Крейдовий період

Кре́йдовий пері́од — останній (третій) геологічний період мезозойської ери. Розпочався близько 145 млн років тому, закінчився 66,0 млн років тому. Тривав, таким чином, близько 79 млн років[4].

Крейдовий період
Хронологія 145–66 млн років тому
Середня концентрація кисню (O2) впродовж періоду бл. 30 %[1]
(150 % від сучасного рівня)
Середня концентрація вуглекислого газу (CO2) впродовж періоду бл. 1700 ppm[2]
(у 6 разів більше доіндустріального періоду)
Середня температура поверхні впродовж періоду бл. 18 °C[3]
(на 4 °C вище сучасного рівня)

Загальний опис

Перша половина крейдового періоду характеризується великим поширенням в межах материків мілководних морів та заболочених низовин.
На початку пізньокрейдової епохи відбулася одна з найбільших в історії Землі трансгресія моря, протягом якої відклалися потужні верстви мергелю та крейди. Гороутворюючі рухи крейдового періоду пов'язані з альпійською складчастістю. Для флори цього періоду характерні папоротеподібні й голонасінні, з'явились перші покритонасінні, а в пізньокрейдову епоху — багато сучасних родів (дуб, бук, береза, верба, виноград та інші). Великого розвитку набули черевоногі молюски, губки, мохуватки, деякі види кісткових риб, у фауні наземних хребетних переважали плазуни, хижаки та інші вимерлі морські й наземні ящери.

У межах України наприкінці 1-ї половини крейдового періоду море починає знову захоплювати великі простори. Максимальних розмірів воно досягає в 2-й половині цього періоду, у так званих сеноманському та туронському ярусах — в той час лише окремі ділянки Українського кристалічного щита та Донецького кряжа виступали над водою. Наприкінці крейдового періоду розпочалась нова, так звана альпійська, фаза горотворення, яка в основному відбувалась протягом кайнозойської ери.

Tethyshavet lukkes. Verden for 90 millioner år siden.
Земля у пізній крейді (90 млн років тому)

Органічний світ

У крейдовому періоді серед рослин з'являються покритонасінні[5], які дедалі набувають більшого розвитку. Серед тварин з'являються перші плацентарні ссавці, а у воді панівне становище захоплюють кісткові риби.

На початку крейдового періоду зберігався теплий і м'який клімат. Наприклад, в Антарктиді клімат був приблизно таким, як у сучасній Великій Британії.

У зарослях хвощів паслися стада ігуанодонів і гіпсолофодонів. Барионікси ловили рибу в теплих річках, що протікали рівнинами. На півночі сучасного Африканського континенту жили рослиноїдні уранозаври з дивними «вітрилами» на спинах. Місцями клімат був посушливим. Серед низькорослої напівпустельної рослинності полювали стада хижих дейноніхів. У крейдовому періоді вимерли іхтіозаври, їхню нішу захопили мозазаври (родичі сучасних ящірок, з величезними крокодилоподібними тілами і ластами замість кінцівок).

У пізній крейді клімат став прохолодніший, саме тоді почали складатися кліматичні зони сучасного типу. Головними рослинами на суші стали квіткові. Ліси складали дерева майже сучасного типу, проте трави ще не з'явилися.

У посушливих районах сучасної Монголії жили швидкі хижі велоцираптори та руйнівники гнізд інших динозаврів — овіраптори. На території сучасної Канади виходили на колективне нічне полювання вкрай швидкі дрібні троодони.

На території сучасних Північної Америки і Азії, які час від часу були з'єднані, мешкали качконосі динозаври, такі як паразавролофус, а також гігантські хижі динозаври тиранозаври, одні з найбільших хижаків, що коли-не-будь населяли нашу планету. У пустелях Північної Африки полював хижий спинозавр. В горах Північної Америки жили рогаті динозаври трицератопси.

У цей час існували такі предки птахів, як Eoconfuciusornis zhengi[джерело?].

Корисні копалини

Відклади, що утворилися протягом крейдового періоду, складають крейдову систему. Крейдовий період за різноманітністю і кількістю корисних копалин посідає одне з перших місць серед підрозділів фанерозою. Із потужним магматизмом пов'язане одне з найзначніших в історії Землі рудоутворень. Переважаюча частина рудних корисних копалин тяжіє до Тихоокеанського геосинклінального поясу, в межах якого розташовано родовища руд кольорових металів. У Східній Азії з півночі на південь простяглася найбільша оловоносна провінція. З кінця пізньої крейди навколо Тихого океану формуються мідно-порфірові родовища, більшість яких приурочена до східної гілки поясу від Аляски до Чилі. Мідні та супутні їм молібденові рудопрояви відомі й у західній гілці на Чукотці, Камчатці та в Приморському краї. У Середземноморському поясі мідно-порфірові родовища пізньої крейди — палеогену є в Югославії та Болгарії. На Кавказі з вулканогенними породами верхньої крейди пов'язано сірчано- і мідно-колчеданні руди Сомхето-Карабахської зони, до предсеноманської магматичної серії приурочені скарни із залізом і кобальтом Дашкесана, а також мідно-молібденові родовища Місхано-Зангезурської зони. У крейдових відкладах в Україні та в Сибіру розташовано циркон-ільменітові прибережно-морські розсипи, у них же лежать золоті розсипи Зеї, Великого Хінгана, Кузнецького Алатау і Забайкалля.

За загальними запасами нафти відклади крейди посідають друге місце (після кайнозою), з ними пов'язано близько половини запасів газу основних родовищ світу. У відкладах розташовано такі корисні копалини як вугілля, боксити, солі, фосфорити та інші. За запасами вугілля (21 % світових запасів) крейдовий період дещо поступається пермському (27 %) і порівнянний із кам'яновугільним. Утворення бокситів, пов'язане з ділянками теплого і вологого клімату, набуло великого розвитку в північній гумідній зоні Євразії, де виділяються дві бокситоносні провінції: Середземноморська, що простяглася від Іспанії до Туреччини і далі до Ірану і Пакистану, і Казахстансько-Сибірська, що розташована між Тургайським плато і басейном Єнісею. Великі родовища є також у Північній Америці (штати Арканзас, Орегон та інші). До південної теплої гумідної зони належать і боксити Чилі, Північної Австралії, формування яких почалося, ймовірно, у пізній крейді. З того ж часу утворюються латеритні боксити в Екваторіальній Африці. У схожих умовах теплого вологого поясу Північної півкулі формуються осадові залізні руди (поклади Західного Сибіру, Гарцу і Північної Африки). Найбільші осади гіпсу та різних солей пов'язано з неокомом. В альбі та сеномані фосфоритоносна смуга простягалася від східного узбережжя Каспійського моря через північну околицю Дніпровсько-Донецької западини на захід до Польщі. Сеноманські фосфорити відомі також у Франції і на Британських островах. Значно більшого поширення (у порівнянні з іншими етапами історії Землі) набули області накопичення фосфатів у сеноні (відклади у Франції, ФРН, Іспанії, Марокко, Алжирі й Тунісі, а також на південно-східній околиці Африканської платформи). Цей фосфоритоносний басейн Північної Африки є одним з найбільших у світі.

Відділи

Система/
Період
Відділ/
Епоха
Ярус/
Вік
Вік
(млн років)
Палеоген, P Палеоцен, P1 Данський, P1d молодше
Крейда, K Верхня/Пізня, K2 Маастрихтський, K2m 66,0 72,1
Кампанський, K2km 72,1 83,6
Сантонський, K2s 83,6 86,3
Коньякський, K2k 86,3 89,8
Туронський, K2t 89,8 93,9
Сеноманський, K2c 93,9 100,5
Нижня/Рання, K1 Альбський, K1alb 100,5 ~113,0
Аптський, K1apt ~113,0 ~125,0
Баремський, K1br ~125,0 ~129,4
Готерівський, K1g ~129,4 ~132,9
Валанжинський, K1v ~132,9 ~139,8
Беріаський, K1b ~139,8 ~145,0
Юра, J Верхня/Пізня, J3 Титонський, J3tt древніше
Підрозділи Крейдової системи наведені згідно МКС,
станом на 2018 рік[6].

Крейда зазвичай розділяється на 2 епохи: ранньо- та пізньокрейдову. Яруси від наймолодшого до найстарішого перелічено нижче, у напрямку зверху-донизу[4].

Див. також

Примітки

  1. Image:Sauerstoffgehalt-1000mj.svg
  2. Image:Phanerozoic Carbon Dioxide.png
  3. Image:All palaeotemps.png
  4. а б International Chronostratigraphic Chart (en). International Commission on Stratigraphy. 2017-02. Архів оригіналу за 2017-05-15.
  5. Існує думка, що ютнії з'явились наприкінці тріасу[джерело?]
  6. Chart/Time Scale : [арх. 22 червня 2019 року] : [англ.] // stratigraphy.org. — International Commission on Stratigraphy. — Дата звернення: 22 червня 2019 року.

Посилання

Крейда
Рання Пізня
Беріас | Валанжин | Готерів | Барем | Апт | Альб Сеноман | Турон | Коньяк | Сантон | Кампан | Маастрихт

Альбський ярус

Альбський вік і ярус, альб (рос. альбский ярус, альб; англ. Albian; нім. Alb, Albien) — верхній (шостий знизу) геологічний ярус ранньокрейдової епохи крейдової системи. Включає відклади, утворені протягом альбського віку, що тривав від приблизно 113 до 100,5 млн років тому. Вперше встановлений 1842 року французьким натуралістом і палеонтологом Альсідом д'Орбіньї біля річки Альба (тепер Об) у Франції.

Аптський ярус

Аптський вік і ярус, апт (рос. аптский ярус, апт; нім. Aptian, Apt Aptien, Aptium) — п'ятий знизу геологічний ярус нижнього відділу крейдової системи.

Аркену

Структури Аркену (також відомі як кратери Аркену) являють собою пару помітних кільцевих геологічних структур. Ці структури мають 10,3 км і 6,8 км у діаметрі і лежать приблизно за 70 км на захід від гори Джебель Аркану на східній околиці басейну аль-Куфра, що в пустелі Сахара, в південно-східній частині Лівії.Обидва об'єкти класифікували як кратери подвійної ударної дії. Польові дослідження д-ра П. Пейллау, д-ра А. Розенквіст та інших виявили наявність ударної брекчії на дні цих структур, конусів розтріскування, спрямованих до центру кратерів, і мікроскопічних структур плоскої деформації (PDF), що містяться у кварцових зернах пісковику. На основі цих повідомлень та інших спостережень припустили, що обидві структури є метеоритними кратерами, які утворилися одночасно внаслідок подвійної ударної події менш ніж 140 мільйонів років тому (юрський період або раніше).Однак, у результаті недавніх досліджень структури Аркену були видалені і нині не вказані в Базі даних ударних структур Землі.

Баремський ярус

Ба́ремський вік і я́рус, барем — середній вік та четвертий знизу геологічний ярус ранньокрейдової епохи крейдового періоду. Відклади барремського ярусу мають потужність від 1 до 250 м. Переважно глини, аргіліти, алевроліти, пісковики, вапняки, конгломерати. Баремський ярус уперше визначив Кокан 1861 року в околицях селища Баррем (Франція), звідки й назва.

Беріаський ярус

Беріаський вік і ярус, беріас (рос. берриасский ярус, берриас; англ. Berriassian, нім. Berrias, Berriasien, Berriasium) — нижній геологічний ярус нижнього відділу крейдової системи.

Валанжинський ярус

Вала́нжинський вік і ярус, валанжин (рос. валанжинский ярус, валанжин; англ. Valanginian; нім. Valanginien) — другий знизу геологічний ярус нижнього відділу крейдової системи. Поділяється на нижній і верхній під'яруси.

Кампанський ярус

Кампа́нський вік і я́рус, кампан (рос. кампанский ярус, кампан; англ. Campanian, нім. Campan, Campanium n) — п'ятий знизу геологічний ярус верхнього відділу крейдової системи. Від латинської назви французької провінції Шампань (Campania).

Карсвелл (кратер)

Карсвелл - метеоритний кратер у північному Саскачевані, Канада. Він має 39 км в діаметрі, а його вік оцінюється в 115 ± 10 млн років (нижня крейда). Кратер видно на поверхні.

Карський кратер

Карський кратер — ударний кратер, який сформувався в результаті падіння метеорита близько 70 млн років тому. Після падіння метеорита утворився кратер діаметром близько 65 км.

Знаходиться в Росії в Ненецькому автономному окрузі за 15 км на схід від річки Кара. У рельєфі він являє собою витягнуту і відкриту до моря западину. Карський кратер заповнений утвореними при вибуху уламками порід, частково переплавленими і застиглими у вигляді склоподібної маси.

Коньякський ярус

Конья́кський вік і я́рус (рос. коньякский ярус, англ. Conjacian, нім. Coniacien n, Coniacium n, Emscherian n) — третій знизу ярус верхнього відділу крейдової системи, розташований вище туронського, але нижче сантонського ярусів.

Маастрихтський ярус

Маастрихтський вік і ярус, маастрихт (рос. маастрихтский ярус, маастрихт; англ. Maastrichtian, нім. Maastricht n, Maastrichtien n, Maastrichtium n від назви міста Маастрихт (Maastricht), Нідерланди) — стратиграфічний підрозділ, верхній і останній ярус верхнього відділу крейдової системи мезозойської ератеми. Відклади маастрихтського ярусу підстелюються породами кампанського ярусу крейди, перекриваються відкладами данського ярусу палеогенової системи кайнозойської ератеми.

Охоплює час від 72,1 ± 0,2 до 66,0 млн років тому.

Обмежена плита

Обмежена плита давня океанська тектонічна плита, яка пірнула під західне узбережжя Північної Америки у ранній Крейдовий період. Обмежена плита мала пасмо активних вулканічних островів, що і дало назву їм Обмежені Острови. Ці вулканічні острови, під час субдукції, переплавилися на західному узбережжі Північної Америки.

Плита Фенікс

Плита Фенікс, плита Алук (Aluk) — давня літосферна плита, яка існувала з середини крейди до раннього третинного періоду. Плита почала зникати через субдукцію під Антарктичну плиту близько 52,3 млн років тому. У пізній крейді, плита Фенікс фрагментувалася на плиту Шарко, так само, як Рівера і плита Кокос були сформовані при фрагментації плити Фараллон.

Хребет Фенікс, серединно-океанічний хребет між Тихоокеанською плитою Фенік який приблизно 84 млн років тому мав швидкість спредингу 18-20 см на рік. Значне скорочення величини спредингу, і величини конвергенції з Антарктичною плитою сталося близько 52,3 млн років тому.

Пізня крейда

Пізня крейда, верхня крейда — пізніша з двох епох крейдового періоду мезозойської ери. Почалася 100,5 млн років тому, закінчилася 66,0 млн років тому, тривала 34,5 млн років.

Включає сеноманський, туронський, коньякський, сантонський, кампанський та маастрихтський віки.

Час розквіту динозаврів. З'явилися гадрозаври (Hadrosauridae), анкілозаври (Ankylosauria) , рогаті динозаври (Ceratopsidae) в Азіамериці; титанозаври (Titanosauridae) та абелізавр (Abelisaurus) в Гондвані.

Птахи ставали ще поширенішими і різноманітнішими, замінюючи птерозаврів (Pterosauria), які відступили до дедалі спеціалізованіших екологічних ніш.

У морях раптово з'являються мозазаври (Mosasauridae) й досить урізноманітнюються. Також з'являються багато з сучасних родин акул, гігантські (3 м завдовжки) пінгвіноподібні пліозаври (Polycotylidae) і величезні (13 м завдовжки) довгошиї еласмозаври. Ці хижаки їли костистих риб (Teleostei), які у свою чергу еволюціонували у розвинутіші та сучасніші форми (Neoteleostei).

Близько до кінця крейдового періоду квіткові рослини урізноманітнилися, опосуми і примітивні плацентарні (Eutheria) ссавці теж стали поширенішими.

У кінці пізньої крейди, що був і кінцем всієї мезозойської ери, сталося крейдове вимирання — масове вимирання, що торкнулося багатьох різних груп живих істот.

Рання крейда

Рання крейда, нижня крейда — раніша з двох геологічних епох крейдового періоду. Почалася близько 145 мільйонів років тому, закінчилась 100,5 млн років тому.

Протягом цього часу з'явилось багато нових видів динозаврів, в морях почали зникати іхтіозаври, що вимерли до початку пізньої крейди. З'явилися кілегруді птахи і покритонасінні.

Сантонський ярус

Сантонський вік і ярус, сантон (рос. сантонский ярус, сантон; англ. Santonian; нім. Santon) — четвертий знизу ярус верхнього відділу крейдової системи. Від лат. Santonia — Сантонія, давньоримська назва історичної області Сентонж у Франції.

Сантонський ярус має маркуючий горизонт — «губковий шар» із залишками морських губок — гексатинеплід, наступна за ним — «смугаста серія» — чергування опок і кремнистих сірих глин. Загальна потужність — до 20-30 м.

Сеноманський ярус

Сеноманський вік і ярус, сеноман (рос. сеноманский ярус, сеноман; англ. Cenomanian; нім. Cenoman n, Cenomanien n) — нижній ярус верхнього відділу крейдової системи. Включає відклади, утворені протягом сеноманського віку, що тривав від 100,5 до 93,9 млн років тому. Назва — від Cenomanum, лат. назви міста Ле-Ман у Франції.

Вперше виділений в Центральній Франції в 1847 р. французьким геологом А. д'Орбіньї. У типовому розрізі поблизу міста Ле-Ман (адміністративний центр департаменту Сарта) представлений пісками, глинами і мергелями, які містять багато залишків раковин молюсків та форамініфер. Широко розповсюджений на території України.

Юрське узбережжя

Ю́рське узбережжя, також Узбережжя Дорсетширу та Східного Девонширу — частина узбережжя на півдні Англії протяжністю 155 км. Виявлені тут породи належать мезозойської ері та охоплюють період 185 млн років.

Понад 300 років місцевий ландшафт досліджують науковці. 2001 року узбережжя Дорсетшира та східного Девоншира було занесено до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО у Великої Британії. Це перший природний об'єкт світової спадщини на території країни.

Ґоссес-Блафф (кратер)

Ґоссес-Блафф — структура в Австралії, що вважається залишком метеоритного кратера.

Розташований на півдні Північної території, недалеко від центру Австралії, близько 175 км на захід від Аліс-Спрінгс і близько 212 км на північний схід від Улуру (Айєрс-Рок). Вважають, що кратер утворений ударом астероїда або комети приблизно 142,5 ± 0,8 млн років тому (рання крейда) — дуже близько до юрсько-крейдяної межі. За оцінками, первісний кратер мав близько 22 км в діаметрі, але був зруйнований. Досі помітна структура діаметром 5 км і висотою 180 м інтерпретується як залишок центральної гірки кратера. Ударне походження цієї структури було вперше запропоноване у 1960-х роках. Найпереконливішими доказами цього є велика кількість конусів розтріскування. У минулому в кратері проводилась розвідка нафти; поблизу його центру знаходяться дві занедбані розвідувальні свердловини.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.