Кераміка

Кера́міка — неорганічні, неметалічні тверді вироби, підготовлені дією тепла з наступним охолодженням. Керамічними називають вироби і матеріали, що одержуються внаслідок спікання глин й їхніх сумішей з мінеральними додатками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з'явилася в епоху неоліту.

Tile girl - Iran - Louvre museum - AD 27814
Кахля «Дівчина з чаркою», Північно-західна Персія, кінець 17 ст., (Лувр, Париж)
Luxembourg-Livre d'Or-5
Фаянсове панно з розписом , Люксембурзький палац, Париж

Термін

Термін кераміка походить від грец. Κεραμεικος — «гончарна глина, плитка, кераміка». грец. ΚεραμεικοςКерамікос — назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах.

Різновиди керамічних виробів

Керамічні вироби, різняться між собою не стільки ступенем обробки, скільки, насамперед, складом маси, з якої виробляються, і родом глазурі, якою поливаються. Всі вироби кераміки в цьому відношенні поділяються на 2 групи: щільні й пористі.

Щільними називаються такі, які під дією високої температури при випаленні сплавилися або злилися в однорідну тверду масу, на зламі вони нагадують скло, напівпрозорі, не вбирають в себе воду й при ударі об сталь викрешуються іскри. До таких виробів належить, наприклад, порцеляна.

Натомість, пористі вироби нещільні, на зламі також пористі, легко ламаються, пропускають крізь свою масу воду, якщо полива вилучена. До таких виробів належить, наприклад, фаянс.

Окрім того, є мішані різновиди, що поєднують властивості обох типів. Ті й ті бувають покриті поливою, або ж її не мають. Звичайна цегла є пористим виробом без поливи і нижчої якості за родом матеріалу.

Щільні

До щільних гончарних виробів належать:

  • Порцеляна тверда, маса якої майже сплавлена, дрібнозерниста, напівпрозора, пружно-дзвінка, однорідна, тверда, що не піддається дії ножа, на зламі раковистий, 2,07-2,49. Вона містить каолін, або порцелянову глину, а також такі речовини, як польовий шпат, крейда та кварц. Полива складається з того ж польового шпату з гіпсом, як і сама маса; оксиди олова та свинцю ніколи не входять до складу порцелянової глазурі. Порцеляна зазнає подвійного випалу: слабкого до покриття поливою і дуже сильного після покриття поливою.
  • Порцеляна м'яка легше плавиться, ніж тверда; французька містить масу майже склянисту, з прозорою свинцевою глазур'ю; маса англійської порцеляни складається з каоліну, кремнезему, гіпсу і кістяного попелу. Полива складається з крейди, кремнезему, бури й оксиду свинцю, легше плавиться, ніж сама порцеляновий маса, а тому перший випал має бути сильніший, ніж вторинний.
  • Бісквіт, тобто порцеляна тверда, неглазурована; маса така сама, як у порцеляни.
  • Паріян має склад маси, схожий на англійську, тугоплавка, жовтуватого кольору, без глазурі.
  • Kappapa — середня між паріяном та кам'яними виробами, слабкопрозора, білого кольору.
  • Кам'яні вироби складаються з щільної дрібнозернистої маси, білої або забарвленої, що видає звук і на краях зламу просвічує, вони бувають ординарні й ніжні (Д. Веджвуд).

Маса ординарних виробів складається з пофарбованої вогнетривкої глини, піску й шамотної маси, іноді буває без глазурі; зазвичай покрита дуже тонким шаром, що утворюється від осадження кинутої під час випалу кухонної солі. Маса ніжних виробів складається з вогнетривкої глини, кварцу й гіпсу, іноді підфарбована.

Пористі

До пористих керамічних виробів належать такі різновиди:

  • Фаянс ніжний — суміш вогнетривкої глини з кремнеземом; покривається прозорою поливою, має основну масу непрозору, недзвінку.
  • Фаянс звичайний, що іноді називається майолікою, має масу червонувато-жовту; після випалу глини з додаванням глинистого мергелю покривається непрозорою олив'яною поливою.
  • Теракота, або обпалена штучна кам'яна маса, що складається з очищеної глини й перетовченого в порошок гончарного бою, без глазурі. Вживається для оздоблення ваз, архітектурних прикрас тощо.
  • Вироби гончарні звичайні, маса яких складається з глини й глинистого мергелю з непрозорою свинцево глазур'ю.
  • Вироби зі звичайної та вогнетривкої глини: будь-який вид цегли, черепиця, дренажні труби тощо.
Ukrainian pitcher 07

Вироби гончарні звичайні

Ukrainian pitcher 01

Вироби гончарні звичайні

Pot ukr 12

Вироби гончарні звичайні

Oven 09

Вироби гончарні звичайні

Кераміка . Опішня.

Кераміка. Опішня.

Черепиця (галерея)

British Museum Korean roof tile

Корейська дахівка, восьме ст. н.е., Британський музей

Маріуроль Катерининський завод, САРТАНА

Катерининський керамічний завод, САРТАНА, Маріуполь. Початок 20 ст.

Biberach Feierabendziegel 18 Jh BMM

Дахівка з Німеччини з фігурами жінок за прялками

Fabryka-Dachowek-w-Kolomyi

Коломия, фабрика дахівок

Черепиця марселька знайдена в Маріуполі

Дахівка марселька, знайдена в Маріуполі, початок 20 ст.

Маріуполь Александрівський керамічний завод

Маріуполь. Александрівський керамічний завод, початок 20 ст.

Genouillac maison

Стара дахівка, використана як цегла, Каринтія

Художня кераміка

Витвори художньої кераміки з'явились давно. Археологічні розкопки на острові Крит здивували вчених і прихильників мистецтва, бо тоді були віднайдені зразки художньої кераміки надзвичайно високої мистецької вартості. Якщо попередні зразки кераміки Середземномор'я (горщики, вази) 3000 до н. е. мають прості геометричні узори, то розписи пізніше ускладнюються і наближаються до реалістичних.

Вже в 1700 роках до н. е. з'являються вази різні за формою та суцільно вкриті рослинними малюнками. За місцем знахідки в печері Камарес цю назву отримала і віднайдена кераміка. Гнучка, приемна за силуетом форма цих ваз прикрашена таким своерідним орнаментом, що здається сміливим витровом художника-модерніста 20 століття. Навіть схематичне зображення квітів дало змогу дослідникам розрізнити тюльпан, дикі лілеї, плющ. Ускладнилось навіть використання фарб. Особливо цікавою була ваза з білою лілеєю на фіолетовому тлі.

Наближеність до Середземного моря і рибальський промисел познайомили майстрів з мешканцями моря і морського дна. Вони теж переходять в розписи на вазах. 5 століттям до н. е. датують появу ваз з розписами, де є риби, морські мушлі, морські зірки. Це, так звані, рибні блюда.

Серед знахідок цього періоду були й уламки гарбузоподібної вази в містечку Гурнія. Нестача деяких черепків не стала на заваді до відтворення первісної форми. Чисто вимита і склеєна ваза вразила зображенням восьминога серед коралів і водоростей. Вона увійшла у всі енциклопедії з мистецтва під назвою «Ваза з восьминогом» і вважається шедевром кераміки Стародавньої Греції (Археологічний музей Іракліону, острів Крит). Про популярність вази з восьминогом свідчить і ваза, віднайдена в Палекастро. Там майже такий же мешканець морів, але на вазі кулеподібної форми.

Вироби

Куманець у Шепетівському музеї
Куманець, Шепетівський музей. Кераміка початку 20 ст.

Із кераміки виготовляють посуд, цеглу, черепицю, труби, скульптури, ножі, а також керамічні покриття тощо.

Пластично-фактурне оздоблення в кераміці має такі технічні різновиди: ажур, контррельєф, фактура “ниток” і каменю, рельєф (плоский і високий), а також круглий ліпний декор.

Промисловість

Суперкераміка, типу карбіду кремнію, легша, міцніша й термостійкіша, ніж сталь, тому використовується в двигунах літаків. Звичайно її відливають, оскільки в готовому вигляді вона погано піддається обробці.

Див. також

Посилання

Джерела та література

Волюта

Волюта (синоніми — завиванець, кочільце)[джерело?] (лат. voluta, грец. κάλχη) — архітектурний мотив у формі спіралеподібного завитка з кружком («оком») у центрі, складова частина іонічної капітелі, входить також у композицію коринфської і композитної капітелей. Форму волюти іноді мають архітектурні деталі, що слугують для зв'язку частин будівлі, а також консолі карнизів, обрамлення порталів, дверей, вікон (головним чином в архітектурі пізнього ренесансу і бароко).

Кружечок у середині завитка називається оком волюти. У коринфському ордері волюта отримує дещо інший вигляд і водночас іншу грецьку назву — грец. έλοξ: вона має подобу гілки рослини, що піднімається з капітелі і спірально закручується при зустрічі перешкоди біля абаки. Чотири великі волюти (лат. helices majores) підпирають абаки на чотирьох її кутах; по дві менших (лат. helices minores)) зустрічаються одна з одною на кожній стороні капітелі під розеткою, що прикрашає собою середину абаки.

У давньогрецькій кераміці, особливо в області Апулія, були популярні кратери з волютами, якими прикрашались високі ручки посудини.

Геометричний стиль

Геометричний стиль, або Геометрика — тип давньогрецького вазопису, характерний для доби кінця «темних віків в Греції» близько 900—700 років до н. е. Геометричний стиль витіснив протогеометричний стиль. Центром розповсюдження даного стилю були Афіни. Поступово він поширився в торгових містах на острови Егейського моря. Крім вазопису, стиль був характерний для дрібної пластики, гліптики і декоративно-прикладного мистецтва, він одночасно став відзнакою періоду класичної античності в Стародавній Греції.

Геометричний орнамент, що з'явився в 9 столітті до н. е., являв собою поєднання геометричних елементів, на вазах він розташовувався смугами і складався з меандрів, хрестів і кіл. У цьому стилі відбилася суть давньогрецького мистецтва і релігійності. Крім орнаментальних фризів набули поширення фігурні зображення, що стали прообразами фризів із зображенням тварин і людей в період архаїки. Орнамент становив 80 відсотків розпису геометричного стилю. Після 750 до н. е. строго геометричний напрямок змінюється фризами із зображеннями казкових хижих тварин. На вазах зображувались також сюжети міфів.

Декоративно-ужиткове мистецтво

Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.

Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут. Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдиним можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд тощо, за технікою виконання — різьблення, ткацтво, розпис, за матеріалом — дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, тобто використання природних матеріалів; метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір та ін., тобто використання штучних, винайдених людиною матеріалів.

Кераміка Стародавньої Греції

Давньогрецька кераміка завдяки своїй відносній довговічності є добрим археологічним матеріалом для вивчення мистецтва, побуту та історії Стародавньої Греції.

Вазопис Стародавньої Греції включає в себе розпис посудин різних історичних періодів, починаючи від догрецької мінойської культури і до еллінізму, тобто, починаючи з XXV століття до н. е. і включаючи останнє сторіччя, що передувало появі християнства.

Грецька кераміка є найпоширенішою знахідкою в археологічних дослідженнях античної Греції, виявити її можна в усьому ареалі розселення стародавніх греків. Крім грецької метрополії, яка значною мірою збігалася з територією сучасної Греції, в нього входять: західне узбережжя Малої Азії, острови Егейського моря, острів Крит, частково острів Кіпр і заселені греками райони південної Італії. Як експортний товар, грецька кераміка, а разом з нею давньогрецький вазопис, потрапила в Етрурію, на Близький Схід, в Єгипет і Північну Африку. Розписну грецьку кераміку знаходять навіть у похованнях кельтської знаті.

Перші предмети грецького вазопису були знайдені в новий час в етруських похованнях. Тому їх спочатку відносили до етруського або італійського мистецтва. Вперше про грецьке походження знахідок заявив Йоганн Йоахім Вінкельманн, однак остаточно їхнє грецьке походження було встановлено лише на підставі перших археологічних знахідок у кінці XIX століття в Греції. З XIX століття давньогрецький вазопис є важливим напрямком досліджень класичної археології.

Стародавні греки розписували будь-які види глиняного посуду, що використовувався для зберігання, прийому їжі, в обрядах та святкуваннях. Вироби кераміки, оформлені особливо ретельно, приносили в дар храмам або вкладали в поховання. Пройшовши сильний випал, стійкі до впливів навколишнього середовища керамічні посудини і їхні фрагменти збереглися десятками тисяч, тому давньогрецький вазопис незамінний при встановленні віку археологічних знахідок.

Завдяки написам на вазах, збереглися імена багатьох гончарів і вазописців, починаючи з архаїчного періоду. У випадку, якщо ваза не підписана, щоб розрізняти авторів та їхні твори, стилі розпису, у мистецтвознавців прийнято давати вазописцям «службові» імена. Вони відображають або тематику розпису та її характерні риси, або вказують на місце виявлення або зберігання відповідних археологічних об'єктів.

Кераміка майя

Кераміка майя — технологія і вироби з глини, що існували в державах майя в різні періоди існування їх цивілізації. Зазнала часткового впливу Теотіуакану і тольтеків.

Кераміка інків

Кераміка інків — один з основних видів ремісництва держави інків Тауантінсую. Традиції гончарства сформувалися на основі традицій виробництва кераміки народів Анд, перш за все держав Моче й Чиму.

Керамікос

Керамікос, Керамік (грец. Κεραμεικός), також Дипілонський некрополь — один з районів Стародавніх Афін, розташований на північному заході від Афінського акрополя, по обидві сторони від Дипілонської брами та на берегах річки Еридан. Найближча станція Афінського метрополітену — станція «Керамікос».

В античні часи у Керамікосі жили та працювали ремісники-гончарі. Саме від назви йього району походить слово «кераміка», запозичене багатьма сучасними мовами. За міською стіною давні афіняни облаштували міське поховання, яке прикрашали скульптурами та наїскосами надзвичайної майстерності.

Нині Керамікос — один з центральних районів сучасних Афін, що межує із районами Тісіо, Петралона та Ґазі. Частково на території Керамікосу розташований Афінський технополіс. Руїни прадавнього Керамікосу являють собою музей просто неба, щоправда усі скульптури були замінені на гіпсові копії, оригінали скульптур та артефакти, знайдені під час розкопок, зберігаються тут же — у Музеї Керамікосу.

Керченські вази

Керченські вази, також Керченський стиль — вази останньої епохи червонофігурного стилю вазопису в Аттиці. Часова класифікація залишається невизначеною, орієнтовно вази відносять до періоду між 375 і 330-20 роками до н. е.

Керченські вази називаються так за місцем їх виявлення у великій кількості — в Керчі, більшість з них перебувають сьогодні в Ермітажі в Санкт-Петербурзі. Кінець цього стилю ознаменував захід афінського періоду червонофігурного вазопису. Ідентифікація окремих вазописців пов'язана з великими труднощами.

Доти, доки вази ще вироблялися, вони експортувалися як і раніше, в області Середземного моря, але в цій пізній фазі виробництва переважав експорт до Чорноморського регіону. Керченським стилем прикрашалися найбільш ходові форми ваз, в основному кратери, лекани та пеліки. Переважаючі теми розпису — повсякденні сцени з життя жінок, зображувалися навмисно ідилістичні. Популярними були також діоністічні теми і теми Артеміди та Деметри. Також характерні спортивні мотиви із зображенням боротьби. З одного боку, фігури зображувалися дуже елегантно і часто розкішно прикрашені. З іншого боку, вони були стилізовані і виглядають маньєристично.

Культура лінійно-стрічкової кераміки

Культура лінійно-стрічкової кераміки (скорочено КЛСК) — археологічна культура доби неоліту, яка мала дуже значне поширення на території Європи у 5700-4900 роках до н. е. На території України представлена на Західній Волині, Галичині і Поділлі.

Кікладська цивілізація

Кікладська цивілізація — археологічна культура бронзової доби, що існувала в період 3-2 тисячоліття до н. е. на грецьких островах Кіклади.

Перші поселення людини на островах відносяться до часу середнього (Мавроспілія на Міконосі) і пізнього неоліту (Саліагос між Паросом та Антипаросом), тобто до 5-4 тисячоліття до н. е. В цей час на острові Мелос вже вівся видобуток обсидіана, який потім отримав розповсюдження шляхом обміну в усьому Східному Середземномор'ї.

Розквіт кікладської цивілізації відноситься до ранньої бронзової доби. Виникали поселення, укріплені стінами з вежами (Кастрі на острові Сірос). Поховання відбувалися у кам'яних ящиках — цистах, потім у купольних гробницях. Відомі мідні та срібні прикраси, знаряддя праці та зброя. Кераміка (амфори, глеки, піксиди з нарізною, вирізною і штампованою орнаментацією) має різний характер у різних хронологічних групах. Чудові статуетки та статуї з мармуру, що зображують воїнів, музикантів, жінок з дітьми.

Наприкінці 3 тисячоліття до н. е. з'являються перші поселення міського типу, серед них Філакопі. У 2 тисячолітті до н. е. кікладська цивілізація відчуває сильний вплив з боку мінойської та елладської цивілізації. Кераміка (піфоси, глечики) характеризується матовим розписом. Після 1400 до н. е. поширилась пізньомікенська кераміка, і кікладська цивілізація втратила свою самостійність.

Самоназва мешканців Кіклад невідома, Геродот називає їх лелегами. Народ лелеги згадується й іншими давньогрецькими джерелами, які свідчать про їх поневолення та наступну асиміляцію карійцями.

Мікенська кераміка

Мікенська кераміка — тип давньогрецького вазопису, створеного в період мікенської культури. На території материкової Греції мікенська кераміка витіснила релікти мінійскої кераміки та мінойської кераміки (останню також на Кікладах).

Археологи поділяють вазопис мікенської кераміки на кілька стилістичних етапів, приблизно відповідних історичним періодам, проте частково накладаються один на одного:

Піздньоелладська кераміка I-IIA (близько 1675/1650 — 1490/1470 до н. е.)

Піздньоелладська кераміка IIIA1 МПБ (близько 1490/1470 — 1390/1370 до н. е.)

Піздньоелладська кераміка IIIA2-B (близько 1390/1370 −1190 до н. е.)

Піздньоелладська кераміка IIIC (близько 1190—1050 до н. е.).Після дорійського вторгнення в 11 столітті до н. е. більшість культурних досягнень мікенського періоду втрачені, мікенську кераміку витісняє субмікенська, практично позбавлена орнаментальних елементів.

Мінойська кераміка

Мінойська кераміка — характерна кераміка мінойської культури бронзової доби на Криті. В археологічному музеї Іракліону діє відділ мінойської кераміки.

Мінійська кераміка

Міні́йська кера́міка — специфічний тип кераміки, характерний для середньоелладського періоду доісторичної Стародавньої Греції, поступово витісненого мінойською керамікою наприкінці зазначеного періоду.

Вперше термін «мінійська кераміка» використав Генріх Шліман по відношенню до темної лощеної кераміки, виявленої при розкопках беотійского міста Орхомена, де правив легендарний цар Міній. Мінійці — напівлегендарний догрецький народ Греції. У другій половині 20 століття серед археологів було прийнято вважати, що мінійська кераміка пов'язана з експансією носіїв давньогрецької мови. Ближче до кінця 20 століття, у зв'язку з виявленням спадкоємності між мінійською й ранішньою керамікою, почала поширюватися точка зору про автохтонне походження даного типу кераміки. Нині набула поширення також третя точка зору про те, що експансія греків на Балкани була не разовим вторгненням, а поступовим хвилеподібним проникненням з півночі носіїв Усатівської культури з поступовим підпорядкуванням і/або асиміляцією місцевих культур впродовж елладського періоду, у зв'язку з чим неправомірно розглядати дану кераміку як «тільки автохтонну» або «тільки грецьку».

Ноланські амфори

Ноланські амфори — особливий тип малих, так званих, «шийних амфор».

В середньому висота ноланських амфор не перевищувала 12 дюймів. Шия ноланської амфори була вищою та вузькішою у порівнянні із звичайною шийною амфорою. Ноланські амфори мали ручки та основу у формі диска.

Ноланські амфори виготовлялись тільки обмежений період часу приблизно між 500 і 400 роками до н. е. Свою назву цей тип ваз отримав за південно-італійським містом Нола, оскільки під час його розкопок було знайдено чимало амфор цієї форми. Пізніше ноланські амфори були знайдені і в сусідньому із Нолою місті Капуа. Дослідники схиляютсья до висновку, що ноланські амфори були досить популярними серед широких верств громадськості обох міст. Очевидно, що саме ця форма вази була дуже популярною в цій місцевості.

Для перших вазописців червонофігурного стилю, починаючи приблизно з 490 до н. е. виготовлення ноланських амфор було одним з найпоказовіших індикаторів майстерності.

Орієнталізуючий стиль

Орієнталізуючий стиль, також Протокоринфський стиль, Килимовий стиль — художній напрямок вазопису Стародавньої Греції 7 століття до н. е. Для цього стилю характерні запозичені з Близького Сходу мотиви із зображенням грифів, сфінксів і левів. Характерний, так званий, «страх пустого простору», коли будь-який вільний проміжок заповнювався малюнком. Основним центром виготовлення кераміки в цьому стилі був Коринф. Орієнталізуючий стиль також був популярним у майстрів гончарства Аттики і острова Родос.

Субмікенська кераміка

Субмікенська кераміка — стиль давньогрецької кераміки, який розвинувся в 11 столітті до н. е. після вторгнення дорійців та існував до виникнення протогеометричного стилю. Артефакти субмікенської кераміки датовані періодом 1030 — 1000 років до н. е.

Фаянс

Фая́нс (від фр. faïence) або глиняна кераміка — керамічний матеріал, схожий на порцеляну, покритий тонкою склоподібною плівкою — поливою. Під цією назвою в кераміці прийнято розуміти глиняні вироби з білої або кольорової маси з пористим (проникним для рідин) черепком, який в зламі має шорсткий землистий вигляд, а ззовні виріб покритий завжди глазур'ю, або поливою.

В основному складається з SiO2, Al2O3 i K2O.

З фаянсу виготовляють облицювальну плитку, посуд, художні вироби.

Чорнолакова кераміка

Чорнолакова кераміка — тип давньогрецької кераміки. У сучасному вжитку може також позначати посуд із чорним лаковим покриттям.

Чорнолакова кераміка у Стародавній Греції була поширена в архаїчний період. Під час обпалу шляхом спікання залізовміщуючих глин отримували чорне покриття із блискучою, майже глянцевою поверхнею. Іноді чорнолакову кераміку прикрашали глазурю білого, червоного або золотого кольорів.

З 5 століття до н. е. чорнолакова кераміка поступово витіснялась ошатною керамікою із червонофігурним вазописом, яка почала користуватись значно вищим попитом на ринку Середземномор'я. Проте і в добу еллінізму чорнолаковий посуд залишався досить популярним, вироблявся не тільки власне у Греції та експортувався у різні регіони.

Чорнофігурний вазопис

Чорнофігурний вазопис Стародавньої Греції, відомий також як чорнофігурний стиль або чорнофігурна кераміка, (грец. μελανόμορφα, melanomorpha) — один із основних методів і стилів декорування античних грецьких ваз. Особливо поширений між 7-м і 5-м століттями до н. е., хоча існують зразки, датовані ще 2 століттям до нашої ери. Стилістично відрізняється від попереднього орієнталізуючого і наступного червонофігурного стилів.

Малюнки та орнаменти на посудині формою і кольором подібні до силуетів. Тонкі контури вирізалися у фарбі перед випалом, і деталі могли підсилюватисяя і підкреслюватися, як правило, білим чи червоним кольором. Основними центрами цього стилю були спочатку Коринф, а потім Афіни. Інші важливі центри були в Лаконії, Беотії, східній Греції та Італії (див. Велика Греція). Індивідуальні стилі були особливо розвинені в Італії, які, принаймні частково, були призначені для етруського ринку. Грецькі чорнофігурні вази були дуже популярні серед етрусків, як це видно із частих завезень. Відповідно грецькі художники на смак замовника виробляли для етруського ринку вази, відмінні за формою й декором. Етруски також розвинули власне чорнофігурне виробництво за зразком грецького.

Декоративно-ужиткове мистецтво
Загальне
Аплікація
В'язання
Гончарство
Гобелени,
килимарство
Мереживо
Мозаїка
Різьблення
Розписи
Флористика
Вишивка
Інше

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.