Енциклопедія

Енциклопе́дія (лат. encyclopaedia від дав.-гр. ἐγκύκλιος παιδεία — «круг наук», дав.-гр. κύκλος — коло і дав.-гр. παιδεία — навчання, наука) — «коло наук», сукупність наукових знань з широкого кола питань. У широкому розумінні — збірка наукових відомостей і довідок на різні теми, призначена для широкого кола читачів.

Етимологія

Слово «енциклопедія» — запозичення з французької мови; фр. encyclopédie походить від пізньолатинського encyclopaedĩa, утвореного з грецького ἐγκύκλιος παιδεία, буквально «кругове (загальне) навчання (виховання)», що складається з прикметника ἐγκύκλιος «круговий, циклічний» та іменника παιδεία «виховання, навчання».[1]

Поняття

Первісно слово «енциклопедія» означало сукупність знань, які слід було засвоїти у середньовічній педагогіці. Слово набуло сучасного значення після того, як у XVI ст. з'явились книжки, у яких були зібрані відомі на той час знання з різних галузей науки. Їх і назвали енциклопедіями.

Енциклопедист — людина, що відрізняється енциклопедизмом знань чи діяльності; освічена людина, що має різносторонні знання з областей багатьох наук. В історії, людина, що належала до групи провідних мислителів, що об'єдналися навколо «Енциклопедії», яку видавали в кінці 18 століття у Франції Дідро та Д'Аламбер.

Циклопе́дія нова латина cyclopaedia (дав.-гр. κύκλιος παιδεία — «кругове навчання») — рідкісний варіант того ж терміну.

Метод організації

Енциклопедія як жанр наукової або науково-популярної довідкової літератури має певні особливості. Популярність викладу, розрахована на широке коло читачів, має поєднуватися з науковою чіткістю та логікою викладання матеріалу. Неприпустиме недбале, наближене, однобічне висвітлення явищ і фактів.

Цим енциклопедії відрізняються від інших видів наукових видань, у яких такі матеріали можуть наводитися в авторській концепції. Мові енциклопедії властиві стислість, чіткість, лаконічність формулювань, уникнення вузькофахових термінів, професійних жаргонізмів, розмовних і просторічних слів, вставних слів і зворотів, емоційно забарвлених оцінок, надмірної кількості скорочень.

Види енциклопедій

За розміром

Енциклопедії залежно від обсягу умовно поділяють на великі (понад 12 томів), малі (7—12 томів), короткі (4—6 томів) та 1—3-томні, які переважно називають енциклопедичними словниками або довідниками.

За способом організації

Спосіб організації енциклопедії важливий для зручності її використання як довідкової літератури. Історично склалося два основних способи організації енциклопедії: алфавітний та ієрархічний.

  • Алфавітна (або алфавітно-словникова, або просто словникова) організація заснована на розташуванні окремих не пов'язаних між собою статей в алфавітному порядку назв їх предмета. Енциклопедії, в яких статті впорядковані за словами і словосполученнями, називаються енциклопедичними словниками, наприклад, 82-томний Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, Вікіпедія. Різновидом енциклопедій є також енциклопедичні довідники, в яких статті представлені в гранично стислій формі.

Існують і енциклопедії змішаного типу, наприклад, більша частина Великої радянської енциклопедії побудована як енциклопедичний словник, але том «СРСР» побудований за логічно-тематичним (ієрархічним) принципом.

Сучасні засоби накопичення та обміну інформацією створюють все нові способи для збору, перевірки, обробки та подання інформації. Такі проекти як Вікіпедія є прикладом нових форм енциклопедії, в яких доповнення і вилучення інформації гранично спрощено. Он-лайнові енциклопедії полегшують пошук інформації, наприклад, дозволяють шукати за ключовими словами.

За призначенням

Енциклопедії поділяються на універсальні (наприклад, «Велика радянська енциклопедія», «Британіка», «Вікіпедія»), галузеві («Енциклопедія кібернетики», Гірнича енциклопедія, «Енциклопедія українознавства»), регіональні («Енциклопедія Львова»), проблемні, персональні.

Великі й малі енциклопедії, як правило, належать до універсальних, оскільки містять інформацію з усіх галузей науки та практичної діяльності людини; короткі енциклопедії та енциклопедичні словники — до галузевих енциклопедичних видань, тобто таких, що охоплюють певну галузь науки та практичної діяльності.

Універсальна енциклопедія

Універсальна енциклопедія — енциклопедія, яка охоплює все коло знань про світ і людину. Прообразом такої енциклопедії може служити складена Плінієм Старшим для імператора Тита «Природнича історія».

Енциклопедія у навчальному процесі

Енциклопедія є довідковим виданням зведення основних відомостей з однієї чи всіх галузей знання та практичної діяльності, викладених у коротких статтях, розташованих за абеткою їхніх назв або в систематичному порядку. Енциклопедія є видом начальної літератури, офіційне підтвердження доцільності їх використання у навчально-виховному процесі в дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних навчальних закладах України реалізується через процедуру надання відповідного грифа: «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України».[2]

Типи енциклопедичних статей

Статті в енциклопедіях поділяються на кілька типів: статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення (містять лише дефініцію, а в разі запозичення слова з іншої мови — його етимологію) і статті-посилання (відсилають користувача до іншого терміна). Статті-огляди та статті-довідки, що різняться лише обсягом, є визначальними для енциклопедії; вони містять основну інформацію з розглядуваного питання: виклад наукової теорії, хронологію історичних подій, географічні, біографічні, статистичні відомості тощо.

Особливості створення та видання

Виданню енциклопедії передує розробка тематичного плану (розподілу загального обсягу статей за їхніми типами та дисциплінами) і словника (повного переліку термінів, які увійдуть до видання). Крім того, науково-редакційна рада видавництва разом із редакційною колегією відповідної енциклопедії розробляють методичні рекомендації з підготовки статей та пам'ятку автора статті, примірники яких передають кожному авторові.

Отже, створення енциклопедичного видання високого наукового рівня потребує не тільки залучення широкого кола визначних авторів-учених, а й редакційного колективу високої кваліфікації, який має багаторічний досвід роботи зі створення подібних видань.

Енциклопедія надто специфічний жанр, і не кожний автор володіє потрібним для написання відповідної статті стилем. Ось чому під час створення енциклопедії гостро постає проблема добору авторів. І навіть якщо автор — досвідчений фахівець, серйозне втручання редактора в оригінал буває інколи неминучим. Редактор енциклопедії повинен добре знатися на певній науковій тематиці, вміти працювати з автором, виявляти неослабну пильність впродовж усієї роботи над виданням.

Енциклопедії мають бути акумуляторами знань і відрізнятися від інших довідкових видань науковою достовірністю, ґрунтовністю, вивіреністю інформації, певною мірою «бездискусійністю».

Історія

Перші енциклопедії

Хоча сам термін «енциклопедія» увійшов у побут тільки в XVI столітті, енциклопедичні праці відомі з давніх часів. Термінологічні словники складалися вже в Давньому Єгипті в період Середнього царства (2 тисячоліття до н. е.). Збірки знань складалися і в Стародавньому Китаї (XII століття до н. е. — X століття до н. е.). Енциклопедії були популярні в християнському світі в період раннього Середньовіччя: на заході прикладом можуть служити твори Ісидора Севільського, на сході — візантійський словник «Суда». Найбільша праця Ісидора «Етимології» є енциклопедією тодішніх знань, взятих переважно з античності. У 20 розділах своєї книги Ісидор виклав відомості з граматики, риторики, математики, медицини, історії, права, космології, теології, агрономії, зоології та інших галузей знань. Книга користувалася надзвичайною популярністю в середні віки: до нашого часу збереглися понад тисячу її рукописних примірників. Крім того, Ісидор Севільський є автором численних праць з природознавства, граматики, теології, історії. Для історії церкви надзвичайно важлива його «Книга канонів», у котрій зібрані постанови соборів, що проходили в усьому християнському світі в античності і з початком Середньовіччя. Він написав дві хроніки, у яких коротко виклав історію від створення світу. Найціннішими з його історичних творів є «Історія готів, вандалів, і свевів».

Візантійський словник «Суда» являє щось середнє між звичайними в Візантії лексиконами, в яких наведено лише слова з похідними формами, і енциклопедіями у сучасному уявленні . Філологічний матеріал (граматика, лексика, історія та література) переважає у Суді. Філософія, природна історія і географія представлені слабше. Особливо цінні біографічні та історико-літературні статті, що частково компенсують численні прогалини в античній літературі і роблять словник незамінним посібником для історика та філолога. Питання про джерела, якими користувався автор, представляється досить складним. Словник складено лише частково на підставі самостійних досліджень. Частіше автор слідував звичайному тоді методу запозичень та компіляцій. Найбільше матеріалу Суда включила зі словників Гарпократіона і Гелладія, збірки схолій Сіммаха, історичної компіляції Костянтина Багрянородного (для ранніх епох) і хроніка Георгія Амартола (Монаха) (для пізніх). Біографічні та історико-літературні статті запозичені, головним чином, зі скороченої переробки «Ономатолога» Ісіхія Мілетського. Для граматичної частини, автор вдавався до самостійних досліджень в античній літературі, оскільки візантійські лексикографи обмежувались невеликим числом авторів, у той час як автор Суди прагнув представити у своїй праці всі віки і всі роди літератури. Водночас частково використані роботи Луція Юлія Вестіна. Словник містить деякі недоліки. Відсутність методу та історичної критики, а також часта плутанина імен та речей, ще збільшена пізнішими інтерполяціями, робить користування словником досить важким. Наприклад, відомий давньогрецький логограф Ферекід, званий і Леросським, і Афінським описується як дві особи окремо. Саме розташування статей значно ускладнює читання сучасному вченому, який звик до алфавітного порядку. У словнику Суда проведена звичайна на той час антистихічна система, заснована на вимові. Наприклад, після літери «ξ» поміщені статті на «ει»«η» та «ι», так як ει та η у грецькій мові вимовляються як звук «i».

У зрілий період Середньовіччя на заході Європи склалося кілька видів енциклопедичних праць: зерцала (лат. speculum), компендіуми (compedium), суми (summae), які служили в основному навчальними посібниками для студентів «нижчих» загальноосвітніх факультетів університетів. Прикладом може служити праця домініканського ченця Вінсента з Бове середина XIII століття) «Bibliotheca Mundi» («Всесвітня бібліотека»), інакше «Велике зерцало» (лат. Speculum majus). Енциклопедія складається з 4 частин:

  • Зерцало природне (Speculum naturale)
  • Зерцало віронавчальне (Speculum doctrinale)
  • Зерцало історичне (Speculum historiale)
  • Зерцало моральне (Speculum morale)

Енциклопедія містила багато інформації з філософії, історії, природничих наук. У ній коментувалися уривки з античних авторів, богословські труди. В цілому «Велике зерцало» являє собою систематизацію знань того часу з різних питань. Написана латиною, складається з 80 книг і 9885 глав. Це найзначніша енциклопедія Середньовіччя.

У першій частині розглядається широке коло природничих дисциплін — астрономія, алхімія, біологія тощо.  у другій ідеться пробогословські питання; у третій розглядається історія людства від створення світу до 1254 року; в четвертій — піднімаються питання моральності та моралі.

Енциклопедія була перекладена на безліч мов і користувалася великим впливом та авторитетом протягом декількох століть.

Великий поштовх енциклопедична культура отримала в епоху Ренесансу в XIV-XVI століттях, в тому числі завдяки винаходу книгодрукування Йоганном Гутенбергом. У XVI-XVII століттях з'являється термін «енциклопедія» (а також «циклопедія») в його сучасному значенні.

Томас з Кантімпри «Про природу речей» (1230—1245)

«Liber Rerum Natura» (Про Природу речей) було написана фламандським католицьким священиком Томасом з Кантімпри (1201—1272) між 1230 та 1245 роками. У цій енциклопедії Томас підсумовує фізичні знання його часу. Він описує людей, тваринне царство, флору, каміння, Метали, астрономічні явища, явища погоди й казкові істоти, які населяють регіони невідомої природи. Він використовував ці міфічні істоти, щоб зробити моральні зауваження для напоумлення. Все це мало бути вступом до фізичного і духовного буття людини. Ця енциклопедія складалася з двадцяти книг на наступні теми:

Написану латинською мовою енциклопедію Томаса використовували як основу пізніші енциклопедії.

Енциклопедії XVII—XIX століття

1708-harris-ttlpg
Лексикон Технікум Харріса, титульна сторінка другого видання, 1708 р.

Хоча сама ідея універсальної і загальнодоступної енциклопедії з'явилася ще до XVIII ст., Циклопедія або універсальний словник наук і мистецтв Е. Чемберса (1728), «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» Дідро і д'Аламбера (початок випуску 1751), а також Енциклопедія Британіка, Енциклопедія Брокгауз та інші енциклопедії того часу були першими серед тих, що мали цілком сучасний вигляд, звичний для нас. Статті у цих виданнях були одночасно доступними за стилем викладу та глибокими за змістом, систематично розташованими в передбачуваному порядку. Однак, навіть у найбільш ранньої з них, енциклопедії Чемберса 1728 року, був попередник, Лексикон Технікум Джона Гарріса (1704), який також за змістом та назвою був «Універсальним англійським словником мистецтв і наук, що тлумачить не тільки терміни мистецтв, а й самі мистецтва».

Вже в епоху французького Ренесансу енциклопедії прагнули описати не настільки кожен факт, відомий людству, як знання найнеобхіднішого, а необхідність оцінювалася за різними критеріями, в результаті чого енциклопедії значно відрізнялися за своїм обсягом. Серед них були, наприклад, енциклопедії про моральні норми. Великий вплив на європейський енциклопедизм мала популярна свого часу робота англійського лікаря і філософа Томаса Броуна Псевдодоксія епідеміка або Помилки і вульгаризми (1646), що витримала до 1672 року п'ять видань і була перекладена латиною, французькою, німецькою та голландською мовами. У передмові автор вже називав її енциклопедією і ставив перед собою мету розвіяти помилки та забобони своєї епохи. Ця праця була, однак, викладена ще не в алфавітному, а у традиційному ще для Середньовіччя ієрархічному порядку і систематизував окремо мінерали, рослини, тварин, світ людини, небесні світила й космологічні уявлення.

Найпоширеніший у наш час алфавітний порядок, мабуть, вперше застосував Джон Гарріс в енциклопедії Лексикон Технікум. Сам Ньютон опублікував у другому томі Лексикону, що вийшов 1710 року, свою єдину статтю з хімії. Енциклопедія Гарріса була, в основному, присвячена науці, але в тому розумінні, яке існувало на початок XVIII ст., і який у наш час назвали б наукою і технологією. Утім, значна кількість статей стосувалося гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, законодавства, комерції, музики та геральдики. Порівняно невеликий за обсягом, близько 1200 сторінок, Лексикон можна назвати швидше енциклопедичним словником, ніж енциклопедією в сучасному розумінні цього слова. Сам Гарріс вважав його словником; справді, це один з перших технічних словників всіх часів і народів.

Двотомна Циклопедія Чемберса крім алфавітного порядку ввела ще одне нововведення: внутрішні посилання з одних статей на інші. Її французьким перекладом надихалися автори найбільш відомої нині енциклопедії XVIII століття, що мала значний вплив на культурне і політичне життя Європи напередодні французької революції.

«Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» («Encyclopédie ou dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers») за редакції Дідро і д'Аламбера видавалася з 1751 по 1772 рік і вийшла у 28 томах, над ще 7 томами допоміжних матеріалів, опублікованих до 1780, працювали інші редактори. Історичне значення саме цієї енциклопедії зумовлене тим, що вона містила систематичний огляд ідей французького Просвітництва, викладений самими просвітителями, прозваних свого часу какуаками, на чолі з Дідро[3][4][5].

Дідро виклав свої погляди на те, якою має бути енциклопедія, у статті з однойменною назвою. На його думку, досконала енциклопедія повинна бути чимось більшим, ніж сума її складових частин. «Навіть якщо б аналітичний словник наук і мистецтв був лише методичною комбінацією своїх окремих елементів, я все ж запитав би, хто відповідає за підбір цих елементів?»[6] Дідро вважав, що енциклопедія повинна встановлювати зв'язки між поняттями. Розуміючи, що весь масив людських знань неможливо викласти в одній роботі, він все ж вважав, що в ній можна, принаймні, показати взаємозалежність між ними.

Французька Енциклопедія, у свою чергу, стала надихаючим прикладом для створення знаменитої«Британської енциклопедії» або Британіки. Її початок в Шотландії 1768—1771 рр. був скромним: у той час вона складалася з усього трьох томів і 2391 сторінок. Але коли до 1797 р. було завершено її третє видання, Британіка складалася вже з 18 томів, а серед її авторів були найавторитетніші вчені свого часу.

У Німеччині в 1732—1754 рр. була видана найоб'ємніша енциклопедія XVIII століття — «Великий повний універсальний лексикон всіх наук і мистецтв» («Grosses vollstandiges Universal-Lexikon aller Wissenschaften und Kunste», 68 томів, 750 тис. статей), випущена в Лейпцигу І. Г. Цедлером. У порівнянні з ним Енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза, також вперше виданий в Лейпцигу німецькою мовою у 1796—1808 рр., був зовсім невеликим, всього шість томів. Скорочення обсягу в порівнянні з попередніми енциклопедіями пояснювалося міркуваннями доступності для розуміння. Енциклопедія не ставила собі за мету замінити підручники, а лише популярно і без надмірних подробиць викласти результати досліджень і відкриттів того часу. Такий підхід, прямо протилежний стилю Британіки, був згодом перейнятий більшістю енциклопедій XIX століття як у Європі, так і в Сполучених Штатах.

У XIX столітті важливу роль зіграли німецький «Великий енциклопедичний словник Мейєра» (18391852, 46 томів, згодом ще 6 додаткових), французький Великий універсальний словник XIX століття (Grand dictionnaire universel du XIXe siècle, 17 томів з додатками, видані в 1866—1890 рр.) та англійська «Пенні Циклопедія», випуски якої виходили щотижня і коштували всього пенні кожен. Таке видання користувалося попитом в епоху широкого поширення середньої освіти. Доступні за ціною енциклопедії широко видавалися і в XX столітті.

До кінця XIX століття власні національні енциклопедії з'явилися в Італії, Австрії, Польщі, Данії, Швеції, Португалії, Нідерландах, Чехії, а також в Австралії і США.

Енциклопедії XX століття

Найвідомішою енциклопедією XX століття стала «Британська енциклопедія», права на яку належать американським видавцям. У 1985 році вийшло 16-е видання, що включає 32 томи.

Ad Encyclopaedia-Britannica 05-1913
1913. Рекламний плакат для 11 видання Британіки

Поряд з традиційними енциклопедіями з'являються енциклопедичні словники школяра.

У 90-х роках XX століття з розвитком мультимедійних технологій з'явилися електронні енциклопедії на компакт-дисках. Комп'ютерні технології істотно змінили характер доступу до енциклопедичних даних — пошук статей став практично миттєвим, з'явилася можливість вставляти в статті не тільки якісні фотографії, але і звукові фрагменти, відео, анімацію. Найбільш значущим стало видання в 1993 «Encarta» американською корпорацією Майкрософт, і у 1994 електронної версії «Британіки».

Вільна енциклопедія — Вікіпедія

З розвитком інтернет-технологій стала можливою поява Вікіпедії — енциклопедії, яка створюється та редагується усіма охочими. Незважаючи на вседоступність, в тому числі і для деструктивного впливу, за охопленням Вікіпедія (англійська версія містить понад 4 мільйони 184 тисяч статей на 14 березня 2013 року), як мінімум, не поступається всесвітньо відомим виданням. Як інтернет-довідник Вікіпедія є найбільшою (з 2007 року, до того часу найбільшою енциклопедією була Енциклопедія Юнле) і найпопулярнішою серед подібних ресурсів. За обсягом відомостей і тематикою Вікіпедія вважається найповнішою енциклопедією, яка коли-небудь створювалася за всю історію людства. Однією з переваг Вікіпедії є можливість представлення інформації рідною мовою.

Засновники Вікіпедії — Ларрі Сенгер і Джиммі Вейлз. Офіційне відкриття відбулося 15 січня 2001 року.

Українські енциклопедії

Entsiklopedia ukrainoznavstva Lviv 1993
Обкладинка першого тому репринтного видання «Енциклопедії українознавства», Львів, 1993 рік

Історія видання довідкової історичної літератури в Україні розпочинається у XVII столітті з виходу «Синопсиса» (1674 р.) — першого короткого систематичного викладу історичних подій в Україні та Росії з найдавніших часів до останньої чверті XVII століття. Додаток до книжки містив відомості за кілька століть про князів, воєвод, київських митрополитів. Автором «Синопсиса» був відомий український історик, культурний діяч І. Ґізель. Упродовж XVIIXIX століть «Синопсис» витримав кілька десятків видань.

Першим створювачем українського енциклопедичного словника у 1836 р. став Маркевич Микола Андрійович. Своєрідним енциклопедичним виданням з історії українського народу і в цілому з проблем українознавства була підготовлена після видання першого тому «Історії України» у 1898 р. за ініціативою видатного українського історика М. Грушевського двотомна праця «Украинский народ в его прошлом и настоящем».

У 1927 році було засновано видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів — Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М. О. Скрипник. Видавництво розпочало випуск перших томів Української Енциклопедії, однак за традиційним у ті часи звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ було припинено. В 1944—48 роках мала місце друга спроба відновити єдину енциклопедичну інституцію в Україні, проте лише 1957 знову постало енциклопедичне видавництво — Головна редакція Української радянської енциклопедії у складі АН УРСР. Її організатором та головним редактором (до 1983) був видатний діяч культури, академік АН УРСР М. П. Бажан. У 1989 році Головну редакцію УРЕ перетворено на видавництво «Українська радянська енциклопедія» з присвоєнням йому імені М. П. Бажана. Серед визначних учених, які входили до складу Головної редколегії УРЕ, були академіки В. М. Корецький, Б. М. Бабій та інші. За роки своєї діяльності видавництво випустило сотні томів різних видань: першу в історії українського народу Українську Радянську Енциклопедію (УРЕ: 1-е вид. — т. 1-17, 1959-65; 2-е вид. — т. 1-12, 1977—85), Український Енциклопедичний Словник (1-е вид. — т. 1-3, 1964—67; 2-е вид. — т. 1-3, 1986—87); фундаментальну «Історію міст і сіл Української РСР» (т. 1-26, 1967-74), «Історію Академії наук Української РСР» (т. 1—2, 1976—77); багатотомні енциклопедії історії України, народного господарства, сільського господарства, кібернетики, мистецтва, літератури тощо; енциклопедичні словники — юридичний, політичний, філософський, економічний тощо.

У 1955—1984 роках у Нью-Йорку випущено унікальну багатотомну «Енциклопедію українознавства» за редакцією В.Кубійовича. У десяти томах цього видання висвітлена історія України з найдавніших часів до 60-х років XX століття, широко представлена історична біографістика.

УСЕ — універсальний словник-енциклопедія містить близько 25000 статей, 3200 ілюстрацій, фото, карт, схем, таблиць: найновіші факти, історія та сучасність, наука і техніка, культура і спорт, географія і медицина, персоналії та реалії, Україна і світ. Підготовлено на основі міжнародного проекту EUROPEDIA, автор проекту шведський енциклопедист, засновник і президент Шведської Академії Вербовізуальної Інформації Свен Лідман. В Україні виходить регулярно від 2001.

У 2012 році вийшло унікальне енциклопедичне видання «Морська енциклопедія Одеси» про розвиток мореплавства, морського порту й пов'язаних галузей в Одесі[7].

2 січня 2013 року Президент України Віктор Янукович доручив Кабінету Міністрів забезпечити підготовку і видання до 2020 року Великої української енциклопедії, для чого на базі видавництва «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана має бути створено Енциклопедичне видавництво імені М. П. Бажана[8].

Нині найбільшим енциклопедичним проектом в Україні, який реалізується з постанням незалежності, є Енциклопедія сучасної України.

Див. також

Примітки

  1. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка: 167)
  2. Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 17.06.2008 № 537
  3. Himmelfarb, Gertrude (2004). The Roads to Modernity: The British, French, and American Enlightenments. Alfred A. Knopf. ISBN 9781400042364.
  4. Jean le Rond d'Alembert, «Preliminary Discourse», in Denis Diderot's The Encyclopédie: Selections, ed. and trans. Stephen J. Gendzier (1967), cited in Hillmelfarb 2004
  5. Denis Diderot, Rameau's Nephew and Other Works, trans. and ed. Jacques Barzun and Ralph H. Bowen (1956), cited in Himmelfarb 2004
  6. Encyclopédie
  7. Укрінформ. Стаття «Довідкова література України збагатилася морською енциклопедією»[недоступне посилання з травень 2019]
  8. Президент доручив видати Велику українську енциклопедію // Закон і Бізнес

Література

  • P. A. Заєздний. Енциклопедія // Українська радянська енциклопедія. — 2 вид. — К.
  • Симон К. P. Термины «энциклопедия» и «свободные искусства» в их историческом значении. — М., 1947. — («Сов. Библиография»)
  • Симон К. P. Энциклопедия // Большая советская энциклопедия. — 2 изд. — М., 1958. — Т. 49.
  • Гудовщикова И. В. Общие зарубежные энциклопедии. — Л., 1963.
  • Robert Lewis Collison. Encyclopaedias: their history throughout the ages: a bibliographical guide with extensive historical notes to the general encyclopaedias issued throughout the world from 350 B.C. to the present day. — Hafner Pub. Co, 1966. — 334 с.

Посилання

Encyclopædia Britannica

Encyclopædia Britannica (англ. British Encyclopaedia, укр. Британська енциклопедія), або Британіка — найповніша й найстаріша універсальна енциклопедія англійською мовою. Близько 100 штатних редакторів і більше 4000 авторів брали участь в написанні статей для останньої версії 15-го друкованого видання енциклопедії. 15-е видання 2010 року в 32 томах (32 640 сторінок) завершило 244-річну історію друку енциклопедії, у березні 2012 року Encyclopædia Britannica, Inc. оголосила, що більше не буде публікувати друковане видання, і замість цього зосередиться на Encyclopædia Britannica Online.

Басейн річки

Басе́йн рі́чки (або річкови́й басе́йн), сто́чище — частина суходолу, з якого відбувається природний стік води в річку (річкову систему). Аналогічно географи означають басейни інших водних об'єктів: зокрема, басейн озера та басейн моря. Вживають також термін «водозбірний басейн» і говорять про водозбірні басейни річки (озера, моря). Також визначають водозбірний басейн як частину суші з доцентровою системою схилів і стоку.

Велика радянська енциклопедія

Велика радянська енциклопедія (рос. Большая советская энциклопедия, БСЭ) — найвідоміша й найповніша енциклопедія, що видавалася в СРСР видавництвом «Советская энциклопедия». За числом статей і обсягом, за кількістю друкованих знаків друге видання «ВРЕ» перевершувало всі тогочасні енциклопедії, у тому числі найвідоміші — Британіку, американську, французьку Лярусс, не зважаючи на ряд недоліків і окремих помилок щодо вірогідності і новизни відомостей.

Велика російська енциклопедія (видавництво)

Велика російська енциклопедія (рос. Большая Российская энциклопедия; Радянська енциклопедія) — наукове видавництво, федеральне державне унітарне підприємство, яке підпорядковується Росдруку.

Велика українська енциклопедія

«Вели́ка украї́нська енциклопе́дія» (ВУЕ) — багатотомне енциклопедичне видання універсального характеру, публікацію якого заплановано на 2013—2026 роки згідно з Указами Президента України № 1/2013 «Про Велику українську енциклопедію» та № 7/2015 «Питання підготовки та видання Великої української енциклопедії».

Географічна енциклопедія України

Географі́чна енциклопе́дія Украї́ни (ГЕУ) — перше видання енциклопедичного характеру, яке на основі сучасних досягнень географічної науки подає відомості про природне середовище й природні ресурси України, розміщення продуктивних сил і галузеву структуру її економіки, населення, про особливості природно-територіальних і виробничо-територіальних комплексів, становлення й розвиток в Україні географічних наук.

Головна редакція Української радянської енциклопедії

Головнá редáкція Украї́нської радянської енциклопèдії — українське видавництво, що за радянських часів діяло в місті Києві.

Енциклопедичне видавництво

Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво» — науково-дослідна установа, створена на підставі Указу Президента України від 02.01.2013 № 1/2013 «Про Велику українську енциклопедію» та Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.03.2013 № 172 «Про заходи щодо виконання Указу Президента України від 2 січня 2013 р. № 1 «Про Велику українську енциклопедію». Установа перебуває в управлінні Державного комітету телебачення і радіомовлення України, який наказом від 01.06.2013 №114 затвердив статут цієї установи.

Енциклопедія Ніппоніка

Енциклопе́дія Ніппо́ніка (яп. 日本大百科全書,にほんだいひゃっかぜんしょ), ніхон дайхякка дзенсьо, «японська велика енциклопедія»; англ. Encyclopedia Nipponica) — японський енциклопедичний словник у 26 томах японського видавництва Сьоґаккан. Є найбільшим загальним довідником з японознавства. Укладався 10 років. Містить понад 130 000 статей на 23 000 сторінках. Витримав два видання: 1984—1994 і 1994—1997 років. З кінця 1990-х видавництво почало випускати електронні версії словника для персональних комп'ютерів.

Інформація в енциклопедії подана за абетковим покажчиком. Складається з 24 томів з тематичними статтями, 1 тому пошукового індексу та 1 додаткового тому.

Енциклопедія життя

«Енциклопе́дія життя́» (англ. The Encyclopedia of Life, англ. EOL) — онлайн-енциклопедія, що містить інформацію про 1.9 млн біологічних видів, створювана спільно різними фахівцями. В енциклопедії можна розміщувати окремі статті для кожного відомого виду (яких налічується близько 2 млн), де будуть відеоматеріали, звук, зображення, графіка і текстові відомості.

Енциклопедія сучасної України

Енциклопе́дія суча́сної Украї́ни (ЕСУ) — багатотомне енциклопедичне вида́ння (алфавітна енциклопедія) про Україну в усіх вимірах від початку XX століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Специфіка ЕСУ полягає в тому, що в ній переважає сучасний матеріал, особлива увага приділяється явищам, процесам, поняттям, що характеризують добу державної незалежності України.

ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії — Української Універсальної Енциклопедії. Спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

Енциклопедія українознавства

«Енциклопедія українознавства» (англ. Encyclopedia of Ukraine, Internet Encyclopedia of Ukraine) — фундаментальна праця з україністики, створена під егідою Наукового товариства ім. Шевченка у Європі (центр — Сарсель під Парижем).

Складається з трьох томів загальної частини (1949—1952 роки), яку умовно називають Енциклопедія українознавства — I (ЕУ-I), та 10 томів словникової частини (1955—1989 роки) — ЕУ-II, яка містить понад 20 000 статей, близько 1600 друкованих аркушів.

З 1991 р. перевидавалася в Україні. 10-й том видрукований у м. Львові у 2000 році. Останній 11-й том виданий у 2003 році.

Існує англомовна скорочена версія 1980-1990-х років.

Енциклопедія історії України

Енциклопе́дія істо́рії Украї́ни (ЕІУ) — десятитомна чорно-біла ілюстрована енциклопедія з історії України. Видана українською мовою в 2003—2013 роках у Києві, у видавництві «Наукова думка» під егідою Інституту історії України Національної академії наук України, під головуванням Валерія Смолія.

Мала гірнича енциклопедія

Мала́ гірни́ча енциклопе́дія — універсальне тритомне довідкове видання у галузі гірничої науки та техніки. Містить описи 17 350 термінологічних та номенклатурних одиниць, які висвітлюють різні аспекти розвідки, видобування та первинної переробки твердих, рідких та газоподібних корисних копалин. Адресована спеціалістам — в першу чергу фахівцям-гірникам, геологам, науковцям, аспірантам, студентам гірничих та суміжних спеціальностей, а також широкому загалу інженерно-технічних працівників гірничих підприємств та читачам, які цікавляться освоєнням надр.

Автор ідеї та керівник проекту, голова редакційної колегії — д.т. н., проф. Білецький Володимир Стефанович.

Видано у Донецьку в 2004, 2007, 2013 рр., тт. І-ІІ — видавництво «Донбас», т. ІІІ — видавництво «Східний видавничий дім».

Загалом І-ІІІ том Енциклопедії містить 1936 сторінок, 371,2 друк. аркушів.

Видання випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за Програмою випуску соціально-значимих видань.

У 2017 р. проект "Гірнича енциклопедія" Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна висунуто на Державну премію України в галузі освіти.

Район

Райо́н (лат. rayon — «окіл, округ») — землеуправлінська одиниця.

Українська дипломатична енциклопедія

Українська дипломатична енциклопедія — енциклопедичне видання у 2 томах, присвячене дипломатичній тематиці.

Українська мала енциклопедія

Українська мала енциклопедія — енциклопедичний словник, створений в Аргентині. Надрукований у Буенос-Айресі накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині протягом 1957–1967 рр. Видання складається з 8-ми томів (16 кн.), 2148 сторінок. Автором цієї унікальної енциклопедії є одна людина — український вчений-етнолог, енциклопедист, просвітитель, публіцист і політик, професор Євген Онацький (1894, Глухів Чернігів. губ. — 1979, Буенос — Айрес, Аргентина). На цю колосальну працю він поклав усе своє життя.

В цій енциклопедії протрактовано теми суспільних наук, української духовної культури — етики, релігії, суспільної психології і філософії, вірувань, забобонів, символіки, народної творчості, історії, літератури.

Наклад енциклопедії — 1000 примірників.

Українська радянська енциклопедія

Українська радянська енциклопедія — багатотомна універсальна українська енциклопедія, перша республіканська енциклопедія в СРСР.

Фармацевтична енциклопедія

«Фармацевтична енциклопедія» — українське довідкове видання, яке містить статті з фармацевтичної науки і практики: хімічне, організаційно-економічне, технологічне виробництво ліків і конструювання лікарських систем, методи контролю і реалізації, сертифікації, стандартизації лікарських засобів, вивчення лікарських рослин, лабораторна діагностика тощо.

Енциклопедія призначена для працівників фармацевтичної галузі, лікарів, студентів.

Перше видання вийшло в 2005 році і містило 848 сторінок. Друге видання вийшло в 2010 році (ISBN 978-966-2066-34-0), воно містить більше 4 000 статей і доповнене статтями, які присвячені:

опису активних фармацевтичних інгрідіентів та допоміжних речовин, які використовують при виробництві фармацевтичних препаратів;

новітнім методам визначення їх якості, ефективності та безпеки;

переліку особистостей, що внесли значний вклад у розбудову всіх складових фармацевтичної галузі.Голова редакційної ради енциклопедії — Черних Валентин Петрович.

Юридична енциклопедія (друковане видання)

Юридична енциклопедія — перша в Україні багатотомна систематизована наукова робота про державу і право. Спільна робота Інституту держави і права ім. Корецького, Національної академії наук України та видавництва Українська енциклопедія. Складається з шести томів. Загальна кількість статей — 10006. Розрахована на широке коло читачів.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.