Книга Суддів

Книга Суддів (Sefer Shoftim, івр. ספר שופטים‎) — частина Біблії, Старого Заповіту. У книзі викладається історія євреїв від смерті Ісус Навина (Іехошуа бін Нун) до початку царювання першого царя Ізраїля Саула, приблизно з 1240 р. до н. е. до 1050 р. до н. е., тобто період що входить до Епохи Суддів.

Особливості

У цей час коліна Ізраїля керувалися суддями — ватажками стародавнього Ізраїлю. Само єврейське слово шофет — багатозначне: «суддя», «правитель», «вождь». Наприклад у Карфагені, жителі якого говорили пунійською мовою (спорідненою до давньоєврейської), так називали вищих посадових осіб держави, і римляни вважали, що карфагенські «суфети» — те ж саме, що й римські консули. У сьомій книзі Старого Завіту шофет — це титул ватажків стародавнього Ізраїлю в епоху, що передувала встановленню царської влади. У багатьох перекладах, давніх і нових, цей титул передається як «суддя», звідси походить і традиційна назва книги. Але такий переклад явно невдалий: герої книги — полководці і воїни, про виконання ними судових функцій мова не йде. Вже початкові глави книги Суддів представляють різкий контраст з книгою Ісуса Навина: на перший план виступає незавершеність ізраїльського завоювання. Автори книги висувають цілих три пояснення того, чому так вийшло: 1) Господь залишив у Палестині частину колишнього населення, щоб випробувати ізраїльтян — чи не звернуть вони з шляху своїх предків, що шанували Господа (Сд. 2:22-23). 2) Ізраїльтяни не витримали цього випробування, стали вступати в шлюби з чужими людьми і поклонятися їх богам, і за це Господь перестав допомагати їм (2:1-3,11-21; 3:5-7 та ін.) 3) Господь залишив у Палестині ворожі Ізраїлю народи просто для того, щоб ізраїльтяни навчалися військовій справі (Сд. 3:2). Так чи інакше, відтепер історія Ізраїлю йде по колу: ізраїльтяни покидають Господа — Господь покидає їх — вороги перемагають — ізраїльтяни волають до Господа про допомогу — посланий Господом вождь («Суддя») позбавляє ізраїльтян від ворогів — після смерті вождя ізраїльтяни знову покидають Господа. Ця схема поєднує розповіді про 12 вождів, в тому числі — ряд яскравих і барвистих новел. «Пісню Девори» (Суд. 5) багато хто вважає найдавнішим пам'ятником єврейської літератури. Завершальні розділи книги з їх лейтмотивом «в ту пору в Ізраїля не було царя і кожен робив, що хотів» готують перехід до нової теми, яка стане центральною для наступних книг «девтерономічної історії». Це тема царської влади в Ізраїлі.

Авторство та дата написання

Йосип Флавій був схильним до злиття в одну книгу, книги Рут та Суддів[1]

Ім'я автора книги суддів невідоме і в самій книзі про нього не йде мова. Велику проблему являє також тристороння структура книги, яку ми розглянемо у наступному пункті дослідження.

Ліберальні теологи пов'язують книгу Суддів навколо деутрономістичниих книг, а, отже критикують книгу з точки зору П'ятикнижної критики. Вони вважають, що книга мала двох авторів, одного який знав Бога як ЯГВЕ іншого, який знав його, як Еллогіма. Завершеним же було написання книги у пост — екзильний період.[2]

Попри це ми не повинні виключати можливість пізніших редагувань книги Суддів. Можливо автор був наближеною до Самуїла особою, але це не сам Самуїл, оскільки ми не бачимо характерної для Самуїла різко й категорично антимонархічної точки зору.[2]

Щодо дати написання книги то видається, що книга суддів була написана десь у раньомонархічний період. Зокрема на це вказують посилання на те, що тоді Ізраїль ще не мав царя (21:25; 18:1; 19:1). Це твердження нам дозволяє припустити, що книга була написана у час Об'єднаного царства, також це мав бути час до того, як Давид оволодів Єрусалимом, бо Євусеї, ще мешкали в Єрусалимі «до цього дня» (1:21), отже в час написання книги, вони, ще були в Єрусалимі. Також те, що хананеї контролювали Гезер, означає, що фараон, ще не захопив міста, та віддав його Соломону, як весільний подарунок у 970 р. до Р. Х.[2] Наявний, також момент полемічної загостреності за коліно Юдине і проти коліна Веніамінового, що може пояснюватися протистоянням дому Давида і Саула.[3]

Мова тексту однозначно архаїчного походження. І те, що в ній родовід царя Давида, означає вона написана принаймні по народженні Давида, тобто десь час правління Давида та Соломона, бо на це вказує мова та близькість до стилю книги Суддів та Самуїла.[2]

Композиція

Книга Суддів

  • Перші дні в Обіцяній землі 1:1 — 2:5
  • 2:6 — 16:31
    • Ісус Навин 3
    • Онтуїл та Огуд 3
    • Двора 4-5
    • Гедеон 6-8
    • Авімелех 9-10
    • Ївтах 11-12
    • Самсон 13-16
  • Гріхи Ізраїльтян 17 −21
    • Миха безбожник 17
    • Переселення данітів 18
    • Гріх веніамитян 20-21

Літературна характеристика

Книгу Суддів можна охарактеризувати, як «епічну» літературу з романтичними та військовими сценами які подані в деталях. Ми бачимо силача Самсона, який робить великі справи показані його війни та кохання, але видним є його падіння, яке було карою Божою за його гріх, хоч сам він і був винен в тім. Гедеон, Двора та інші також яскраво ілюструють ці тенденції, дехто, навіть, порівнює книгу Суддів з Іліадою та Одіссеєю.

Основна тема книги — це життя євреїв у Обіцяній землі та її обживання. Показане все життя, проблеми з гріховною асиміляцією євреїв та те, як їх Бог рятував та навертав.

Також є багато згадок про традиції, звичаї, релігійні та моральні реалії.

Текст і канонічність

Текст книги Суддів подібний до тексту П'ятикнижжя і одним з найкраще збережених текстів Старого Завіту. Є певні проблеми з піснею Девори, точніше з неясністю її словника. Є дві версії грецькою мовою Codex Alexandrinus і Codex Vaticanus, які очевидно походять від єврейського тексту. Також є версія, що перші розділи книги Самуїла де йдеться про пророка Іллю також частина книги Суддів, але пізніше були додані до Самуїлових писань.

Канонічність книги Суддів безсумнівна і при тому настільки, що в жодній праці на цю тему, навіть, не акцентується увага.

Теологічна цінність

Книга Суддів дає повну картину того, що відбулося з вибраним Богом народом після того, як він осів у Обіцяній землі. Отже, вони почали з'єднуватися з місцевими племенами і поклонятися поганським богам, і навіть, вдалися до гомосексуалізму та зґвалтувань (Сд. 19:22-30). Бог карав ізраїльтян за їх гріхи, навіть, через їхніх ворогів (3:12).

І ті страждання, які переживав народ приводили його до покаяння, опісля чого Бог їх знову милував. Бог використовував суддів, щоб спасти Ізраїль, але робив так, щоб ті не подумали, що вони отримали перемогу своїми силами (Гедеон і 300 чол., хоч могло бути кільканадцять тисяч, той же Самсон, Девора). Бог вчив та настановлював свій народ, навіть, ситуація з Далілою, була використана для того, щоб винищити ворогів.

Особливості

Найбільшою проблемою з книгою суддів є яскраве зображення та оправдовування жорстокості: Егуд вбив Моавського царя, Ївтах жертвує свою власну доньку, Гедеон вбиває двох мідіанських царів, Яїль пробиває голову Сісері кілком. Раніше вороги Ізраїля, були Божими ворогами, Егуд сам пообіцяв та пожертвував своєю донькою. Жорстокість була нормою того часу і однаково, бо грішники й так ідуть в пекло. Ще одна проблема є та, що Дух Божий був на таких грішних людях, як Їфтах, та Самсон, який порушив обіцянку назорейства. З цього можна взяти, що Бог суверенний, і Дух Божий сходив ситуативно на цих людей, а не мешкав в них. І, навіть, злі ситуації, як полон Самсона, Бог використав для винищення ворогів.

Виноски

  1. Book of Judges. Wikipedia the free internet encyclopedia in English [cited 2008, 20 march] — available from: <http://en.Wikipedia.org/wiki/Book_of_Judges>
  2. а б в г Zondervan Reference Software. EBC Old Testament EBCOT. The Expositor's Bible Commentary
  3. Нова Женевська Біблія

Посилання

Книга Суддів. Біблія у перекладі Івана Хоменка

Джерела

  • Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Видавництво отців Василіан «Місіонер», 2005.
  • А. Пацьорек. Біблія для кожного і на кожен день. Старий завіт. Львів. Свічадо. 2005. ст. 80 — 87. ISBN 966-561-379-0
Івцан

Івцан — біблійний персонаж Епохи Суддів, один із суддів Ізраїля. Походив з міста Вифлеєму. Із Книги Суддів та опису його правління Йосифом Флавієм випливає, що це — Вифлеєм-Ефрата на землі племені Юди, а не Віфлеєм Галілейський, що розташований бл. 11 км на північний захід від Назарету на землі племені Завулона. Івцан судив народ сім років та відомий численним потомством, що складалося з 30 синів та 30 дочок (Сд. 12:8-10). Своїх дочок він видав заміж та відіслав, а синів одружив та залишив біля себе. Більше про його життя нічого не відомо. Йосип Флавій у Юдейських старожитностях також повідомляє, що час правління Івцана був без визначних подій. По смерті Івцан був похований у Вифлеємі. За ним слідував суддя Ізраїля Елон .

Їфтах

Їфтах, Єфта (івр. יפתח‎ — він відкриє) — біблійний персонаж Епохи Суддів, був протягом шести років один із суддів Ізраїля. Мати його була блудниця з Ґілеаду — місцевості на східному березі річки Йордан, що належала племені Манасії. Їфтах був позбавлений своїми братами спадщини і вигнаний з дому. Він пішов у пустелю в землі Тов і там став отаманом зграї грабіжників. Пізніше Їфтах став на чолі ізраїльського народу у боротьбі проти аммонитян (Сд. 10:1 — Сд. 12:7), яким був відданий на гноблення на 18 років за своє невірство (Сд. 10:6-8). Він відомий своєю обітницею Ягве.

Авдон (суддя)

Авдон — біблійний персонаж Епохи Суддів, один із суддів Ізраїля, син Гіллела з міста Піратона. Авдон судив народ вісім років та відомий численним потомством, що складалося з 40 синів та 30 онуків (Сд. 12:13-15). Авдон належав до племені Ефраїма. По смерті похований на горі амалекитянина. Більше про його життя нічого не відомо. Йосип Флавій у Юдейських старожитностях повідомляє, що час правління Авдона був без визначних подій.

Авімелех (суддя)

Авімелех(івр. אֲבִימֶלֶךְ‎ — мій батько цар) — один з суддів Ізраїля.

Барак (суддя)

Барак, Варак (івр. בָּרָק‎ — блискавка) — персонаж Книги Суддів, п'ятий за рахунком суддя Ізраїля епохи Суддів (XII–XI ст. до н. е.), син Авіноама з Кадету.

Гедеон

Гедеон (івр. גִּדְעוֹן בֶּן יוֹאָשׁ‎) — біблійний персонаж, згадуваний у Старому Заповіті.

Девора

Девора (івр. דְּבוֹרָה‎, бджола) — персонаж Книги Суддів, четверта за рахунком суддя (шофет) Ізраїля й пророчиця епохи Суддів (XII–XI ст. до н. е.), дружина Лаппідота . Стала натхненницею і керівницею війни проти Ханаанського царя Явіна, який правив у Хацорі (Гацор) (бл. 1200–1125 р. до н. е.) та утискав народ Ізраїля 20 років. Як жінка, Девора має важливі для античного світу функції — суддівство та пророцтво. Вона передає Бараку наказ Господа зібрати 10000 чоловіків війська та йти проти Явіна і його командувача військами Сісери. Біля гори Фавор мав народ звільнитися від поневолювачів. Девора пророкувала, що біля річки Кішон Барак отримає в руки Сісеру.

Егуд

Егу́д (івр. אֵהוּד בֶּן‑גֵּרָא‎ — Егу́д син Ґе́ри) — син ємінеянина Ґери. Ізраїльський біблійний суддя. Згадується в Старому Заповіті, в «Книзі Суддів» (Суд. 3.12-31). Коли народ Ізраїлю почав грішити Бог вирішив покарати їх він зміцнив їх ворога моавітянського царя Еґлона, а також дозволив аммонянам і амаликитянам захопити Місто пальм (Єрихон). Ізраїльтяни були під владою моавітян вісімнадцять років. Коли ізраїльтяни розкаялись Господь послав їм рятівника Егуда, що був лівшею. Ізраїльтяни послали дарунок моавітянському царю через Егуда. У Егуда на поясі висів меч довжиною один лікоть, що був гострий з обох сторін. Коли Еґлон отримав дарунок Егуд дійшов до Ґілґалу, а потім повернувся до царя і сказав, що у нього є таємна справа до нього. Еґлон відіслав усіх і зайшов з Егудом в прохолодну го́рницю. Там Егуд і вбив товстого і неповорткого царя мечем, що витяг лівою рукою, і втік закривши двері горниці. Це перша згадка в Біблії про таке явище, як ліворукість.

Елон (суддя)

Елон (івр. אֵילֹן‎ - дуб) — біблійний персонаж Епохи Суддів, один із суддів Ізраїля. Походив із племені Завулона (Сд. 12:11-12).

Із згадки про нього у Книзі Суддів відомо, що він судив народ Ізраїля 10 років. Йосип Флавій у Юдейських старожитностях повідомляє, що час правління Елона був без визначних подій. По смерті Елон був похований у Завулоновім краї. За ним слідував Авдон, син Гіллела з міста Піратона.

Епоха Суддів

Епоха Суддів (1244 р. до н. е. — 890 р. до н. е.) — епоха, що відповідає пізній Бронзовій добі та охоплює період біблійної історії від смерті Ісуса Навина до руйнування скинії завіту в Шіло. Після завоювання Ханаану Ісусом Навином аж до формування першого Ізраїльського царства (бл. 1150—1025 до н. е.) племена ізраїльтян утворили конфедерацію. У них немає центрального уряду, що міг існувати в цій конфедерації, і під час кризи, людей вели Ad hoc авторитетні лідери, відомі як судді (шофтім).

Йотам, син Гедеона

Йотам — біблійний персонаж, про якого згадується у Старому Заповіті, був наймолодшим з сімдесяти синів Гедеона.

Йотам сховався, коли інші були страчені за наказом свого зведеного брата Авімелеха . Громадяни Сихема й Бет-Мілло зібралися і зробили Авімелеха царем. Коли переказано це Йотамові, він вийшов і став на верху гори Герізім і голосно кликнув до них та розказав їм притчу про царя-тернину. Ця притча часто повторюється в Ту-Бішват і відома в Ізраїлі. Він продовжив такими словами:

... мій батько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпеку, і врятував вас із руки Мідіяна, а ви сьогодні повстали на дім батька мого, та й повбивали синів його, сімдесят люда, на одному камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими господарями, бо він брат ваш, і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами! А як ні, вийде огонь з Авімелеха, та й поїсть господарів Сихему й Бет-Мілло, і вийде огонь із господарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з'їсть Авімелеха.

Його слова, сказані тоді, були пророчими. Після цього царював Авімелех три роки. Тоді зрадили сихемці свого господаря, а Авімелех осівся в Арумі. Ґаал, син Еведів підбурив жителів Сихема проти Авімелеха і відбулася сутичка, що закінчилася знищенням Сихема Авімелехом. Авімелех завоював Сихем і вибив людей, що були в ньому, саме ж місто зруйнував і засіяв сіллю (Суд. 9:45). Отримавши попередження, Йотам втік до Бееру подалі від Авімелеха (Сд. 9:7-21).

Отніїл

Отніїл (івр. עָתְנִיאֵל בֶּן קְנַז‎ «лев божий») — перший з числа Ізраїлевих суддів. Був сином Кеназа, молодшого брата Калева (Сд. 3:9). Він узяв місто Кір'ят-Сефер і за це отримав у нагороду в дружини дочку Калева — Ахсу (Нав. 15:16-17, Сд. 1:13).

Самсон

Самсо́н (івр. שִׁמְשׁוֹן‎ «сонячний»; похований в м. Цора або Зугар, Сура) — останній та найвідоміший з суддів (шофетів) давнього Ізраїлю. Згадується у Старому Заповіті Біблії (Книга Суддів, 13 — 14).

Старий Заповіт

Стари́й Завіт — одна з двох частин Біблії, в його основі лежить «Танах» та поділяється на книги Закону (Тора), Пророків (Невіім) та Писання (Кетувім), що в свою чергу поділяються на історичні, поетичні та повчальні твори.

Сісера

Сісера — воєначальник війська ханаанського царя Явіна, персонаж книги Суддів.

Тола (суддя)

Тола — один з Ізраїлевих суддів, наступник Авімелеха. Він був сином Пуї, онуком Додова з племені Іссахара. Тола проживав у Шамірі в Єфремових горах. Був суддею ізраїлі протягом 23 років. Як Книга Суддів не повідомляє про якісь визначні події часу його правління, а Йосип Флавій у Юдейських старожитностях, який перераховує інших суддів та їх діяння, про Толу не згадує.. Тола був похований в Шамірі (Сд. 10:1-2).

Шамґар

Шамґар (івр. שַׁמְגַּר בֶּן - עֲנָת‎, Шамґар бен Анат, Шамґар, син Аната) — третій суддя Ізраїльський. Був учнем і наступником Егуда.

Цей період життя був небезпечний для народу Ізраїля: «За днів Шамґара, сина Анатового, спорожніли дороги, подорожні ж ходили крутими дорогами» (Сд. 5:6). Шамґар дуже сильний і хоробрий. Книга Суддів розповідає, що він побив 600 філістимлян самим лише києм для худоби (Сд. 5:31), що може свідчити про його селянське походження і відсутність зброї у народу. Свідченням цього є і такі слова з пісні Девори: «Поправді кажу вам, небачений щит був і спис в сорок тисяч Ізраїля!» (Сд. 5:8). Якщо Шамґар не був сучасником Барака і Девори, то очевидно він безпосередньо передував їм. Шамґар судив народ Ізраїлю менше одного року за ним слідувала Девора (Сд. 4:5).

Явін

Явін — ім'я двох ханаанських царів з Хацора.

Явін, цар Хацора — утворив союз із іншими царями Ханаану і виступив проти Ісуса Навина.

Явін, цар Хацора епохи Суддів поки не був розгромлений Бараком. Явін, цар Хацора двадцять років утискав ізраїльтян, за його відхів від Ягве. Пророчиця Девора передала Бараку, який жив у Кедеш Нафталі наказ від імені Бога зібрати чоловіків з колін Нафталі і Завулона і рушити з ними до гори Фавор. Біля потоку Кішон ізраїльське ополчення зустрілося з військом полководця Сісери, що його послав Явін. Об'єднані великою ідеєю народного визволення і підбадьорені щасливими пророкуваннями Девори і її особистою присутністю на полі брані, ізраїльтяни поблизу Мегіддо вщент розгромили Сісеру, якому не допомогли навіть його 900 залізних колісниць і царя Явіна було вбито.

Яїр (персонаж)

Яір (грец. Ἰάειρος, івр. יאיר‎ — «світлотоносний») — біблійний персонаж Епохи Суддів, був протягом двадцяти двох років одним із суддів Ізраїлю. Яір був родом з Ґілеада — місцевості на східному березі річки Йордан, що належала племені Манасії. Він мав 30 синів, яким належали 30 міст у Ґілеаді, що пізніше стали називатися «поселення Яіра» (Сд. 10:3-4). Йосип Флавій у Юдейських старожитностях повідомляє, що час правління Яіра був без визначних подій, проте він мав щастя у житті й 30 прекрасних синів — вправних наїздників. Похований в Камоні.

Старий завіт
Новий завіт
Православний та католицький канон
Апокрифи
П'ятикнижжя
Мойсеєве
Історичні
Навчальні
Пророчі

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.