Повторення закону

Повто́рення зако́ну або Второзако́ння (від дав.-гр. Δευτερονόμιον та лат. Deuteronomium; івр. דברים‎, Двари́м — слова) — п'ята частина П'ятикнижжя Мойсея та Старого Заповіту.

Назва книги

Назва книги «Повторення закону» — переклад грецького девтерономіон, — «повторний закон». Ця назва підкреслює, що основна частина книги (законодавчий корпус Втор. 12 — 26) частково повторює, частково доповнює ті розпорядження і настанови, що були дані в попередніх книгах П'ятикнижжя. У грецькій Біблії слово девтерономіон вживається у Втор. 17:18, де воно помилково передає єврейський вираз Мішне ха-Тора («копія цього Повчання»). Можливо, саме із Втор. 17:18 це слово у грецькій Біблії було перенесено в заголовок книги. У єврейській традиції книги П'ятикнижжя іменуються за їхніми першими словами. Початок Второзаконня: «Ось слова, з якими Мойсей звернувся…». Тому єврейська назва цієї книги — Деварім («Слова»).

Второзаконня і П'ятикнижжя

Книга «Повторення закону» — остання книга П'ятикнижжя. Особливості мови і стилю відрізняють цю книгу від попередніх; наприклад, замість назви «Синай» використовується назва «Хорив». Дещо по-іншому розставлені і богословські акценти. На перший план виступає заповідь про те, що поклоніння Богу має відбуватися лише в одному-єдиному місці (яке самарянська традиція ототожнює з горою Гарізім, а юдейська традиція — з Єрусалимом, хоча у книзі Єрусалим не згадано жодного разу). У попередніх книгах П'ятикнижжя ці теми або відсутні зовсім, або не займають того центрального положення, яке вони посіли у книзі «Повторення закону».

Второзаконня і «девтерономічна історія»

З точки зору особливостей мови і теології, до книги «Повторення закону» найближчі наступні за нею в Біблії історичні книги: Ісуса Навина, Суддів, Самуїла та Царів. Оцінюючи вчинки вождів і царів Ізраїлю, автори цих книжок виходять насамперед з норм книги «Повторення закону». Промови Ісуса Навина (Нав. 23) і пророка Самуїла (1 Сам. 12), молитва царя Соломона (1 Цар. 8) звучать майже як цитати з книги «Повторення закону». Книга служить програмою для релігійних реформ царів Єзекії та Йосії, як вони описані в 2 Цар. Тому нерідко всі розлогі історичні оповідання книг Ісуса Навина, Суддів, Самуїла та Царів називають «девтерономічною історією». Книга «Повторення Закону» — пролог до цієї історії. На думку деяких учених, короткий історичний огляд у перших трьох розділах Повторення Закону слід вважати не стільки вступом у книгу «Повторення закону», скільки введенням в «девтерономічну історію».

Завершальні розділи книги (31 — 32) повинні свідчити, що вся подальша доля Ізраїлю (описана в «девтерономічній історії») була передбачена заздалегідь: і те, що ізраїльтяни звернуться до «інших богів», і те, що Господь покарає їх за це.

Будова книги

Тексти Втор. 1-4 і 5-30 постають перед нами як прощальні промови Мойсея, кожній з яких передбачена назва (1:1-5 і 4:44-49). У цих промовах є кілька вступних фраз, де про Мойсея говориться в 3-й особі (5:1а; 27:1а, 9а; 29:1-2а). На стику промов знаходиться невеликий розповідний фрагмент, де Мойсей виділяє три міста-притулку в Зайорданні (4:41-43). Редакторськими вставками слід вважати «етнографічні коментарі» про рефаїв (велетнів) та інші стародавні народи Палестини (2:10-12, 20-23; 3:11, 13Б-14). Заголовки 1:1-5 і 4:44-49 повідомляють нам, де і коли Мойсей виголошував ці промови. Втім, географічні позначення першого заголовка не цілком зрозумілі. Відповідно до другого заголовку, прощальна промова Мойсея була виголошена поблизу Бет-Пеору, тобто на Моавскій рівнині, що лежить на схід від Йордану, навпроти Єрихону. Неподалік від Бет-Пеору знаходиться гора Пісгі, де Мойсею судилося померти. Що стосується часу виголошення промов, обидва заголовка єдині: це було після перемоги ізраїльтян над царями Зайордання — хешбонським царем Сигоном і башанським царем Огом.

Спогади Мойсея

У першій промові Мойсей згадує шлях ізраїльтян через пустелю починаючи з того моменту, як вони покинули гору Хорив, і закінчуючи їх приходом до берега Йордану. Ця розповідь виглядає як виклад книги Чисел (у кількох віршах можна побачити також алюзії на Вих. 18). У наступних розділах (початок другої промови) в центрі спогадів Мойсея — більш ранні і набагато більш значущі події на Хориві (5:1-33; 9:9-21; 9:25 — 10:5; 10:10-11). Їх опис в основному відповідає книзі Вихід. Спогади Мойсея в розділах 1 — 10 чергуються з вмовляннями коритися Господу. Спогади і вмовляння тісно пов'язані між собою. Так, вмовляння глави 4 спершу відсилають слухача до подій в Бет-Пеорі (приходом ізраїльтян у Бет-Пеор завершилася гдава 3), а потім — до теофанії на Хориві, яка описана в главі 5. Умовляння на початку 9-ї глави переходять в закиди ізраїльтянам за їх «впертість», і це готує розповідь глави 9 про гріхи ізраїльтян біля гори Хорив.

Второзаконня як другий договір Господа з Ізраїлем

Найважливіше місце в книзі «Повторення закону» займають вкладені в уста Мойсея приписи і настанови. Окремо стоять Десять Заповідей (Втор 5:6-21), які подані попереду всіх інших повелінь. Значення Десяти Заповідей підкреслюється тим, що їх чує безпосередньо з вуст Бога весь народ Ізраїлю (5:22), між тим як інші «повеління, приписи і закони» Бог передає через Мойсея (5:31). Глави 12 — 26 прийнято називати «девтерономічним збірником законів». Хоча підкреслюється, що ці закони сягають Хоривської теофанії (5:31; 6:1), Мойсей сповіщає їх лише в Моаві — тому поколінню ізраїльтян, якому належить завойовувати Обіцяний Край. У 29:1 договір Господа з Ізраїлем, укладений на Моавскій рівнині, осмислюється як другий договір (мається на увазі, що перший договір був укладений на Хориві). Умови нового договору (Втор. 12 — 26) багато в чому дублюють законодавчу частину книги Вихід (Вих. 20 — 23), але є і ряд відмінностей. Найважливіше з відмінностей — це сформульоване на самому початку девтерономічного збірника (у 12-му розділі) припис про централізацію богослужіння. Воно проходить червоною ниткою через всю першу половину девтерономічного збірника (глави 12 — 18). Історики відзначають зв'язок між цим приписом і релігійними реформами юдейських царів Єзекії та Йосії (2 Цар. 18:1-6; 22:1 — 23:30). Згідно з досить правдоподібною гіпотезою, «книга Повчання», знайдена в єрусалимському Храмі під час ремонтних робіт за царя Йосії (4 Цар 22:8-11; 23:24), — це і є книга «Повторення закону» (або текст, що ліг в її основу) . За своєю будовою Второзаконня подібне на древні близькосхідні договори: спочатку йде історія стосунків (глави 1 — 11), потім умови договору (глави 12 — 26), нарешті — благословення тим, хто дотримується договір, і прокляття тим, хто його порушує (глави 27 — 28). Перелік проклять ослушникам виявляє особливо багато подібностей з відомими нам текстами стародавнього Близького Сходу, зокрема з хетськими і ассирійськими договорами.

Заключні глави. Перехід до книги Ісуса Навина

Заключні глави книги «Повторення Закону» — це, одночасно, і заключні глави всього П'ятикнижжя. В її прозових частинах переплетені дві різні традиції: в одних пасажах виразно виступає на перший план характерна мова «Повторення Закону», інші — ближче до книг Вихід, Левит та Числа. Вже в перших трьох розділах «Повторення Закону» Господь говорить, що Ісус Навин повинен стати наступником Мойсея (1:38; 3:28). У Втор. 31 Мойсей робить Ісуса своїм наступником і доручає йому завоювання Обіцяного Краю (31:3, 7-8). Це готує плавний перехід розповіді до наступної книги Біблії — Книги Ісуса Навина. Слова, звернені до Ісуса у Втор. 31:7-8, 23, будуть майже буквально повторені у І. Н. 1:1-9.

Самарянська версія книги Повторення закону

Окрім юдейської версії книги, перекладеної практично на всі мови світу, існує також самарянська версія. Ця версія належить релігійній секті самарян, які називають себе справжніми нащадками біблійного Ізраїлю. Самарянська версія у порівнянні з юдейською містить наступні відмінності:

  • в главі 27 міститься наказ побудувати вівтар на горі Герізім, священній горі самарян, (в юдейській версії — на горі Гевал). Самарянський варіант підтверджений двома древніми рукописами грецького та латинського перекладів, а також одним з сувоїв Мертвого моря. Тому вважається, що юдейський варіант «гора Гевал» є антисамарянським виправленням первинного «гора Герізім».
  • в переліку десяти заповідей глави 5 додана ще одна заповідь з наказом встановити вівтар на горі Герізім.
  • в збірнику законів глав 12-26 стверджується, що єдиним законним місцем жертвоприношень є «місце, яке Господь вибрав серед усіх племен Ізраїля» (в юдейській версії — вибере). Таким чином самарянська версія книги стверджує, що єдиним легітимним місцем жертвоприношень є місце встановлення вівтаря, тобто гора Герізім. Натомість, юдейська версія книги стверджує, що єдиним легітимним місцем є місце, яке буде обране лише в майбутньому. В книгах Царів цей вибір здійснюється в часи Соломона, єдиним легітимним місцем жертвоприношень є місто Єрусалим.

Юдейські коментатори стверджують, що самарянська версія книги Повторення закону є переробкою, здійсненою у першому століття до н. е. Проте біблійні вчені, що спеціалізуються на книзі Повторення закону, наполягають, що самарянський варіант є більш природнім та логічним. Серед сучасних вчених таку думку висловив німецький біблеїст Адріан Шенкер. У своїй статті Le Seigneur choisira-t-il le lieu de son nom ou l'a-t-il choisi? L'apport de la Bible Grecque ancienne á l'histoire du texte Samaritain et Massorétique він звернув увагу на те, що деякі рукописи грецького тексту у деяких місцях виразу «місце, яке вибере Господь, Бог твій» книги Второзаконня містять дієслова у минулому часі (вибрав), як у самарянському Второзаконні. Інші рукописи, перекладені з давньогрецького тексту в деяких місцях також містили дієслова у минулому часі, але в абсолютно інших місцях. Оскільки ці різночитання не мали якогось теологічного змісту, то Адріан Шенкер висунув припущення, що ці всі переклади здійснювались з єврейського тексту, в якому вираз «місце, яке вибере Господь» в більшості місць (з 22-х) містив слова у майбутньому часі, але в деяких — у минулому. Єдиним логічним поясненням такого феномену є те, що на юдейських рукописах було здійснено виправлення самарянського варіанту רחב (вибрав) на юдейський варіант רחבי (вибере). Але при цих виправлення невідомі коректори випадково пропустили деякі з 22-х виразів, які необхідно було виправити. І тому в деяких місцях дієслова залишились невиправленими — רחב (вибрав) замість רחבי (вибере). При перекладі на інші мови ці різночитання були зафіксовані перекладачами.

Інший німецький біблеїст Стефан Шорх у своїй статті «Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня» відкрито визнав, що самарянський текст Второзаконня є первинним, а юдейський текст є результатом корекції, здійсненої в кінці 2-го століття до н. е.

Таким чином, первинний текст Второзаконня стверджував, що єдиним законним місцем поклоніння є гора Герізім, виключаючи при цьому всі інші місця, включно з Єрусалимом. Стефан Шорх вважає, що весь розділ, в якому вказується на єдине законне місце поклоніння, написаний прихильниками культу на горі Герізім.

Згідно з результатами археологічних розкопок ізраїльського археолога Їцхака Магена самарянський храм на горі Герізім був побудований у середині 5 ст. до н. е. в часи перського намісника Сін-Убаліта (Санваллата).

Інцест

Інце́ст (лат. incestus — нечистий, гріховний; синонім — кровозмішення), статевий зв'язок між близькими родичами (батьками і дітьми, братами й сестрами).

Відповідно до біблійного вчення, можна припустити, що перший інцест на землі скоєно дітьми Адама і Єви. Їх кровозмісний союз був вимушеним і визнаний церквою священним, не злочинним. Незасуджуваний інцест стався після винищення Богом грішного міста Содома. Врятувалися Лот і його дві дочки, які думали, що їх батько вже старий і ніхто на них вже не одружиться. Для відновлення роду, напоївши батька вином, дочки вступили з ним у кровозмісний зв'язок. Відповідно до Біблії, їх нащадки були винищені з лиця Землі. У біблійних книгах «Левіт» і «Повторення Закону», де встановлені точні і докладні правила сексуальної поведінки, заборона на інцест не виділяється особливо серед заборон на позашлюбні та гомосексуальні зв'язки — і те, і інше, і третє карається стратою.

Ідея незасуджуваного інцесту перекочувала в традиції одруження фараонів, царів. Династичні шлюби освячувалися з позицій спадкування престолу, збереження чистоти крові (історія знає приклади виродження внаслідок цього цілих династій). Однак загалом у міфології, релігії кровозмішення засуджується і розглядається як гріх, як порушення табу.

У процесі еволюції людського роду було помічено, що чим ближче перебувають у кровному родстві батьки, тим фізично слабшими і психічно неповноціннішими народжувалися їх нащадки. При інцесті виникає ймовірність зустрічі одних і тих самих патологічних генів, і якщо при звичайних (не родинних) шлюбах імовірність народження дитини з серйозним генетичним (вродженим) дефектом чи розумовою відсталістю близька до 3-4%, то при інцесті вона зростає у 5 разів. У більшості країн світу кровні шлюби і статевий зв'язок між близькими родичами заборонені, кримінально карані і засуджуються громадської мораллю (на відміну від шлюбів між двоюрідними родичами, між дядьком і племінницею тощо).

Авраамічні релігії

Авраамі́чні релі́гії, або авраамічні віровчення — релігійні системи (юдаїзм, християнство та іслам), які розвинулися на основі віровчення праотця Авраама.

Авраамічні релігії називають також релігіями об'явлення, оскільки вважається, що ядро їхніх учень засновано на Об'явленні, тобто саморозкритті Божества і проголошенні ним своєї волі людині.

Первинне письмове джерело авраамічних релігій — Тора (П'ятикнижжя Мойсеєве). Слід зауважити що п'яту книгу «Повторення закону» написав цар Йосія, а значить спочатку було лише 4 книги. В цілому Тору визнають, хоч і по-різному тлумачать, всі авраамічні релігії. Старий Заповіт християнської традиції практично повністю відповідає єврейському ТаНаХу, а Коран і хадиси містять чимало спільносемітського матеріалу. Десять заповідей Мойсея є спільними заповідями для юдаїзму, християнства та ісламу.

Документарна гіпотеза

Документа́рна гіпо́теза (англ. Documentary Hypothesis) або Теорія чотирьох джерел — це гіпотеза походження розбіжностей, суперечностей, повторень у тексті П'ятикнижжя Біблії. За документарною гіпотезою текст П'ятикнижжя дістав свою форму внаслідок з'єднання кількох спочатку незалежних документів: E (Елохіст), J (Яхвіст), D (від латинського Deuteronomium, «Повторення Закону»), P (від німецького Priesterkodex, «Священичий кодекс») . Поряд з Фрагментарною гіпотезою та гіпотезою додатків становить одну з гіпотез походження П'ятикнижжя. Образ Бога теж в двох джерелах не цілком однаковий. Священичий кодекс підкреслює справедливість Бога, який оголошує людям Свою волю і суворо карає за її порушення. А ось Яхвіст підкреслює Його готовність до милосердя і ласки: «не буду більше проклинати землю за людину … І вже більше не вбиватиму всього живого».

Друга книга хроніки

Дру́га кни́га хро́ніки(ІІ Хроніка, 2. Хр.) — книга Старого Завіту Біблії та Танаху, безпосереднє продовження Першої книги хроніки.

Друга книга царів

Дру́га кни́га Царі́в (2. Цар.; ІІ Царів) — книга Старого Завіту Біблії та Танаху. У Септуагінті і в православному каноні відповідає Четвертій книзі Царств.

Книга Вихід

Кни́га Ви́хід (від дав.-гр. Ἔξοδος та лат. Exodus; івр. שמות‎, Шмот — імена) — друга частина П'ятикнижжя Мойсея. Книга описує період часу від початку поневолення євреїв у Єгипті фараоном до першого місяця другого року по виходу їх з Єгипту (Вих. 40:17), усього близько 210 років.

Книга Псалмів

Книга Псалмів, також Псалти́р — одна з книг Старого Заповіту Біблії. У юдейській, католицькій і протестантській традиціях сучасна Книга Псалмів містить 150 псалмів, а у православній — 151 псалом.

Книга пророка Єремії

Кни́га проро́ка Єремі́ї — найбільша пророча книга Старого Заповіту. Єдиного сюжету в ній немає, вона є зібранням різнорідних текстів: промови самого пророка, розповіді про нього, невеликі фрагменти історичних хронік. Проза та поезія чергуються всередині книги.

Книга пророка Наума

Кни́га проро́ка Нау́ма — сьома книга малих пророків Старого Завіту Біблії. Книга складається із трьох розділів. Книга пророка Наума являє собою поему, яка містить пророкування падіння Ніневії, столиці могутньої Ассирії. Ймовірно поема написана поетичною мовою призначалася для виконання в Храмі.

Книга пророка Овдія

Кни́га проро́ка О́вдія (лат. Prophetia Abdiae) — найкоротша книга Старого Завіту Біблії. Автор — пророк Овдій. Містить пророцтво про Божий суд над Едомом, який був засуджений до загибелі, і присудження його синам Ізраелю. Складається з однієї глави і 21 строфи. Також — Книга пророка Абдія.

Книга пророка Осії

Книга пророка Осії — перша з дванадцяти книг малих пророків, згідно з традиційним розташуванням книг Старого Завіту. Вона була написана в кінці VII ст. до Р. Хр. Осія пророкував для Північного Царства Ізраїлю в останні роки його існування. Осія був єдиним пророком, який жив і проповідував у цей час у Північному Царстві. Бог доручив Осії говорити про розповсюджене відступництво і розбещеність у Північному Царстві і закликати своїх співгромадян до покаяння і повернення до Бога. Осії був подарований унікальний привілей — своїм власним життям продемонструвати вірну любов завіту, яку Бог має до Ізраїлю.

Книга пророка Софонії

Книга пророка Софонії — дев'ята книга малих пророків Старого Завіту Біблії. Книга складається із чотирьох розділів.

Перша книга хроніки

Пе́рша кни́га хро́ніки (також І Хроніка, 1. Хр.) — книга Старого Заповіту Біблії та Танаху.

Перша книга царів

Перша книга Царів — книга Старого Завіту Біблії та Танаху. У Септуагінті і в православному каноні відповідає Третій книзі Царів.

Притча во язиціх

«Притча во язиціх» (київський ізвод церковних текстів) або «Притча во язицех» (російська вимова церковних текстів, принесена в Україну за Петра І) (рос. дореф. притча во языцѣхъ, церк.-слов. притча во языцѣхъ, івр. למשל ולשנינה‎) — церковнослов'янський вислів, який означає те, що одержало широку популярність, у всіх на устах, стало предметом загальних розмов, прислів'ям, викликаючи несхвалення і глузування.

Вираз узято з Біблії:

Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе ... і ти будеш страхіттям, притчею та посміховищем серед усіх народів, куди відведе тебе Господь.

— Втор, Повторення закону 28:37

Приклади із літератури:

Країна ішла назустріч своїм першим післявоєнним виборам, боротьба партій загострювалась, і всюди на розбурханих передвиборних мітингах вчинок солдата знову був притчею во язицех, про нього галасували до хрипоти

— О.Гончар, «За мить щастя»

Спокуси Христа

Спокуси Христа — епізод з трьох синоптичних Євангелій у якому описано спокуси дияволом Ісуса Христа під час Його сорокаденного посту в пустелі, куди Він усамітнився після хрещення.

Старий Заповіт

Стари́й Завіт — одна з двох частин Біблії, в його основі лежить «Танах» та поділяється на книги Закону (Тора), Пророків (Невіім) та Писання (Кетувім), що в свою чергу поділяються на історичні, поетичні та повчальні твори.

Тора

То́ра (дав-євр. תורה — вчення, закон), Закон Мойсея, П'ятикнижжя Мойсеєве — перша частина Танаху, або, як його називають християни, Старого Заповіту Біблії. За єврейською традицією вважається, що Тора була записана Мойсеєм безпосередньо з «вуст» Бога. Тільки останні рядки про смерть самого пророка написала інша особа. Прихильники документарної гіпотези вважають, що Тора була створена об'єднанням декількох незалежних джерел (документів), які були написані різними авторами протягом VIII—III ст.ст. до н. е.

Тора складається з таких книг:

Перша книга Мойсея: Берешит (Книга Буття)

Друга книга Мойсея: Шмот (Книга Вихід)

Третя книга Мойсея: Ваїкра (Книга Левит)

Четверта книга Мойсея: Бемідбар (Книга Числа)

П'ята книга Мойсея: Дварим (Повторення закону)Майже на кожний тиждень єврейського року заздалегідь визначено розділ Тори, який читають та вивчають у синагозі. Хумаш складається з 54 розділів. Таким чином, протягом року його прочитують весь. Річний цикл починається й закінчується в день свята Сімхат Тора.

Публічне читання Тори в синагозі є важливою юдейською заповіддю. Воно відбувається щопонеділка, щочетверга та щосуботи під час ранкової молитви, а також у дні єврейських свят. Так наприклад, 12 жовтня 2009 року — за єврейським календарем є днем 24 Тішрея 5770 року — другий день тижня, коли читають і вивчають розділ «Браха».

За словами головного рабина Буковини Менахема Менделя Гліцнштейна, кожен єврей, згідно з традицією, повинен мати свій сувій Тори. На початок лютого 2015 його вартість становила близько 20 000$, що є непосильним для багатьох. Тому кожен єврей дає певну суму на сувій громади — Тора належить водночас багатьом.

Юдаїзм

Юдаї́зм, іудаї́зм (івр. יהדות‎, «єврейська релігія»; від імені Юди, сина біблейського патріарха Якова) — одна зі стародавніх етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території сучасної держави Ізраїль, та сучасних євреїв, заснована, відповідно до ТаНаХу (Старого Заповіту), на заповітах Бога праотця Авраама близько 1750 р. до н. е. і доповнена заповітами Мойсея близько 1300 р. до н. е. Важливою частиною віровчення є усна Тора (Талмуд), в якій коментується зміст Старого Заповіту.

Юдаїзм базується на концепції всюдисущого вічного Творця, чия воля та особливе ставлення до єврейського народу відбиті в Торі, себто Законі. Тора — це перші п'ять книг у складі християнського Святого Письма, Хумаш, або П'ятикнижжя, що містять історію, закони і правила життя для гідної поведінки і в слов'янських джерелах відомі як Буття, Вихід, Левит, Числа та Повторення закону.

Сучасний юдаїзм поряд із християнством та ісламом зараховують до авраамічних релігій, тобто віровчень, що ведуть своє походження від віри праотців Адама і Єви, Авраама й Сари, Ісаака і Якова, найбільш стародавньої й простої форми єдинобожжя. Важливою відмінністю від християнства та ісламу є те, що Ісус і Магомет розглядаються в рамках цього віровчення як звичайні люди.

П'ятикнижжя
Мойсеєве
Історичні
Навчальні
Пророчі

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.