᾆσμα ᾀσμάτων, ὃ ἐστι Σαλώμων, лат. Canticum Canticorum Salomonis) — книга Старого заповіту, що приписується цареві Соломону і являє собою збірку любовних гімнів, які розкривають взаємні почуття Соломона й Суламіти (Суламіфи) і вихваляють красу одне одного. Однак за цим дослівним значенням криється і алегорична думка. У Пісні Пісень відтворено любов Ягве-Господа до свого народу Ізраїля, а також щиру подружню любов. Йдеться отже про віковічну Божу любов до народу й кожної окремої душі.

Назва та час написання

Назва Пісня Пісень - гебраїзм. Означає: найкраща пісня, пісня над піснями. Книга є збіркою пісень укладених у формі діалогу, чи монологу про взаємне кохання «чорної, але гарної» мешканки Єрусалиму, на ім'я Суламіта (від євр. "шалом" - мир, від цього ж іменника походить ім'я Соломон), та її обранця, якого часто ідентифікують із царем Соломоном. Можливо, саме із цієї причини вважається, що Книга постала в часи Соломона - періоду достатку, багатства і радості. Однак більш розповсюдженою є думка, що Книга написана після неволі, за Езри та Неємії (середина V ст. до н. е.).

Трактування

Книга Пісні Пісень поряд з Книгою Псалмів та Євангеліє від Івана належить до тих, що їх найрізноманітніше і найчастіше пояснюють. Ця різнорідність виявлена ще у дохристиянські часи. Свідченням цього є обурення з яким раввин Аківа († 135 р. до н. е.) сприйняв інформацію про те, що Пісню використовують під час весільних забав. При цьому він сказав часто повторюванні відтоді слова : «нехай ніколи в Ізраїлі не виникає сумніву, що Пісня пісень плямить руки (тобто є святою), оскільки цілий світ не вартий того дня, в який Пісню було дано Ізраїлю. Усі Кетувім святі, але Пісня найсвятіша». Ця подія виразно свідчить про те, що існує два основних напрямки інтерпретації Книги.

Збірка пісень про кохання


Віддавна існує думка , що Книгу Пісні Пісень слід сприймати як збірку пісень про кохання, складених для весільної урочистості, можливо царя Соломона, який одружується із дочкою фараона. У такому разі тексти Пісні були б урочистою прославою людського кохання і коментарем до двох перших розділів Книги Буття. Сильною стороною цієї інтерпретації, практично невідомій єврейській екзегетичній традиції і дуже рідкісної для християнської традиції, є вшанування її прямого і безпосереднього сенсу. Однак така інтерпретація створює низку труднощів і породжує питання - якщо це звичайні пісні про кохання, то як пояснити їх пророчий словник та численні посилання на географію Землі Обітованної?

Алегорична інтерпретація

На противагу інтерпретації Пісні Пісень як збірки пісень про кохання, існує алегорична інтерпретація. У Молодому вона вбачає Бога Ягве-Господа, у Молодій- Ізраїль, або Церкву чи Богоматір, або врешті душу людини. Ця інтерпретація глибоко закорінена у єврейській і християнській традиціях. Певним її різновидом є містична інтерпретація, яку започаткував Оріген, розвинув Григорій Ніський і Бернард Клервоський. Свій остаточний вираз вона отримала у листах святого Івана від Хреста та св. Терези Авільської. Прикметним є те, що Книга яка серед учених - з огляду ніби-то любовної тематики - була предметом мало що не кофузу, стала улюбленим твором містиків - твором який виражає і пояснює досвід поєднання з Богом.
Книга Пісні Пісень у єврейській і християнській традиції визнано «вінцем» цілого Святого письма слід інтерпретувати у світлі всієї Біблії. Якщо кохання двох людей описано мовою, якою Біблія розповідає про любов Бога до народу, за допомогою лексики, якою у Біблії представлений союз із Давидом і месіанські пророцтва, то очевидно тут не йдеться про "звичайне" людське кохання, і в будь-якому разі не тільки про нього. Інтерпретована у світлі Біблії, а особливо у світлі висловлювань пророків, Книга напевно може стосуватися тільки любові Бога до ізраїльського народу, в якій вся Церква і кожна людина зокрема може побачити "любов яка перевищує всяке пізнання".

Розділи Книги Пісні Пісень

Книга складається із п'яти пісень і за алегоричною інтерпретацією:

  • У першій пісні (розд. Пісн. 1:5 - Пісн. 2:7) Ізраїль, який правдоподібно ще перебуває у вигнанні, мріє про повернення на свою землю і про повернення до неї Бога.
  • Друга пісня (розд. Пісн. 2:8- Пісн. 3:5) наводять на думку про кінець неволі й показує приготування до повернення
  • Третя пісня (родз. Пісн. 3:6 - Пісн. 5:1) підготовляючи повернення до Юдеї, розповідає про відновлення єдності з Богом, яка була розірвана внаслідок гріхів Молодої, тобто народу.
  • Четверта поема (розд. Пісн. 5:2 - Пісн. 6:3) описує як Неємія відбудовує Храм.
  • П'ята і остання пісня розкриває Божі обітниці, дані народові, та розповідає про остаточне навернення народу.

Епілог містить заохоту до вірності Богові. Заохота є тим потрібнішою, чим більші зовнішні небезпеки. Вреші-решт духовна драма, якою є історія народу, закінчується тріумфом любові Бога та повним і остаточним поєднанням з Ним.

Посилання

Джерела

  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
  • А. Пацьорек. Біблія для кожного і на кожен день. Старий завіт. Львів. Свічадо. 2005. ст. 193 — 197. ISBN 966-561-379-0
Друга книга хроніки

Дру́га кни́га хро́ніки(ІІ Хроніка, 2. Хр.) — книга Старого Завіту Біблії та Танаху, безпосереднє продовження Першої книги хроніки.

Друга книга царів

Дру́га кни́га Царі́в (2. Цар.; ІІ Царів) — книга Старого Завіту Біблії та Танаху. У Септуагінті і в православному каноні відповідає Четвертій книзі Царств.

Книга Вихід

Кни́га Ви́хід (від дав.-гр. Ἔξοδος та лат. Exodus; івр. שמות‎, Шмот — імена) — друга частина П'ятикнижжя Мойсея. Книга описує період часу від початку поневолення євреїв у Єгипті фараоном до першого місяця другого року по виходу їх з Єгипту (Вих. 40:17), усього близько 210 років.

Книга Премудрості Ісуса, Сина Сираха

Сираха — второканонічна книга що входить до канону книг Старого Заповіту. Історично належить до второканонічних книг оскільки не визнається євреями та протестантами і ними вважається апокрифом. Ця книга має дві назви. Перша з них — Еклесіаст (лат. liber ecclesiasticus — Церковна Книга) — латинська, яку вже згадує св. Кипріян, і яка свідчить про те, що книгу широко вживали в Катехитичному навчання ранньої церкви. Друга назва — Бен Сираха, або просто Книга Сираха — наголошує на особі автора.

Книга Псалмів

Книга Псалмів, також Псалти́р — одна з книг Старого Заповіту Біблії. У юдейській, католицькій і протестантській традиціях сучасна Книга Псалмів містить 150 псалмів, а у православній — 151 псалом.

Книга Товита

Книга Товита — книга Біблії, що належить до числа вторинно-канонічних книг Старого Завіту, в якій розповідається про Товита (Ягве - милостивий), що осліпнув і його сина Товію, чиїм провідником був архангел Рафаїл. Книга очевидно була написана у юдейські діаспорі в Месопотамії, оскільки основні події розгортаються у Ніневії та її околицях, куди у 722 році до н. е. попало все його плем'я в полон. На прикладі розповіді показано, як треба поводитися благочестивому єврею у чужому світі. З використанням певних висловів мудрості книга має виховний характер, а з іншої сторони у книзі виражено, що Бог не залишає свій народ напризволяще.

Книга приказок Соломонових

Кни́га приказо́к Соломо́нових (івр. משלי‎, лат. Parabolae Salomonis, грецька — παροιμιαι σαλωμωντος) — двадцята книга Старого Заповіту. Належить до навчальних поетичних книг поряд з Книгою Йова, Книгою Псалмів, Книгою Еклезіястовою і Піснею над Піснями. Згідно з юдейським каноном — це книга Мішлей, друга у Писаннях (Ктувім). Інші назви біблійної книги — Приповістей, Прислів'я, Притч або Приповідок. Деякі перекладачі, зокрема І. Огієнко, розділили книгу на частини відповідно до авторства або часу впорядкування приказок. Книга приказок є однією з найбільш цитованих книг Біблії.

Книга пророка Михея

Книга пророка Михея (Книга пророка Міхея) — книга, що входить до книг малих пророків Старого завіту та до Танаху. Збірка пророцтв пророка Міхея.

Книга пророка Наума

Кни́га проро́ка Нау́ма — сьома книга малих пророків Старого Завіту Біблії. Книга складається із трьох розділів. Книга пророка Наума являє собою поему, яка містить пророкування падіння Ніневії, столиці могутньої Ассирії. Ймовірно поема написана поетичною мовою призначалася для виконання в Храмі.

Книга пророка Овдія

Кни́га проро́ка О́вдія (лат. Prophetia Abdiae) — найкоротша книга Старого Завіту Біблії. Автор — пророк Овдій. Містить пророцтво про Божий суд над Едомом, який був засуджений до загибелі, і присудження його синам Ізраелю. Складається з однієї глави і 21 строфи. Також — Книга пророка Абдія.

Книга пророка Осії

Книга пророка Осії — перша з дванадцяти книг малих пророків, згідно з традиційним розташуванням книг Старого Завіту. Вона була написана в кінці VII ст. до Р. Хр. Осія пророкував для Північного Царства Ізраїлю в останні роки його існування. Осія був єдиним пророком, який жив і проповідував у цей час у Північному Царстві. Бог доручив Осії говорити про розповсюджене відступництво і розбещеність у Північному Царстві і закликати своїх співгромадян до покаяння і повернення до Бога. Осії був подарований унікальний привілей — своїм власним життям продемонструвати вірну любов завіту, яку Бог має до Ізраїлю.

Книга пророка Софонії

Книга пророка Софонії — дев'ята книга малих пророків Старого Завіту Біблії. Книга складається із чотирьох розділів.

Книги Біблії

Книги Біблії: - канонічні книги Старого та Нового Заповіту.

Перша книга хроніки

Пе́рша кни́га хро́ніки (також І Хроніка, 1. Хр.) — книга Старого Заповіту Біблії та Танаху.

Перша книга царів

Перша книга Царів — книга Старого Завіту Біблії та Танаху. У Септуагінті і в православному каноні відповідає Третій книзі Царів.

Самсон

Самсо́н (івр. שִׁמְשׁוֹן‎ «сонячний»; похований в м. Цора або Зугар, Сура) — останній та найвідоміший з суддів (шофетів) давнього Ізраїлю. Згадується у Старому Заповіті Біблії (Книга Суддів, 13 — 14).

Соломон

Соломо́н (дав-євр. שְׁלֹמֹה, Шломо́; грец. Σαλωμών, Σολωμών — згідно з біблійною Першою Книгою Царів, один із найбільш могутніх, розумних та заможних царів давньої держави Ізраїль, згадується у Біблії як другий та улюблений син царя Давида та Вірсавії. Ім'я Шломо (Соломон) в івриті походить від кореня «שלום» (шалом — «мир»), а також «שלם» (шалем — «досконалий», «цілісний»).

Під час правління Соломона Ізраїль переживав мир та розквіт. Йшло широке будівництво, жвава торгівля, внутрішній та зовнішній спокій.

Біля 966 до н. е. збудував один із найвеличніших єврейських Храмів єдиному Богу, створення якого тривало понад 30 років та зайняло працю тисяч працівників. Через декілька сот років цей Храм зруйнував цар Вавилону Навуходоносор (607 до н. е.).

Соломону приписують авторство таких творів Біблії, як Книга приповістей Соломонових,

Книга Екклезіястова (або Проповідника), Пісня над піснями, а також декількох псалмів.

Про мудрість та постать Соломона доповідають багато легенд та складено багато творів художньої літератури.

Старий Заповіт

Стари́й Завіт — одна з двох частин Біблії, в його основі лежить «Танах» та поділяється на книги Закону (Тора), Пророків (Невіім) та Писання (Кетувім), що в свою чергу поділяються на історичні.

Третя книга Макавеїв

Третя книга Макавеїв — апокрифічний твір Старого Завіту Біблії. У більшості православних церков проте є частиною второканонічних книг Біблії. Не має нічого спільного з двома першими книгами, оскільки описувані в ній події належать до іншого часу та іншої місцевості. Складається з семи розділів. Письменник цієї книги невідомий. Йосипу Флавію як друга, так і третя книги Макавеїв не були відомі.

Старий завіт
Новий завіт
Православний та католицький канон
Апокрифи
П'ятикнижжя
Мойсеєве
Історичні
Навчальні
Пророчі

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.