Партизанська війна

Партизанська війна (герилья, від ісп. guerilla) — різновид війни, бойові дії якої здебільшого поза лінією фронту, які ведуться окремими особами або збройними формуваннями, що не входячи до складу регулярних збройних сил, добровільно беруть участь у боротьбі з іноземними загарбниками або в громадянській війні на окупованій території.

В Іспанії та країнах Латинської Америки партизанська війна носить назву герилья (ісп. guerrilla — зменшувальне від guerra, «війна»).

Juan Martín Díez, el Empecinado by Goya
Лідер партизанського руху за часів війни на Піренейсьскому півострові Хуан Мартін Діез

Тактика партизанської боротьби

У тактиці партизанських дій можна виділити такі аспекти:

  • Руйнування інфраструктури ворога в будь-якій формі (саботаж), знищення ліній зв'язку, високовольтних ліній, отруєння і знищення водопроводів, колодязів тощо)
  • Дії на комунікаціях противника з метою порушення постачання його регулярних військ на фронтах.
  • Протидія окупаційній чи колоніальній адміністрації шляхом перешкоджання її роботі, знищення органів її влади, поліції, військових залог.
  • Інформаційна війна (поширення вірних і невірних відомостей в усній (чутки, радіопередачі) або друкарській (листівки, газети, мережа) формі з метою схилити місцеве населення і (рідше) самого противника на свою сторону).
  • Знищення живої сили противника.
  • Терор відносно противника — здійснення акцій, скерованих на залякування його в будь-якій формі (вбивство, диверсії, напади на місця розташування окупаційних чи колоніальних військ тощо).

Одним з головних чинників для успішного ведення партизанської війни є підтримка партизанів місцевим населенням, яке забезпечує їх людськими поповненнями, необхідними припасами, а в разі поразки, прихистком. Бажано (але не обов'язково), щоб партизанам в їх боротьбі надавалася допомога з боку регулярної армії — фінансова, допомога спорядженням (зброєю, медикаментами і спорядженням перш за все), допомога інформаційна (інструкції, керівництво і інструктори, пропаганда). Мао Цзедун називав партизанську війну найефективнішим засобом опору владі (диктаторській, колоніальній або окупаційній) і висунув основну ідею партизанської війни: «Ворог наступає — ми відступаємо, ворог зупинився — ми турбуємо, ворог відступає — ми переслідуємо».

Kovpak partisanki
Снайпери партизанського загону Сидора Ковпака

Історія

Британський історик Джон Елліс в своїй праці «англ. From the Barrel of а Gun» (це початок відомого вираження Мао «рушниця народжує владу») перераховує більше 160 партизанських воєн — з VI століття до нашої ери до 1995 року. І вказує, що — «менше 20 з них можна вважати повністю успішними».

Слід врахувати, що не завжди метою партизанів було добитися класичної військової перемоги. Більшість (у тому числі найвідоміших) партизанських воєн носили допоміжний характер. Їх метою було лише допомогти своїй (або союзній) регулярній армії, самі партизани іншої мети і не мали. Такими були партизанські війни проти Наполеона в Росії і Іспанії, проти Гітлера і його союзників в СРСР, Франції і інших країнах.

Лише допоміжними були і блискучі партизанські війни британського авантюриста Лоуренса в Аравії і німецького генерала Леттов-Форбека в Східній Африці під час Першої Світової війни. Багато з цих воєн йшло успішно, але затяжними, в сенсі розгрому основних сил противника, вони стати просто не могли. Тому з часів війни з Наполеоном по-іспанськи партизанська війна називається ісп. guerrilla'' — тобто молодша війна.

Саме поняття «партизан» виникло у XVIII столітті в Росії, і означало спочатку «прихильник» від фр. partisan. Партизанами називали людей, які активно підтримували будь яку діяльність. Лише під час війни 1812 року проти Наполеонівської інтервенції слово партизан отримало сучасне значення вояка-доборовольця, який не належить до регулярних військових формувань, і який веде боротьбу з загарбником на окупованій території.

CheHigh
Легендарний теоретик та практик партизанської війни Ернесто Че Гевара
Mortar attack on Shigal Tarna garrison, Kunar Province, 87
Афганські моджахеди

Іспанське ж позначення для партизанської війни — «герилья» (ісп. guerrilla, «мала війна») виникло в ході довготривалої окупації наполеонівськими військами Іспанії, яка розпочалась в 1805 році. Тоді практично вся територія Іспанії була охоплена вогнем партизанської війни, яка і отримала назву Герилья.

Сильний розвиток партизанська війна отримала під час Другої світової війни. Практично в усіх країнах, окупованих фашистською коаліцією діяли антифашистські партизанські рухи. А на території Польщі і України ще й антибільшовицькі повстанські рухи (Українська Повстанська Армія, Армія Крайова), які набули величезного розмаху і охопили величезні території.

У другій половині XX століття партизанські рухи діяли в основному в країнах Азії, Африки, Латинської Америки. У багатьох з цих країн партизанські війни велися десятиліттями.

Див. також

Література

  • В. Головченко. Партизанська війна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.542 ISBN 978-966-611-818-2
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
  • Давыдов Д. В. Военные записки. Глава «О партизанской войне» — М.: Воениздат, 1982
  • Эрнесто Гевара. Партизанская война
  • Эрнесто Гевара. Партизанская война как метод
  • Александр Тарасов. «Наследие Мао для радикала конца XX — начала XXI века»
  • Арцибасов И. Н., Егоров С. А. Вооружённый конфликт: право, политика, дипломатия. Москва 1992 «Международные отношения» стр.113,114,110
  • Кожевников. Международное право. Москва 1981 «Международные отношения» стр.417
  • Нахлик Станислав Е. Краткий очерк гуманитарного права. Международный Комитет Красного Креста 1993 стр.23, 25
  • Колесник С. «Защита прав человека в условиях вооружённых конфликтов» 2005
  • Первый дополнительный протокол к женевским конвенциям 1978 года
  • IV Гаагская конвенция
  • Е. Грачева, А. Востриков. Вагнер, Finkein, Фигнер и другие (Опыт комментария к легенде о герое-партизане) // РОССИЯ / RUSSIA. Вып. 3 (11): Культурные практики в идеологической перспективе. М.: ОГИ, 1999, с. 103—127
  • Попов А. Ю. НКВД и партизанское движение. − М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. ISBN 5-224-04328-X

Посилання

Антипартизанська війна

Антипартизанська війна або Антиповстанська тактика — різновид війни, форма озброєної боротьби та широкий комплекс інших заходів, не пов'язаний з безпосереднім веденням бойових дій, які вживаються державою, її збройними силами, спеціальними службами та правоохоронним органами у боротьбі з партизанським, повстанським та іншим рухом опору, спрямований передусім на ліквідацію (нейтралізацію) основ спротиву.

Верховний головнокомандувач

Верхо́вний головнокома́ндувач — найвища посадова особа Збройних сил держави (коаліції держав або об'єднаних збройних сил), яка затверджує воєнну доктрину країни і призначає Верховне командування.

Воєначальник

Воєнача́льник — вищий військовий або військово-морський начальник (командир), на якого покладено обов'язки управління військами, як у мирний так і у воєнний час.

Головнокомандувач

Головнокома́ндувач — найвища військова посада на якому-небудь театрі воєнних дій або стратегічному напрямку (регіоні), а також в окремих видах Збройних сил багатьох країн.

Громадянська війна в Руанді

Громадянська війна в Руанді (1990—1994) — внутрішній конфлікт в Руанді між прихильниками президента Жувеналя Габ'ярімана і повстанцями Руандійського патріотичного фронту (РПФ). Конфлікт почався 1 жовтня 1990 року вторгненням військ РПФ в країну і офіційно закінчився 4 серпня 1993 року підписанням Аруських угод.

Проте, вбивство Жувеналя Габ'ярімана в квітні 1994 року стало каталізатором початку геноциду в Руанді. На думку деяких дослідників, цей геноцид є наступною стадією громадянської війни. РПФ провів новий наступ і, врешті-решт, взяв під свій контроль країну. Уряд хуту у вигнанні продовжив використовувати табір біженців в сусідніх країнах для дестабілізації нового уряду. РПФ вступив до Першої конголезької війни (1996—1997), що призвело у свою чергу до початку Другої конголезької війни (1998—2003), прямо пов'язаної зі спробами хуту повернути контроль над Руандою. Таким чином, хоча громадянська війна офіційно тривала до 1993 року, ведуться суперечки про дату фактичного її закінчення: деякі фахівці позначають дату — 1994 рік (взяття РПФ Кігалі), інші — 1996 рік (розформування таборів біженців), треті вважають, що громадянська війна триває донині.

Друга англо-бурська війна

Дру́га англо-бу́рська війна́ — загарбницька війна Великої Британії проти бурських республік — Оранжевої і Трансваалю, що тривала з 1899 по 1902 рік. Одна з перших воєн епохи імперіалізму.

В англо-бурській війні Велика Британія прагнула розширити і об'єднати свої колоніальні володіння в Африці, захопити родовища алмазів і золота. Натхненниками війни були запеклі колонізатори Сесіль Родс і Джозеф Чемберлен. Перевага сил британській армії та її надзвичайна жорстокість, незважаючи на запеклий опір бурів, привели до перемоги Великої Британії.

1902 за Фіренгенінзьким договором бурські республіки включено до складу Британської імперії.

Друга громадянська війна в Республіці Конго

Друга громадянська війна в Республіці Конго — збройний конфлікт, який тривав з червня 1997 року по грудень 1999 року, вівся між прихильниками двох кандидатів в президенти й завершився вторгненням ангольських військ і встановленням влади Дені Сассу-Нгессо. У Конго ця війна відома як «Війна 5 червня» (фр. Guerre du 5 juin).

Латвійські національні партизани

Латвійські національні партизани — латвійські підпільні загони, які після Другої світової війни вели партизанську війну проти радянської влади. Такі загони мали назву «лісові брати» (латис. meža brāļi), оскільки переховувались, як правило, у лісах.

Малуку

Малу́ку (індонез. Maluku) — одна з 32 провінцій у складі Індонезії. Розташована на сході країни і включає в себе центральні та південні Молуккські острови. Адміністративний центр — місто Амбон на острові Амбон. З 1999 року північна частина Малуку стала окремою провінцією Малуку Утара (Північна).

Міська герилья

Міська́ гери́лья (ісп., кат. guerrilla) — партизанська війна у місті. Під час холодної війни більшість таких військових дій проводило ліве крило політичного спектру.

Партизани (військо)

Партиза́ни (множ.), партиза́н (одн.) (від італ. partigiano — прибічник певної суспільної групи, партії) — спільна назва учасників недержавних, тобто не належних до регулярної армії, військових об'єднань — військових загонів, які складаються з прибічників певних політичних (владних) кіл чи суспільних сил даної країни.

Неофіційний, неформальний характер цих загонів найчастіше пов'язаний з тим, що їх метою є боротьба проти наявної у країні влади (політичного чи військового режиму), або окупаційного режиму ворожої країни; причому переважно військовим шляхом, методами партизанської війни у тилу супротивника — саботаж, диверсії, терор тощо — використовуючи замасковане пересування по території і уникаючи фронтальних зіткнень з переважальними силами регулярної армії суперника.

Партизани та партизанські з'єднання, як військові формування, не мають офіційного міжнародного правового статусу, але за міжнародним правом при полоненні можуть підпадати під статус «військових полонених».

Пол Пот

Пол Пот (кхмер. ប៉ុល ពត), справжнє ім'я Салот Сар (19 травня 1925(19250519) — 15 квітня 1998) — камбоджийський революціонер та політичний діяч, диктатор, лідер Червоних кхмерів. Захопивши владу у країні в ході громадянської війни 1975 року встановив диктаторський режим, в основі якого лежало ідеологічне поєднання марксизму та кхмерського націоналізму. Головною метою свого правління Пол Пот вважав перетворення Демократичної Кампучії (назва Камбоджі за Пол Пота) в аграрну наддержаву, для досягнення якої застосовувалися репресивні заходи. Політика режиму Червоних кхмерів ґрунтувалася на розправах над опонентами та населенням, репресіях проти національних і релігійних меншин, знищенні представників інтелігенції. У результаті геноциду, влаштованому тоталітарним режимом Пол Пота, протягом 1975—1979 років було винищено близько чверті населення Камбоджі. Народився в епоху французької колонізації. 1979 року Пол Пот був скинутий в'єтнамськими військами, що вдерлися до країни.

Польський Опір під час Другої світової війни

Рух Опору в Польщі під час Другої світової війни (пол. Polski ruch oporu w czasie II wojny światowej) — один зі найзначніших підпільних рухів в окупованій нацистами Європі. Був однією зі складових діяльності Польської підпільної держави.

Став реакцією польського народу на окупаційний режим Німеччини, яка вилилася в рух опору. Основними формами боротьби в початковий період окупації були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, та ідеологічні, організаційні, політичні дії патріотів в окупованій країні. Рух опору сприяв консолідації різних політичних об'єднань. На перший план у цих умовах висувалося завдання національного визволення.

Головними організаціями руху опору на польських землях були Армія Крайова (близько 350 000 осіб), Селянські Батальйони (близько 170 000 осіб) та Національні Збройні Сили (близько 75 000 осіб) й Армія Людова (близько 60 000 осіб). Особливістю польського руху Опору було те, що в ньому брали участь різні політичні сили, які мали різні погляди на майбутнє Польщі, що часто призводило до зіткнення та суперечностей всередині Руху Опору.

Політика стримування

Полі́тика стри́мування (політика ядерного стримування, англ. Containment) — геополітична теорія, розроблена американським дипломатом Джорджем Кеннаном в 1940-х. Теорія стримування нерозривно пов'язана з концепцією взаємно-гарантованого знищення, яка забезпечує підтримання миру на основі неминучості тотальної відплати супротивника у разі нанесення по ньому першого ядерного удару.

Середньовічні війни

Середньовічні війни — це збройні конфлікти, що проходили в період між Падінням Західної Римської імперії та початком Великих географічних відкриттів.

У Середньовіччі панівною суспільно-економічною системою був феодалізм. Тобто тепер населення ділилося на землевласників та тих, хто працювали на цій землі. Отже, був створений новий клас — лицарство. Це докорінно змінило вигляд війська. Відтепер кожен феодал мав власну маленьку армію, що супроводжувала його під час війни. Однак були й інші типи військ, що могли протистояти лицарській армії (зокрема англійські лучники та швейцарські найманці). Основою бою було використання окремим воїном холодної зброї.

Проте згодом, на початку Відродження в воєнних діях почали використовувати порохову зброю, яка поступово витіснила лицарів з армії.

Симон I (цар Картлі)

Симон I Великий (1537–1603) — цар Картлі (1556–1569, 1578–1600). Син Луарсаба I Великого й Тамар, дочки царя Імереті Баграта III. Представник династії Багратіоні.

Штурм

Штурм (від нім. Sturm — «напад», «приступ») — спосіб захоплення фортець, великих міст або сильно захищених районів.

За часів козаччини ця військова дія називалася питомим українським словом приступ.

Замість брати штурмом козаки говорили брати приступом.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.