Династія

Дина́стія (від грец. δυναστεία — «влада»)[1]

  1. монархи того самого роду, які змінюють один одного на троні за правом успадкування або спорідненості[2]; також — правлячий рід, правлячий дім.
  2. те саме, що рід; також — дім, родина, клан (у кельтів).
  3. у китаїстиці назва держави, імперії на теренах Китаю; також — держава, імперія.
  4. переносно про ремісничу, мистецьку чи спортивну школу[3].

За країнами

Європа

Іспанія Іспанія

Португалія Португалія

Азія

Див. також

Примітки

  1. Liddell, Henry George & al. A Greek–English Lexicon: «δυναστεία». Hosted by Tufts University's Perseus Project.
  2. Династія // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Спортивна династія

Джерела

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія

XIX династія

XIX династія — династія фараонів Стародавнього Єгипту часів Нового царства заснована співправителем останнього фараона XVIII династії Хоремхеба — візирем Парамессу, який, після смерті Хоремхеба, став фараоном Рамсесом I.

Імперія Пала

Імперія Пала — держава, що існувала на півострові Індостан під владою буддистської династії Пала. Монархів Пала часто називали «властителями Ґаура», де був обраний засновник династії Ґопала. Слово «Пала» (сучасна форма бенг. পাল — pal) означає «захисник» та використовувалося як закінчення імен правителів імперії.

Артаксеркс III

Артаксе́ркс III Ох (?-338 до н. е.) — цар Персії і давньоєгипетський фараон з династії Ахеменідів, який правив з 359 до 338 року до н. е. Був сином Артаксеркса II Мнемона, небіжем Кира Молодшого.

Габсбурги

Га́бсбурзький дім (нім. Haus Habsburg), або Га́бсбурги (нім. Habsburger) — німецький шляхетний рід, одна із наймогутніших монарших династій в Європі середньовіччя і модерну. Представники роду були імператорами Священної Римської імперії (1273—1742, 1745—1806), Австрійської імперії (1804–1867), Австро-Угорщини (1867—1918), Мексиканської імперії (1863—1867); королями Німеччини (з 1273), Іспанії (1516—1700), Португалії (1590—1640), Богемії, Угорщини, Хорватії, південнопольських і західноукраїнських земель тощо. Назва походить від Габсбурзького замку в кантоні Ааргау, Швейцарія. Його володарем був франкський лицар, клеттгаузький граф Радбот (985—1045), засновник роду. Онук цього графа Оттон II (?—1111) вперше додав назву замку до свого титулу «граф Габсбурзький», який з часом закріпився як прізвище. 1273 року Рудольф Габсбург, нащадок Радбота у сімнадцятому поколінні, став першим королем Німеччини. Він переніс родинну резиденцію з Швейцарії до Австрійського герцогства, яке залишалося основним володінням роду до 1918 року. В ХVI столітті рід розділився на старшу Іспанську й молодшу Австрійську гілки. Перша вигасла 1700 року зі смертю іспанського короля Карлоса II, друга — в 1740 році зі смертю австрійського імператора Карла VI. Наступниця останнього, імператриця Марія-Терезія одружилася із лотарингським герцогом Францом III, нащадки яких дали початок Габсбургсько-Лотаринзькій гілці роду. Вона продовжує існувати, а її представники носять прізвище «фон Гасбург» (нім. von Habsburg; Габсбурзькі, з Габсбурга). Також — Австрі́йський ді́м (нім. Haus Österreich; ісп. Casa de Austria)

Двадцять п'ята династія єгипетських фараонів

XXV династія (бл. 760–656 до н. е.) — Кушитська династія фараонів, що правили у Стародавньому Єгипті, остання династія третього перехідного періоду. Зустрічаються назви: Нубійська, Ефіопська чи Кушитська династія.

Двадцять перша династія єгипетських фараонів

XXI династія — одна з династій фараонів, що правили в Стародавньому Єгипті під час так званого Третього перехідного періоду.

XXI династію називають «Таніською», оскільки її політичний центр розташовувався в Танісі.

Двадцять сьома династія єгипетських фараонів

XXVII династія Єгипту, також відома як Перший Перський період. В цей період Єгипет фактично був провінцією Перської держави в період 525 р. до н. е.- 402 р. до н. е.

Династія Мін

Династія Мін або Велика країна Мін (кит. 大明國, 大明国; піньїнь: Dà Míng Guó; 1368 — 1644) — династія, що правила Китаєм після ліквідації монгольської династії Юань. В часи панування Мін населення Китаю нараховувало від 160 до 200 мільйонів мешканців. Ця династія була останньою династією Китаю, що керувалася етнічними китайцями — ханьцями. Вона була повалена повстаннцями Лі Цзичена і поступилася маньчжурській династії Цін. Хоча столиця Мін, місто Пекін, був узятий маньчжурами у 1644 році, імператор та його двір втекли до Південного Китаю і правили звідти до 1662 року.

За правління Мін, Китай володів великим флотом і армією числом у 1 мільйон чоловік. Хоча приватна морська торгівля і офіційні посольства з Китаю мали місце за панування минулих династій, флот мусульманського адмірала-євнуха Чжен Хе, споруджений в часи Мін у 15 столітті, повністю перевершив своїх попередників розмірами і масштабом. На час панування Мін припадають реалізація великих будівничих проектів, таких як реставрація Великого китайського каналу і Великого китайського муру, а також спорудження Забороненого міста імператора у Пекіні у першій чверті 15 століття.

Династія Сун

Династія Сун (кит. 宋朝, піньїнь: Sòng Cháo; 960—1279) — імператорська династія в Китаї 10 — 13 століття, яка розпочалась 960 р. н. е. і тривала до 1279 р. н. е. Її заснував імператор Тайцзу, який був спадкоємцем престолу узурпатора Чжоу, на якому було закінчено періоду П'яти династій і десяти королівств. Династія Сун часто вступала в конфлікти з тогочасними династіями Ляо та Західна Сія на півночі та була завойована династією Юань під керівництвом монголів. Першим урядом в історії, який започаткував використання паперових грошей на національному рівні, а також перше керівництво в Китаї, за якого було утворено постійний флот належить правителям династії Сун. Також їхній першості належить започаткування використання пороху та знаходження півночі з використанням компасу.

Хронологію династії Сун поділяють на 2 періоди: Північну Сун (北宋, 960—1127), і Південну Сун (南宋, 1127—1279). Протягом періоду існування Північної Сун столиця держави знаходилась у північнокитайському місті Бяньцзін, сучасному Кайфені, а Імператори династії контролювали більшу територію внутрішнього Китаю. В часи Південної Сун північно китайські території були завойовані маньчжурською державою Цзінь, і столиця династії була перенесена на берега річки Янцзи, у південнокитайське місто Ліньань, сучасний Ханчжоу; колиска китайської цивілізації, долина річки Хуанхе, була втрачена. У 1234 році династію Цзинь завоювали монголи, які взяли під контроль північний Китай та підтримуючи непрості відносини з Південною Сун. Менгке Хан, четвертий Великий хан Монгольської імперії, загинув в 1259 році, коли брав місто Чунцин в облогу. Його молодшого брата Кублай-хана проголосили новим Великим ханом, хоча його вимога була лише частково визнана монголами на заході. У 1271 р. Кублай-хана проголосили імператором Китаю. Після війни, що тривала протягом двох десятиліть, армії Кублай-хана в 1279 році завоювали династію Сун.

Протягом 10 — 11 століть, завдяки господарському розвитку південнокитайських та індокитайських земель, населення держави Сун зросло вдвічі. Це стало поштовхом до соціально-економічної революції. Зросла роль місцевої знаті у керуванні регіонами. Цьому значною мірою сприяли реформи Ван Аньши. Розширення населення, зростання міст та виникнення національної економіки призвели до поступового виведення центральної влади з безпосередньої участі в економічних справах. Нижня шляхта взяла на себе більшу роль у місцевій адміністрації та місцевих справах.

Соціальне життя населення тогочасного Сун було вельми яскравим. Громадяни збиралися, щоб продавати та переглядати дорогоцінні твори мистецтва, народ міг знайти для себе велику кількість розваг на місцевих площах, проводилися різноманітні фестивалі та організовувалися закриті клуби для знаті. За рахунок винайденого нового виду друку в 11 столітті надзвичайно зросло розповсюдження літератури та підвищився рівень знань у місцевого населення. Філософія, наука, математика та інженерія зазнали свого розквіту під час Сун. Стало помітно активізацію конфуціанства, яке було наповнена буддистськими ідеалами. Філософи зауважили на нову організацію класичних текстів, які висвітлювали основне вчення про неоконфуціанство.

Династія Хань

Дина́стія Ха́нь (спрощ.: 汉朝; кит. трад.: 漢朝; піньїнь: Hàncháo) — династія, що правила Китаєм після падіння династії Цінь, до розпаду імперії на три царства. Ця династія керувалася імператорами з роду Лю (劉/刘), першим з яких був Гао-цзу. Правління цієї династії тривало понад 400 років. Правління династії Хань поділяють на два періоди — Ранню Хань (Західна Хань, 206 р. до н. е. — 9 р. н. е.) та Пізню Хань (Східна Хань, 25-220 роки), що були розділені між собою повстанням «червонобрових» та коротким правлінням «узурпатора» Ван Мана.

У китайській історіографії доба Хань вважається найбільш значущою в історії Китаю, оскільки саме в цей час сформувався китайський етнос — ханьці, названий за іменем цієї династії.

Династія Цін

Дина́стія Ці́н (маньчж.: Daicing gurun; кит.: 清朝; піньїнь: Qīng Cháo; літ.: 'Чиста') або Вели́ка Ці́н (кит.: 大清; піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 1636–1912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців (хань) тривали до 1683 року.

За час правління династії Цін, завойовники-маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.

Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями хань у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні і зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії, імператор Пуї, пізніше згодився очолити незалежну Маньчжурську державу (1932-1945), утворену японськими мілітаристами.

П'ята династія єгипетських фараонів

V династія — давньоєгипетська династія фараонів епохи Стародавнього царства, котра правила бл. 2504–2347 рр. до н. е. Під час правління V династії відбулися важливі зміни в Давньоєгипетській релігії: з'являється заупокійна література Тексти пірамід, культ бога Ра набуває все більшого значення, в Абусирі будуються храми присвячені богу Ра, поширюється культ бога Осіріса.

Себекемсаф I

Себекемсаф I — давньоєгипетський фараон з XVII династії.

Сенусерт I

Сенурсет I — (Са-на-уасра) (1965—1920 до н. е.) фараон Єгипту, другий представник XII династії Середнього царства. Царював 35 років. Його називають людиною з характером. Він приєднав багато територій до Єгипту, побудував великі архітектурні комплекси і завоював повагу серед єгипетського народу.

Тот

Тот (єгипет. ḏḥwty, дав.-гр. Θώθ) — староєгипетський бог місяця, часу, мудрості й культури. Його наділяли епітетами «двічі великий» і «тричі великий». Таке звеличення перейшло пізніше на ототожненого з Тотом Гермеса, якого греки називали «Трісмегіст», тобто «тричі найбільший». Здебільшого Тота зображали з головою птаха ібіса.

Третя династія єгипетських фараонів

Третя династія Стародавнього Єгипту, нарівні з IV, V і VI династіями, відноситься до періоду Стародавнього Царства й датується приблизно 2686–2575 роками до н. е. (за іншими оцінками 2727–2655 роками до н. е.). Столиця в той час була в місті Мемфісі.

Час Третьої династії відрізнявся відносним спокоєм у країні, що дало змогу її правителям розвинути широку будівельну діяльність. Саме до цієї династії відноситься правління фараона Джосера, який уперше використав як місце поховання споруду пірамідальної форми.

Четверта династія єгипетських фараонів

IV династія (приблизно 2575—2467 роки до н. е.) — найвідоміша династія фараонів Стародавнього Єгипту часів Стародавнього царства. Засновником династії вважається фараон Снофру. До династії також зачисляють фараонів Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаур (Мікерин), широко відомих перш за все завдяки своїм величним гробницям — пірамідам, що стали символом Стародавнього Єгипту.

За фараонів четвертої династії найбільшого розвитку в порівнянні з попередніми періодами досягла централізація державного управління. Всі вищі державні посади займали численні члени царської сім'ї. Це дозволило Снофру розпочати завойовницькі війни одразу в трьох напрямах: на південь, в Нубію; на північний схід, в Синай і Палестину; на захід, в бік лівійських племен. В результаті його походів до Єгипту був приєднаний Синайський півострів з багатими мідними рудниками, збудована «стіна Князя» — лінія оборонних споруд, які захищали північно-східні кордони дельти Нілу. Закріпленню єгиптян на Синайському півострові сприяла споруджена фараоном фортеця — будинок Снофру. Похід Снофру в Нубію також закінчився успішно. В полон було взято 7 000 нубійців. В Єгипет пригнали 200 000 голів худоби. В результаті правління першого фараона династії Єгипет перетворився в величезну державу, яка контрулювала захоплені території в Нубії і Синаї, частину лівійських племен.

Постійний приток данини від завойованих народів дозволив спадкоємцям Снофру спорудити піраміди. Проте їх будівництво вимагало великого напруження сил і привело до виснаження країни. Фактично все населення країни займалось рабською працею. Обурення аристократії і правителів в провінціях викликала і надмірна централізація влади. Історики припускають, що фараони, які збудували великі піраміди, були скинуті насильницьким шляхом.

Шу (міфологія)

Шу — в староєгипетській релігії бог повітря, що розділяє небо і землю.

Шу зазвичай зображався людиною, що стоїть на одному коліні з піднятими руками, якими він підтримує небо над землею. Його батько — Атум (Ра-атум), сестра і дружина — Тефнут. Діти Шу: Геб — земля і Нут — небо; їх він роз'єднав, піднявши Нут вгору, а Геба залишивши внизу.

Згідно з «Книгою мертвих», Шу — один з суддів над померлими.

Ґеб

Ґеб — давньоєгипетський бог землі, син Шу і Тефнут, брат і чоловік Нут і батько Осіріса, Ісіди, Сета і Нефтиди, за деякими переказами й Гора. Космогонічні міфи представляли його у вічному з'єднанні з богинею неба Нут, поки бог повітря Шу не розділив їх. У текстах пірамід йому приписується також заступництво померлим. Зображувався у вигляді старця з бородою і царськими прикрасами чи розпростертим на всю довжину, з Нут, яка спирається на нього. Давні греки ототожнювали Ґеба з Кроносом.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.