Мустьєрська культура

Мустьєр — культура і епоха палеоліту. Середній палеоліт (80-32 тис. років до н. е.).

Пережитки зустрічаються і пізніше в епоху пізнього палеоліту. На стоянці Королеве шар Мустьєру лежить вище за шар пізнього палеоліту. Типові мустьєрські вістря виготовлені на леваллуазьких пластинах. Зустрічаються добре оброблені ручні рубила. Виділяють «зубчате», шарантське, левалуазьке Мустьє.

Мустьєрська пора припадає на кінець рісського зледеніння і ріс-вюрмського інтергляціалу. Рісське (його ще називають дніпровським) зледеніння було найбільшим. Вважають, що льодовик у цей час спускався з півночі Європи далеко на південь і досягав широти сучасного міста Дніпро.[1]

Час

Мустьєрська доба наступна після Ашельської, датується близько 100 000 років до н. е.

Припадає на найбільше зледеніння в Україні. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють конечники, скребла. До цієї доби належить найбільше відкриття людства, вміння добувати вогонь. Серед знахідок цієї доби — рештки людини в печері Кіїк-Коба, в Криму.

Варіанти мустьєрської культури

Варіанти мустьєрської культури не дуже різноманітні і відрізняються частіше не наявністю чи відсутністю яких-небудь характерних типів знарядь, а їх частотним розподілом — в одних варіантах більше скребел, в інших — гостроконечників.

Причинами відмінностей варіантів мустьє можуть бути:

  1. культурні відмінності,
  2. існування знарядь різного призначення — для полювання, для обробки рослин, м'яса тощо,
  3. специфіка обробки різних матеріалів і перевикористання різних знарядь з переоформленням,
  4. хронологічні типи.

Основні типи мустьє Західної Європи такі:

  • типове мустьє — в техніці леваллуа і без (наприклад, стоянки Ле Мустьє, Муссілієве, Мадонна дел'Арма),
  • шарантське мустьє — типу Ля Кіна (багато бічних і поперечних скребел, мало знарядь в техніці леваллуа, ретуш типу Кіна — у вигляді риб'ячої луски, наприклад, стоянки Крапіна, Комб Греналь, Анціо, Гротта дель Поггіо і Гротта дель Кавалло) і Ля Феррассі (багато знарядь в техніці леваллуа, мало поперечних скребел, багато бічних скребел; проміжне між мустьє типу Кіна і типовим, наприклад, стоянки Ля Феррассі, Гротто ді косто),
  • зубчасте мустьє — знаряддя з виїмками, ймовірно, для обробки древків списів (дуже мало бічних скребків, багато зубчастих знарядь, наприклад, стоянка «Комб Греналь»),
  • мустьє в ашельской традиції — багато рубил, але є знаряддя верхньопалеолітичного типу, типу A (багато ручних рубил, ножі зі спинкою, різні форми скребел, наприклад, стоянка «Пеш-дель-Азе») і типу B (немає ручних рубил або маленькі ручні рубила, багато зубчастих знарядь, багато ножів зі спинкою, верхньопалеолітичні знаряддя, наприклад, стоянка Пеш-дель-Азе).

У Східній Європі відомі 5 основних типів мустьє і багато місцевих варіантів, наприклад листоподібне мустьє (наприклад, стоянка Стінка), загроське мустьє (Балкани). У Середземномор'ї варіанти схожі на західноєвропейські, але зі східним впливом ябрудської техніки. На Кавказі виявляється поєднання східноєвропейських, середземноморських і близькосхідних традицій (наприклад, ябрудська культура в Тсопі, загроське мустьє в печері Єреван). У Сибіру класичні мустьєрські пам'ятники поширені на півдні, краще вони вивчені на Алтаї (печери Окладнікова і Денисова), але місцями відомі і на схід («Торгалік-А» в Туві) і на північ (стоянка «Диринг» в Якутії).

На Близькому Сході переважають культури ябруд і преоріньяк, для яких типове виготовлення пластин, хоча древні пластини відомі і в Європі (Ринку-лес-Бапом у Франції і «Пієкарі IIa» в Польщі). Ці культури часто розглядаються як перехідні до верхньопалеолітичних.

Для мустьє Європи та Азії характерне існування безлічі ізольованих окремих груп, які, мабуть, мало впливали одна на одну, різні традиції дуже довго могли зберігатися без сприйняття елементів навіть поблизу розташованих культур.

Територія

Мустьєрських стоянок і місцезнаходжень на території України виявлено і досліджено значно більше, ніж ашельських. На підставі вивчення знахідок з мустьєрських стоянок (крем'яних знарядь праці) вчені вважають, що розселення на території сучасної України йшло з півдня і південного заходу в обхід Чорного моря — через Кавказ та Центральну Європу.[1]

Двобічне Мустьє Полісся, Волині, Прикарпаття, Східного Криму має багато спільного зі знахідками стоянок Німеччини, Польщі, Словаччини. Класичне однобічне та левалуазьке Мустьє Придністров'я, Західного Криму нагадує середній палеоліт Румунії, Хорватії, Греції.

Якщо пам'яток ашельської доби в Україні налічується не більш як 30, то стоянок середнього палеоліту значно більше — близько 200. Ці стоянки були залишені неандертальцями мустьєрського часу, що мешкали в Україні 130— 28 тис. років тому, а може й пізніше. Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму: Кіїк-Коба, Вовчий грот, Шайтан-Коба, Чокурча, Старосілля, Ак-Кая, Заскельне, Пролом, Кабазі та ін. Більшість із них мають по кілька шарів, що лишилися від багаторазових відвідувань печер неандертальцями.[2]

Крім гірського Криму групи мустьєрських стоянок відомі у Закарпатті (верхні шари Королеве, Рокосове), Подністров'ї (нижні шари «Молодове I», «Молодове V», «Кормань IV»), на Поділлі (Великий Глибочок, Пронятин), на Житомирщині (Рихта, Житомирська), у Надпоріжжі (Орел), Донбасі («Антонівка 1», «11», Курдюмівка, Званівка, Білокузьминівка). На території Північної України особливу увагу привертає стоянка Рихта на Житомирщині.

Рихта — стоянка мустьєрської доби на невисокому піщаному пагорбі над однойменною річкою у Житомирському Поліссі. Тут виявлено близько 11 тис. крем'яних виробів, у тому числі багато типових дископодібних нуклеусів, двобічно оброблених гостроконечників, скребел. Ці знахідки мають прямі аналогії з матеріалами мікокського типу з Центральної Європи.[2]

Найбільше пам'яток мустьєрської культури знайдено на Кавказі. Знайдено майже 200 стоянок: Джуручула, печери «Кударс 1» і Цона, Дашджили  Дашсалахви. Також великим осередком мустьєрської культури є Середня Азія. Стоянки різняться між собою набором інвентарю, але всюди присутні різні скребла, скребки, проколки, різці. Також всюди домінує левалуазька техніка та плоскі нуклони. Стоянки мустьєрської культури також відомі і в Молдові у Вихватинцях, на березі середнього дону та середньої Волги, в антонівці та Приазов'ї, в балках на дніпровських порогах.

Природні умови

Холодний клімат кінця ашельської і мустьєрської пори змушував людей широко користуватися вогнем, який неандертальці вже, мабуть, уміли штучно добувати. В печері Крапіна в Хорватії біля вогнища пізнього ашелю-мустьє виявлено веретеноподібні палички з обпаленими кінцями. Вважають, що за допомогою цих знарядь тертям чи свердлінням тут добували вогонь. Оволодіння способами штучного добування вогню було дуже важливим кроком у розвитку культури людства.

У мустьєрську холодну пору починається інтенсивне заселення печер. Людині, очевидно, довелося витримати у зв'язку з цим нелегку боротьбу з попередніми мешканцями — печерними хижаками (гієною, ведмедем). Там, де не було придатних для життя печер, виникають штучні житла. Рештки одного з них досліджено О. П. Чернишем на стоянці «Молодове І» на середньому Дністрі. Воно мало округлу форму, було обкладене навколо кістками мамонтів, мабуть, перекривалось шкурами диких тварин.[1]

Природні умови мустьєрської культури відрізнялися від сучасних в багатьох аспектах. Через значну вологість і загальне похолодання клімату і в північних областях  Європи, Азії та Америки утворилися великі льодові покриви. Велика частина сучасної східно-європейської рівнини була покрита льодом. Центром зледеніння була Скандинавія.

Клімат відрізнявся великою вологістю, літо було прохолодним, а зима м'якою. В перед льодовиковій зоні ландшафт був тундровий та лісотундровий. Значення льодовикових природно-кліматичних умов в антропології дуже велика.

В мустьєрський період розвиток  людини досяг рівня, який дозволив  пристосуватися і вистояти в суворих природних умовах. Нові умови активізували свідому діяльність людини. Так появився одяг, вдосконалилося добування вогню і освоєння жител.

Характеристика людини мустьєрської доби

Людина мустьєрської доби за багатьма своїми ознаками вже стояла набагато вище найдавнішої людини типу пітекантропа і синантропа.

У своїй фізичній будові люди мустьєрської доби знаходять досить багато суттєвих відмінностей між собою. Саме тому мустьєрців розділяють на певні групи; але, загалом, у них стільки спільних рис, що всіх древніх людей мустьєрської доби прийнято позначати одним загальним найменуванням — неандертальці (через знахідку в Неандерталі, Німеччина).

Судячи з європейських знахідок, неандерталець був кремезної статури з масивним скелетом і потужною мускулатурою. Ріст у неандертальця був невеликим (155—165 см). Позаяк тулуб неандертальця був відносно коротким, а вигини хребта були виражені слабко, то, цілком можливо, ходив він сутулячись, а бігав злегка пригнувшись до землі. Саме про таку ходу свідчать масивні кістки стопи неандертальца, що були знайдені в печері Киїк-Коба в Криму. Кисті рук неандертальця виявилися лапоподібними. Особливості черепа неандертальця: низький, похилий, сильно вперед виступають надбрівні дуги. Верхня щелепа сильно випирається вперед, різці великі, лопатоподібні. Виступу підборіддя немає.

Спосіб життя мустьєрців і поступ у виробництві знарядь праці

Основою для життя в мустєрців було полювання. Серед тварин, на яких полювала мустьєрська людина, є мамонт і носоріг. Простежується відома вибірковість або спеціалізація зі способів вполювання певної тварини. Наприклад, в Старосіллі знайдено 98,4 % кісток дикого віслюка, а в Заскальній переважають знахідки кісток сайги.

Полювання мало колективний характер, вимагало особливих навичок з боку мисливця. Більшість дослідників вважає, що деякі знаряддя (гостроконечники, листоподібні вістря) використовувалися  як наконечники метальних списів. Полювання доповнювалося збиральництвом; про це засвідчують знахідки терткових каменів, що служили для розтирання плодів і коренів їстівних рослин. Значення збиральництва для первісної людини було дуже великим.

Неандертальці епохи мустьє досягли відносно високої продуктивності, виготовляли більш ніж 60 видів знарядь праці, вели розвинутий мисливський промисел, займалися збиральництвом, жили в постійних поселеннях. Люди мустьєрської доби виготовляли різноманітні типи наконечників (використовувалися як ножі для різання, кинджали), скребел (для розділення туш, обробки шкур і дерева) тощо. Все це говорить про спеціалізацію знарядь праці в епоху мустьє на відміну від початкових етапів виробництва.

Таким чином, збільшення різноманітності знарядь праці свідчить про ускладнення технології їх виготовлення. Незважаючи на те, що сама структура технологічного процесу залишалася старою, проте удосконалювалися її основні етапи: набули більш правильної форми ядрища; стали більш удосконаленими відщепи; зросла кількість операцій; технологія виготовлення стала триступеневою (оббивка, сколювання, ретуш). Такий складний процес вимагав значного досвіду, навичок, координації рухів і певної спеціалізації в цій справі. Пізніше з'явилися складені знаряддя (списи, рогатини, ножі, скребла з дерев'яними рукоятками тощо) і почав застосовуватися такий технологічний прийом, як розжарювання каменю у вогні, а потім його охолодження у воді.

Серед знарядь них значна кількість це невеликі знаряддя, які первісні люди тримали не всією рукою, а двома або трьома пальцями.

Однією з важливих пам'яток південної Азії є Денисова печера в гірському Алтаї

В мустьєрських шарах виявлені галочні вироби з односторонньою оббитою формою леза, нуклеуси з безсистемним заняттям поверхні, левалуазькими гостроконечниками, скребла та зубчасті знаряддя. 

Мустьєрський період був значним кроком в розвитку виробничих сил первісного суспільства. З'являється різний кам'яний інвентар. Вдосконалилася техніка розколювання та вторинна обробка каменю. Під час мустьєрської культури застосування левалуазької обробки каменю покращилася якість знарядь.

Досягнення мустьєрців

У мустьєрську епоху людство зробило величезний крок вперед. З'явилася людина нового виду, яка змогла вдосконалити техніку виготовлення кам'яних знарядь, прийомів полювання, розвинути зачатки будування жител. У цю ж епоху зароджується мистецтво, з'являються поховання, з чим, власне, пов'язують зачатки релігії, жодних слідів якої в домустьєрський період не виявлено.

Багато археологів вважає, що в мустьєрську епоху, а можливо навіть і до неї, починає формуватися розподіл праці за статтю та віком, а також звертають увагу на високу організацію тогочасних людських колективів. У колективному будівництві штучних жител археологи справедливо вбачають ознаки високої організованості. У постійному розміщенні стоянок у певних, вигідних для полювання місцевостях деякі археологи вбачають прояв первісної власності на мисливські угіддя.

Цей комплекс явищ дозволяє припустити, що в мустьєрську епоху формується нова соціальна організація. Зазвичай відрізняють первісне стадо ашельської епохи від кровноспорідненої общини мустьєрців.

Важливим явищем мустьєрської епохи стало подальше, більш широке, аніж у попередній період, освоєння нових просторів. Вже ашельські стоянки розташовувалися високо в горах (наприклад, стоянка Кударо). Тому людина мала перейти через Кавказький хребет. Ми не знаємо, зробила це людина чи ні, але можливо, що вона обійшла цей хребет узбережжям і вже потім розселилася на території Північного Кавказу. Центром розселення стає також Крим, де археологами відкрито багато мустьєрських стоянок. Наприклад: Киїк-Коба, Шайтан-Коба, Старосілля, Вовчий грот, а на Сході Криму — Заскальне.

Майже кожного року відкриваються нові стоянки по Дніпру і Дону, на берегах Азовського моря і Волги. Багато стоянок цього періоду знаходяться в Середній Азії: поблизу Ташкенту, в Бухарському оазисі, у Ферганській долині. Є такі стоянки і на сході Казахстану.

Стоянки та житла

Відомо чимало мустьєрських стоянок. Існували поселення або відкритого типу, або печерні. А також стоянки тимчасових  мисливських таборів. У Молдові 1 було розкoпане житло у виді продовгуватого  двoкамерного намету з двома боковими прибудовами 5-8 метрів. Основним будівельним матеріалом були кістки мамонта. В середині жител були знайдені вогнища. Каркас  жител будувався із жердин і покривався шкурами. В таких  житлах жило 15-20 людей, які складали первісне суспільство.

Пам'ятники

В мустьєрську епоху з'являються перші поховання. Рештки кількох поховань неандертальської людини виявлені в Криму, зокрема в печері Кіїк-Коба та під навісом скелі Ак-Кая поблизу Білогорська. Покійників клали у скорченому стані, обкладали кістками тварин, що вказує на виникнення якихось початкових форм первісної релігії і вірувань. Деякі дослідники вважають, що вже за мустьєрської епохи могли складатись і ранні форми образотворчого мистецтва.[1]

Господарство культури

Представники мустьєрської культури полювали на мамонтів, бізонів, диких коней та віслюків, гігантських та північних оленів, сайгаків.[2]

Неандертальці використовали крім ручного рубила гостроконечники, скребла. Вони вміли добувати вогонь; жили в печерах або штучних житлах (коло з кісток мамонтів, перекрите шкурами тварин).[3]

Етнічна і расова належність

Носії культури неандертальці. Вони були представниками людей нового фізичного типу — кремезні, невисокого зросту (близько 160 см), з об'ємом мозку близько 1400 см3. Вони мали дуже похилий лоб з великим надорбітальним валиком, нижню щелепу без підборідного виступу; лицева частина черепа значно виступала вперед.[1]

Примітки

  1. а б в г д Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Видання друге, доповнене і перероблене. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — С. 23.
  2. а б в Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар та ін.; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005. — 51 с.
  3. Первісна культура на території сучасної України, 2012, сайт «Osvita»

Джерела та література

  • Авдусин Д. А., Археология СССР. — М.: Высшая школа, 1977. — 272 с. (рос.)
  • Авдусин Д. А., Полевая археология СССР. — М., 1980. — 330 с. (рос.)
  • Мартынов А. И., Археология СССР. — 2-е изд. — М.: Высшая школа, 1982. — 271 с. (рос.)
  • Найдыш В. М., Концепции современного естествознания: Учебник. — Изд. 2-е, перераб и доп. — М.: Альфа-М; ИНФРА-М, 2004. — 622 с. (рос.)
  • Мартынов А. И., Археология : 38-45 с. (рос.)
Археологія Запорізької області

Археологія Запорізької області вивчає стародавнє минул Запорізької області методами археології.

Унікальною пам'яткою природи та археології Запорізької області є Кам'яна могила біля Мелітополю. Кам'яна могила є цінним джерелом вивчення культури Надозів'я з пізньої давньокам'яної доби до VIII—X сторіч по Р.Х. У 1954 році Кам'яна Могила стала заповідником НАНУ.

Археологія Курської області

Археологія Курської області — археологічні дослідження на території Курської області, що проводяться з метою вивчення первісних суспільств.

Доісторичний Єгипет

Доісторичний Єгипет — період в історії Єгипту, що починається з часів пізнього палеоліту і закінчується бл. 3100 року до н. е., формуванням єдиної держави і встановлення влади I династії.

Кам'яна доба

Кам'яна́ доба — великий (найдовший період в історії людства) доісторичний період часу, впродовж якого люди широко використовували камінь для виготовлення знарядь праці, була відсутня технологія обробки металу, В кам'яну добу використовувалась також деревина, кістка, дещо пізніше з'явилась технологія обробки глини, з якої робили посуд.

Схему тріади віків (камінь, мідь, залізо) запропонував і теоретично обґрунтував 1836 року датський археолог, хранитель колекцій Копенгагенського археологічного музею Х. Томсен

Киїк-кобинська культура

Киїк-кобинська культура — археологічна культура мустьєрської доби раннього палеоліту (дивіться Мустьєрська культура). Стоянки розташовані в печерах східної частини Кримських гір (Киїк-Коба, Пролом I, Буран-Кая III, Вовчий Грот).

Датуються часом 60–33 тис. років тому.

Кам'яні знаряддя — невеликих розмірів; серед них — численні гостроконечники дво- та однобічної обробки.

Вироби з кістки не характерні; часто трапляється ретушування на гальках.

Серед залишків мисливської здобичі переважають кістки велетенського та благородного оленів, сайги й коня.

На стоянці Киїк-Коба виявлено поховання неандертальської дитини.

Пам'ятки Киїк-кобинської культури не мають аналогів за межами Криму.

Леваллуазька техніка

Леваллуазька техніка — в археології, характерна для епохи стародавнього палеоліту техніка обробки каменю.

Першим, хто дав чітке визначення цього терміна, був французький дослідник Франсуа Борд. Названа по характерному давньопалеолітичному місцезнаходженню Леваллуа-Перре (Levallois-Perret), поблизу Парижа. Полягає в ретельній попередній обивці нуклеуса (ядрища), що здобуває завдяки цьому схожість з панциром черепахи (черепахоподібний нуклеус). Така оббивка зумовлювала правильну форму овальних, прямокутних або трикутних відщепів і пластин, які відколювалися від нуклеуса і служили для виготовлення різних знарядь. Леваллуазька техніка з'явилася в середині ашельського часу (див. ашельська культура) і була поширена протягом пізньоашельского і мустьєрського часу (див. Мустьєрська культура) у окремих груп людей на всіх територіях, заселених в стародавньому палеоліті (див. Кам'яна доба). Леваллуазька техніка співіснувала з іншими технічними прийомами обробки каменю.

Леваллуазска техніка — великий крок вперед в порівнянні з попередніми їй шелльскою та клектонською.

Людина

Люди́на (лат. homo; українське слово походить від прасл. *ljudъ < пра-і.є. *leudho-/leudhi-) — жива, наділена інтелектом істота, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури.

Оріньяцька культура

Оріньяцька культура, Оріньяк (фр. Aurignacien, англ. Aurignacian) — археологічна культура раннього етапу пізнього палеоліту. Названа за розкопками в печері Оріньяк (Aurignac) в департаменті Верхня Гаронна (Франція). Вперше виділена на початку XX століття.

Пер-нон-Пер

Пер-нон-Пер (фр. Grotte de Pair-non-Pair) — печера у Франції. Знаходиться біля комуни Приньяк-е-Маркам, департамент Жиронда, Нова Аквітанія. Відкрита в 1881 році, в 1896 році стала третьою знайденої печерою з петрогліфами в світі. З 1900 року є історичним пам'ятником Франції (перша печера, яка отримала цей статус).

Перигорська культура

Перигорська культура (Перигор, Перігор) — культура пізнього палеоліту Франції. Між мустьє і солютре.

Подиляється на дві окремі культури, що розділені в часі:

ранній перигор — шательперон,

пізній перигор — лаграветянська культура

Поділля

Поді́лля (Подільська земля, Пониззя, Подністров'я і Побoжжя) — історико-географічна область України, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької (без північної смуги), Тернопільської (південь), північні райони Одеської областей, а також невеликі прилеглі території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської та Київської областей. До Подільської землі також входять північне Придністров'я.

Пізній палеоліт України

Пізній (або верхній) палеоліт (або даньокам’яна доба) України — останній період даньокам’яної доби людини розумної у прильодовиковій смузі Європи на теренах України, що розпочалася близько 40 тисяч років тому з приходом до Європи з Близького Сходу людини сучасного типу і завершилася разом із закінченням льодовикової доби 10 тисяч років тому. Україна, як одна з найбільших країн Європи є надзвичайно багата на різноманітні пам’ятки пізньої давньокам’яної доби.

Поява людини сучасного типу, збіглася з суспільною перебудовою, що супроводжувалася докорінними змінами у матеріальній та духовній культурі населення України. У техниці обробки кременю поширився призматичний нуклеус для масового виго­товлення пластин, що стали головним типом заготовки для різноманітних знарядь. Почали широко використовувати кістку та ріг. Основою економіки мисливців за пізньої давньокам’яної доби було групове полювання на великих стадних травоїдних тварин: мамута, бізона, північного оленя, коня тощо.

Головними суспільним строєм є ранньородова екзогамна община, коли шлюби укладалися з сусідних общин, що спричинило виникнення найдавніших етнічних спільнот: племен, спільної культури й говірок. Виникають ранні форми мистецтва та релігійні уявлення. Так формуються культурні єдності, котрі наприкінці пізньо-давньокам’яної доби набувають обрисів справжніх археологіч­них культур.

Ранні міграції людства

Ранні міграції людства - найбільш ранні міграції та розширення ареалу архаїчної та сучасної людини по різних континентах, які почалися 2 мільйони років тому міграцією "з Африки" Homo erectus. Після цієї початковою міграції відбулися міграції інших архаїчних людей, включно з H. heidelbergensis, які жили бл. 500 тис. років тому та ймовірно були предками і денисівської людини, і неандертальців. Вважається, що ранні гомініди "перетинали суходольні мости, які пізніше стали вкриті водою" (History Alive, надр. 2004, TCI).

Homo sapiens розселилися Африкою невдовзі після виділення в окремий вид, бл. 300 тис. років тому.

"Теорія африканського походження людини" припускає, що анатомічно сучасні люди за межами Африки є нащадками популяції Homo sapiens, які мігрувала зі Східної Африки десь 70 тис. років тому та поширилася вздовж південного берега Азії до Океанії раніше за 50 тис. років тому. Сучасні люди поширились Європою бл. 40 тис. років тому.

Відомо, що мігруючі популяції сучасних людей змішувались з місцевими різновидами архаїчних людей, тому сучасні нам людські групи незначною мірою є нащадками (менше 10% внеску) регіональних підвидів архаїчних людей.Після останнього льодовикового максимуму, північно-євразійські популяції мігрували до Америк бл. 20 тис. років тому.

Північна Євразія була заселена не раніше 12 тис. років тому, на початку Голоцену.

Арктична Канада та Гренландія були заселені палеоескімосами бл. 4 тис. років тому.

І нарешті Полінезія була заселена 2 тис. років тому, експансією австронезійців.

Рожок (Неклинівський район)

Рожок — хутір у складі Наталівського сільського поселення Неклинівського районі Ростовської області.

Населення — 703 осіб (2010 рік).

Рожок I

Рожок I — багатошарове середньо-давнькам'яне (мустьє) поселення на узбережжі Таганрозької затоки, в 3 км на захід від гирла Міуського лиману Азовського моря, поблизу хутора Рожок Неклинівського району Ростовської області.

Відкрито у 1961 році Н. Д. Прасловим.

Стоянка розташована на долішній ділянці давньоевксинської тераси висотою близько 5-6 м. Найнижчі знахідки культурних залишків підносяться над пляжем на один метр. Культурні шари залягають у низах делювіальних лісовидних суглинків з кількома прошарками гумусированных суглинків. Уже після утворення відкладення були розчленовані ярами й балками.

Поселення Рожок містить шість мустьєрських шарів, багато в чому нагадують такі в Сухій Мечетці. Культурні шари товщиною від 10 до 20 см утворюють витримані прошарки з нечисленними крем'яними сколами, знаряддями, вогнищами, зольными прошарками та кістками тварин. Колекція крем'яних предметів невелика й однорідна. Знаряддя невеликих розмірів (2-4 см). Переважають прямолезові скребла. Виділено декілька специфічних типів знарядь: верхньо-давньокам'яного типу скребки й проколки шилоподібної форми, опуклі скребла, мініатюрні гостроконечники. На думку М. Д. Праслова усі шари належать до однієї культури зі своєрідною технікою розколювання.

Серед нуклеусів переважають примітивні ядра. Прото-призматичні відколи нечисленні, характерні для леваллуа відсутні. Пластини рідкісні. Рівень оновлення ударних площадок середній (індекс підправки менше 45 %). Двосторонні й зубчасто-виїмчасті форми поодинокі. Гостроконечники становлять до 20 % знарядь.

У IV шарі було виявлено корінний зуб палеоантропа, в морфології якого, поряд з архаїчними особливостями, виділені й сапієнтні риси. Це перегукується із знахідкою кісток людини сучасного типу в мустьєрської печері Старосілля у Криму та у мустьєрському шарі Ахштирської печери на Кавказі.

Основним об'єктом полювання був зубр. Крім зубра кісткові рештки тварин належать також бику, гігантському оленю, коню, ослу, вовку. Незважаючи на відсутність типових для неї тварин, вважається, що це хозарська фауна. Переважає пилок трав'янистих рослин, але є також пилок сосни, смереки, граба, дуба, в'яза, берези та вільхи. Палеоботанічні дані свідчать про теплі й дуже вологі кліматичні умови часів існування стоянки (микулинський інтергляціал).

Визначення геологічного віку поселення розходяться. Праслов датує культурні шари одинцовським інтерглаціалом. М. Н. Грищенко — часом відступання дніпровського льодовика. А. А. Величко вважає, що тутешня мустьєрська культура не стародавніше микулинського міжльодовиков'я і продовжувала існувати і в першій половині валдайського зледеніння.

Сантімаміньє

Печера Сантімаміньє, баск. Santimamiñe знаходиться в естуарії Урдайбай (en:Urdaibai), муніципалітет Кортесубі, провінція Біскайя, Країна Басків. Це одна з найбільш важливих археологічних пам'яток Країни басків, де представлена майже безперервна послідовність археологічних культур від середнього палеоліту (неандерталська мустьєрська культура) до залізної доби.

Найбільш примітними є печерні малюнки мадленської культури, що зображують бізонів, коней, кіз і оленів.

Давньокам'яна
доба
Середньокам'яна
доба
Новокам'яна
доба
Мідна доба
Бронзова доба
Залізна доба
Раннє
середньовіччя
Давнокам'яна доба
Середньокам'яна доба
Новокам'яна доба
Мідна доба
Бронзова доба
Залізна доба
Раннє середньовіччя

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.