Держава

Держава — це є універсальна політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загальносуспільними правами.

Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду[1]; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

У міжнародному праві існує поняття «суверенна держава» — геополітичної сутності, яка характеризується суверенітетом, незалежністю і самостійністю в зовнішніх і внутрішніх справах. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.

Кожна суверенна держава має свою територію та кордони, які можуть розширюватися або звужуватися, проводить власну незалежну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Поняття держава (як геополітична сутність) означає, що на певній території де-факто і де-юре встановлена влада даної держави, в повному обсязі ходить офіційна валюта держави, в державних установах використовується державна мова, а також на ній проживають громадяни держави. Суверенна держава в політико-географічному, військовому і економічному відношенні не може бути залежною. Держава, спираючись на волю нації, самостійно вирішує, до яких політико-географічних, військових і економічних союзів, груп, альянсів чи об'єднань вона прагне приєднатися.

Leviathan by Thomas Hobbes
Обкладинка книги Томаса Гоббса «Левіафан» (1651), присвячена проблемам держави.

Поняття «держава»

Для відмежування держави від інших організацій, в тому числі додержавного періоду розвитку суспільства, важливо з'ясувати, появу чого розглядають як появу власне держави.

Роберт Леонард Карнейро, наприклад, під державою має на увазі автономну політичну одиницю, що включає багато громад у рамках своєї території і має централізований уряд з повноваженнями збору податків, призову людей на роботу чи війну, а також видання і виконання законів[2].

У свою чергу, Л. Ю. Грінін визначає державу як поняття, за допомогою якого описується система спеціальних інститутів, органів і правил, що забезпечує зовнішнє і внутрішньо-політичне життя суспільства; як відокремлену від населення організацію влади. В цьому він вбачає відмінності ранньої держави від спільнот недержавного типу, в тому числі аналогів ранньої держави. На думку вченого, держава характеризується:

а) суверенністю (автономністю);

б) верховенством, легітимністю і реальністю влади в рамках певної території та кола осіб;

в) можливістю примушувати до виконання своїх вимог, а також змінювати відносини і норми[3].

Для Миколи Данилевського держава — істотний інструмент політичної незалежності, але остільки це необхідно для реалізації потенцій культурно — історичного типу[джерело?]. Для Арнольда Тойнбі «універсальна» держава, тобто та, що отримала самостійну закінчену форму, — сутність, що протистоїть суспільству, вимушений інструмент його самозбереження на етапі надлому, коли це суспільство вже не може своїми засобами справлятися з силами розладу[джерело?].

Нікколо Макіавеллі бачив у державі втілення вищої влади, необхідної для наведення порядку і зміцнення безпеки громадян, які самі по собі нездатні це зробити і, більше того, віддаються до різних злісних підступів один проти одного. Держава, її влада необхідні для введення у прийнятне русло конфліктів, як загального постійного стану людства[джерело?]. При цьому дослідник вважав державу вільною від моральних обмежень у досягненні своїх цілей і стримуванні злобливого егоїзму громадян[джерело?].

Подібним чином розглядав державу Томас Гоббс, вбачаючи у ній основний засіб припинення «війни всіх проти всіх»[джерело?]. Причиною появи держави він вважав усвідомлення постійної загрози загибелі, яке змушує людей згодитися на абсолютну владу держави; підпорядкування їй є безумовним, вона не може бути усунена підданими[джерело?].

Макс Вебер запропонував розуміти державу як інституцію, що володіє монополією на застосування узаконеного насильства[джерело?]. Проте багато дослідників (Карнейро, Ернест Ґеллнер та інші) висловлюють сумнів в тому, що ця ознака є надійним критерієм державності[4].

Окрім того, поняття «держа́ва» можна розуміти як державний апарат, тобто систему органів державної влади.

Теорії держави

Більшість політичних теорій держави можна розбити на дві категорії. До однієї належать так звані ліберальні або консервативні теорії, зосереджені на функціонуванні держави при капіталізмі, який сприймається як дане. У цих теоріях держава зазвичай виступає нейтральною сутністю, окремою від суспільства й економіки. Друга категорія — марксистські теорії, вважають політику й економіку тісно переплетеними й наголошують на зв'язку економічної влади з політичною. У цих теоріях держава виступає як знаряддя, що служить у першу чергу вищому класові[5].

Анархізм

Політична філософія анархізму розглядає державу аморальною інституцією, вважає її непотрібною, шкідливою, і ратує за суспільство без держави, тобто анархію.

Анархісти вірять, що держава, хто б у ній не правив, невіддільна від панування й гніту. Державі на їхню думку належить монополія на легалізоване насильство. На відміну від марксистів анархісти не вважають політичною метою захоплення влади. Натомість вони вірять, що державний апарат повинен відмерти зовсім. Тоді його замінять нові суспільні відносини, що взагалі не опиратимуться на владу[6][7].

Точка зору марксизму

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс однозначно заявляли, що метою комуністів є встановлення безкласового суспільства, в якому держава відімре[8]. Погляди основоположників марксизму розсипані в різних творах, і в основному вони аналізують колишні або сучасні їм форми з загальної чи тактичної точки зору. Форма майбутнього суспільства не обговорюється, а утопічні спекуляції є анафемою для груп, що вважають себе марксистськими. До захоплення влади в державі немає можливості обговорювати устрій майбутнього суспільства. Тож можна сказати, єдиної марксистської теорії держави немає, але існують численні марксистські теорії прибічників марксизму[9][10][11].

У ранніх творах Маркс зображав державу як паразита, що є частиною надбудови і діє проти суспільних інтересів. Він також зазначав, що держава є дзеркалом суспільних класів, діє як регулятор і пригнічує класову боротьбу, є знаряддям політичної влади та забезпечує панування класу експлуататорів[12]. Маніфест комуністичної партії стверджує, що держава не більше ніж комітет управління справами буржуазії[9].

Для теоретиків марксизму роль несоціалістичної держави визначається її функцією в глобальному капіталістичному порядку. Ральф Мілібанд стверджував, що правлячий клас використовує державу як знаряддя домінування в суспільстві через особисті зв'язки державних діячів та економічною елітою. На думку Мілібанда в державі домінує еліта, що має спільне походження з класом капіталістів. Завдяки цьому державні урядовці мають спільні інтереси з власниками капіталу й пов'язані з ними цілим набором соціальних, економічних та політичних зв'язків[13].

Теорія держави Антоніо Ґрамші підкреслює, що держава тільки одна з тих інституцій суспільства, що допомагають правлячому класові утримувати гегемонію, і що влада держави тримається на ідеологічному пануванні різних інститутів суспільства, таких як церква, школа та мас-медіа [14].

Плюралізм

Політична теорія плюралізму розглядає суспільство як набір окремих осіб та груп, що борються за політичну владу. На думку плюралістів держава є нейтральним органом, що втілює прагнення будь-якої групи, що здобула перевагу на виборах[15]. У цьому руслі Роберт Даль розробив теорію держави як нейтральної арени, де стають до бою різні інтереси та їхні групові виразники. Коли влада в суспільстві розподілена, державна політика складається в результаті укладання угод. Хоча плюралісти визнають існування нерівності, вони проголошують, що всі групи мають можливість чинити тиск на державу. Плюралістичний підхід вважає, що всі дії сучасної демократичної держави є результатом тиску з боку великої різноманітності організованих інтересів. Даль назвав державу такого типу поліархією[16].

Плюралізму заперечують браком емпіричних доказів. Цитуючи результати опитувань, які показують, що значна більшість людей на провідних посадах у державі репрезентує заможний вищий клас, критики плюралізму стверджують, що держава служить інтересам вищого класу, а не інтересам усіх груп суспільства[17][18]

Погляди сучасних критиків

Юрген Габермас вважає, що схема базис — надбудова, яку використовують численні марксистські теоретики, описуючи взаємозв'язок держави та економіки, надто спрощена. На його думку сучасна держава відіграє значну роль у структуруванні економіки, регулюючи економічну діяльність, будучи масштабним споживачем і виробником, а також через перерозподіл (держава загального добробуту). Оскільки така діяльність держави впливає на економічні структури, на думку Габермаса державу не можна розглядати, як пасивного виразника класових інтересів[19][20][21].

Мішель Фуко вірив, що сучасні політичні теорії надто зосереджені на державі: «можливо, зрештою, держава — це лише композитна реальність і міфологічна абстракція, важливість якої набагато більше обмежена, ніж думає багато з нас». На його думку політична теорія надто зациклилась на абстрактних інституціях, і не достатньо уваги надає справжнім діям уряду. Фуко вважав, що держава не має сутності. Він вірив, що замість спроб зрозуміти дії урядів, аналізуючи властивості держави (втіленої абстракції), політичним аналітиками слід вивчати зміни в діях уряду, і так відслідковувати зміни природи держави[22][23][24].

Грецький неомарксист Нікос Пуланзас, на якого великий вплив мав Антоніо Грамші, висловлював думку, що капіталістична держава не завжди діє в інтересах панівного класу, а коли діє, то не обов'язково тому, що державні посадовці свідомо прагнуть так чинити, а тому, що структура держави організована так, щоб загальні довготривалі інтереси капіталу завжди виходили на передній план. Головний внесок Пуланзаса в марксистську літературу про державу полягав у концепції відносної автономності держави. Хоча запропонована концепція була значним внеском у марксистську літературу, Пуланзасу в свою чергу закидали структурний функціоналізм.

Ідея держави як автономної сутності (інституціоналізм)

Прихильники ідеї автономності держави вірять, що вона є сутністю стійкою до зовнішніх суспільних та економічних впливів, а переслідує свої власні інтереси[25]. Праці нових інституціоналістів щодо держави, наприклад доробок Теди Скокпол, стверджують, що державний сектор значною мірою автономний. Іншими словами, державні посадовці мають власні інтереси, про які дбають незалежно від (при конфлікті) від інших сил в суспільстві. Оскільки держава контролює засоби примусу і, зважаючи на залежність багатьох суспільних груп від держави при досягненні будь-якої мети, яку вони можуть переслідувати, державні посадовці можуть до певної міри нав'язувати суспільству свої вподобання[26].

Форма держави

Докладніше: Форма держави

Форма (лат. formal — структура, система організації) держави — це поєднання способу організації і здійснення державної влади, методів її здійснення та форм зворотного зв'язку органів держави із населенням. Тобто форма держави — специфічна політична організація суспільства.

Форма держави є юридичною конструкцією, що складається з таких взаємопов'язаних елементів як:

  • Форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

Форми держав світу відрізняються великим розмаїттям, це пояснює той факт, що вони складаються під впливом різних історичних, політичних, соціальних, економічних, культурних, релігійних природно-географічних чинників.

Виникнення нової держави

Історія знає такі способи утворення нових держав, що тепер лишилися в минулому, як заснування держав на незаселених територіях або попри наявне на них місцеве населення, якщо ці території розглядаються як придатні для набуття (приклад: бурські держави в Південній Африці; див. Terra nullius).

У теперішньому світі поява нової держави передбачає добровільне або інше усунення попередньої державної влади.

Нова держава може виникати шляхом злиття, коли дві (чи більше) держави з припиненням власної незалежності зливаються в одну (приклади: заснування Північнонімецького Союзу в 1867 році, з якого 1871 року постав Німецький Рейх; злиття Єгипту і Сирії в Об'єднану Арабську Республіку 1958 року). У випадку сецесії територія держави розпадається і постає нова держава або відокремлена частина приєднується до іншої держави (приклад: відділення Панами від Колумбії 1903 року).

Для появи нової держави вирішальним є факт наявності ефективної державної влади, який є предметом особливої уваги міжнародної спільноти. Проте у ході деколонізаційних процесів ХХ ст. визнання спільнотою держав деяких нових держав (зокрема, з огляду на прийняття до Об'єднаних Націй) мало місце попри помітну неефективність нової державної влади в інтересах права народів на самовизначення.

Натомість не має вирішального значення згода попередньої державної влади: становлення нової держави часто відбувається в суперечці з нею[28].

Функції держави

Функції держави поділяються на:

  1. Основні — здійснюються протягом всього терміну її існування, без яких розвиток та існування держави неможливий:
  2. Додаткові (неосновні) — напрямки діяльності держави, які є складовими основних функцій і завдяки яким вони реалізуються.

Основні функції держави поділяються:

  1. За територіальною спрямованістю:
    1. внутрішні функції, реалізація яких здійснюється всередині країни і які забезпечують внутрішню політику держави:
      • економічна;
      • політична;
      • соціальна;
      • екологічна;
      • гуманітарна;
      • правоохоронна та ін.
    2. зовнішні функції, реалізація яких здійснюється на міжнародній арені, які забезпечують зовнішню політику держави:
      • дипломатична, пов'язана із встановленням і підтриманням відносин з іноземними державами;
      • міжнародного співробітництва у різних сферах;
      • природоохоронна;
      • підтримання міжнародного правопорядку;
      • захист держави від зовнішніх посягань та ін.
  2. За сферою суспільного життя:
    1. економічні функції:
      • захист різних форм власності;
      • розвиток виробництва;
      • створення умов для забезпечення прав громадян на підприємницьку діяльність;
      • розпорядження об'єктами державної власності та ін.;
    2. політичні функції:
    3. гуманітарні функції:
      • розвиток науки і культури;
      • забезпечення освіти та виховання населення;
      • розвиток національної самосвідомості народу;
      • охорона культурної спадщини та ін.;
    4. соціальні функції:
      • забезпечення соціального захисту громадян;
      • створення системи загальнодержавного та недержавного соціального страхування;
      • створення мережі спеціальних закладів для догляду за непрацездатними;
      • створення умов для забезпечення громадян, які потребують соціального захисту, житлом та ін.;
  3. За часом виникнення:
    • постійні, які реалізуються державою на всіх етапах існування (основні функції)
    • тимчасові, які реалізуються в певних умовах. Так, у разі стихійного лиха чи техногенної катастрофи держава приймає міри по ліквідації негативних наслідків, що виникли, допомагає постраждалим та інше. Але здійснення такої функції припиняється після відновлення причиненої шкоди і досягнення поставленої мети.

Держава для реалізації своїх функцій використовує різні форми діяльності:

  • правотворчу — створює необхідні закони і підзаконні нормативні акти, що регулюють суспільні відносини у різних сферах;
  • організаційну (виконавчу) — забезпечує виконання приписів нормативно-правових актів;
  • правоохоронна — за допомогою спеціальних правоохоронних органів забезпечує законність і правопорядок в народному господарстві та інших відносинах;
  • правозастосовчу — шляхом видання компетентними органами актів застосування права, які є обов'язковими для виконання адресатами;
  • контрольно-наглядову, за допомогою якої здійснюється нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма суб'єктами. Цю форму забезпечують органи Антимонопольного комітету та його регіональних відділень, Контрольно-ревізійної служби, прокуратури, органів галузевого нагляду та ін.

Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Неспроможність держави

Під неспроможністю держави розуміють її нездатність підтримувати своє існування як життєздатної політична та економічної одиниці. Це також держава, яка стає некерованою й недостатньо легітимною в очах міжнародного співтовариства у зв'язку з розпадом державної влади.

Крім того, економісти називають неспроможістю держави її нездатність компенсувати неспроможність ринку.

Основна стаття: Неспроможна держава.

Див. також

Примітки

  1. «state». Concise Oxford English Dictionary (Oxford University Press). 1995 . «3 (also State) a an organized political community under one government; a commonwealth; a nation. b such a community forming part of a federal republic, esp the United States of America».
  2. Кайнейро Р. Л. Теории происхождения государства. Раннее государство, его альтернативы и аналоги. — Волгоград: Учитель, 2006 г.
  3. Л. Е. Гринин, Д. М. Бондаренко, Н. Н. Крадин, А. В. Коротаев. Раннее государство, его альтернативы и аналоги — Волгоград: Учитель, 2006 г.
  4. Крадин Н. Н. Эволюция государства и его роль в историческом процессе // Историческая психология и социология истории. Том 2, номер 1 / 2009
  5. Flint, Colin & Taylor, Peter (2007). Political Geography: World Economy, Nation-State, and Locality (вид. 5th). Pearson/Prentice Hall. ISBN 978-0-13-196012-1.
  6. Newman, Saul (2010). The Politics of Postanarchism. Edinburgh University Press. с. 109. ISBN 978-0-7486-3495-8. Архів оригіналу за 29 July 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  7. Roussopoulos, Dimitrios I. (1973). The political economy of the state: Québec, Canada, U.S.A.. Black Rose Books. с. 8. ISBN 978-0-919618-01-5. Архів оригіналу за 13 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  8. Frederick Engels - Socialism: Utopian and Scientific. 1880 Архівовано 6 February 2007 у Wayback Machine. Full Text. From Historical Materialism: "State interference in social relations becomes, in one domain after another, superfluous, and then dies out of itself; the government of persons is replaced by the administration of things, and by the conduct of processes of production. The State is not "abolished". It dies out...Socialized production upon a predetermined plan becomes henceforth possible. The development of production makes the existence of different classes of society thenceforth an anachronism. In proportion as anarchy in social production vanishes, the political authority of the State dies out. Man, at last the master of his own form of social organization, becomes at the same time the lord over Nature, his own master — free."
  9. а б Flint & Taylor, 2007: p. 139
  10. Joseph, 2004: p. 15 Архівовано 6 May 2016 у Wayback Machine.
  11. Barrow, 1993: p. 4
  12. Smith, Mark J. (2000). Rethinking state theory. Psychology Press. с. 176. ISBN 978-0-415-20892-5. Архів оригіналу за 3 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  13. Miliband, Ralph. 1983. Class power and state power. London: Verso.
  14. Joseph, 2004: p. 44 Архівовано 29 July 2016 у Wayback Machine.
  15. Vincent, 1992: pp. 47-48 Архівовано 30 April 2016 у Wayback Machine.
  16. Dahl, Robert (1973). Modern Political Analysis. Prentice Hall. с. [сторінка?]. ISBN 0-13-596981-6.
  17. Cunningham, Frank (2002). Theories of democracy: a critical introduction. Psychology Press. с. 86–87. ISBN 978-0-415-22879-4. Архів оригіналу за 12 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  18. Zweigenhaft, Richard L. & Domhoff, G. William (2006). Diversity in the power elite: how it happened, why it matters (вид. 2nd). Rowman & Littlefield. с. 4. ISBN 978-0-7425-3699-9. Архів оригіналу за 30 April 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  19. Duncan, Graeme Campbell (1989). Democracy and the capitalist state. Cambridge University Press. с. 137. ISBN 978-0-521-28062-4. Архів оригіналу за 25 April 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  20. Edgar, Andrew (2005). The philosophy of Habermas. McGill-Queen's Press. с. 5–6; 44. ISBN 978-0-7735-2783-6.
  21. Cook, Deborah (2004). Adorno, Habermas, and the search for a rational society. Psychology Press. с. 20. ISBN 978-0-415-33479-2. Архів оригіналу за 25 April 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  22. Melossi, Dario (2006). Michel Foucault and the Obsolescent State. У Beaulieu, Alain; Gabbard, David. Michel Foucault and power today: international multidisciplinary studies in the history of the present. Lexington Books. с. 6. ISBN 978-0-7391-1324-0. Архів оригіналу за 16 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  23. Gordon, Colin (1991). Government rationality: an introduction. У Foucault, Michel. The Foucault effect: studies in governmentality. University of Chicago Press. с. 4. ISBN 978-0-226-08045-1. Архів оригіналу за 3 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  24. Mitchell, Timothy (2006). Society, Economy, and the State Effect. У Sharma, Aradhana; Gupta, Akhil. The anthropology of the state: a reader. Wiley-Blackwell. с. 179. ISBN 978-1-4051-1467-7. Архів оригіналу за 18 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  25. Sklair, Leslie (2004). Globalizing class theory. У Sinclair, Timothy. Global governance: critical concepts in political science. Taylor & Francis. с. 139–140. ISBN 978-0-415-27665-8. Архів оригіналу за 19 May 2016. Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  26. Rueschemeyer, Dietrich; Skocpol, Theda; Evans, Peter B. (1985). Bringing the State Back In. Cambridge University Press. ISBN 0-521-31313-9.
  27. Ратушняк С. П. Правознавство. Академічний рівень. 10 клас: підручник./ Вид 2-ге, перероб. і доп. -Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2012. −288 с.
  28. Гердеген М. Міжнародне право: Підручник / За наук. ред. І. Грицяка; пер. з нім. Р. Корнути. — Пер. 9-го вид., переробл. і доповн. — К. : К. І. С., 2011. — 516 с.

Джерела

Література

Посилання

Romtelecom

Romtelecom — румунська телекомунікаційна компанія, яка існувала з 1989 по 2014 рік. Була найбільшою компанією в галузі в Румунії. 54,01 % акцій компанії володіла грецька OTE, а 45,99 % — держава. Компанія володіла на постачання фіксованого телефонного зв'язку до 2003 року.

Болівія

Болі́вія (ісп. Bolivia, кеч. Buliwya, айм. Wuliwya, гуар. Volívia), офіційно Багатонаціона́льна Держа́ва Болі́вія — держава в центральній частині Південної Америки. На півночі і на сході межує з Бразилією, на південному сході — з Парагваєм, на півдні — з Аргентиною і на заході — з Чилі й Перу.

Гетьманщина

Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. З 1654 перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII — початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії.

У 1667 за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування лише на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Московського царства від її військових супротивників. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Шведської імперії. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.

Оскільки з середини XIV й до 1780-х саме городові козаки були найчисленнішою групою служилого стану Гетьманщини, її також іноді згадують як Військо запорозьке Городове.

Громадянство

Громадя́нство (заст. горожа́нство) — юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та обов'язки . Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків.

Громадянство — структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст людини і держави, взаємовідносин з державою та суспільством.

Українське громадянство регулюється Законом «Про громадянство України» та Конституцією України.

Держава Сасанідів

Держава Сасанідів, Новоперська імперія, Ераншахр (перс. شاهنشاهی ساسانیان‎ šāhanšāhije sɒsɒnijɒn) — остання доісламська іранська держава, що існувала в 224-651.

Держава прапора

Держа́ва пра́пора — держава, що здійснює нормативний контроль над комерційними морськими судами, офіційно зареєстрованими й ходять під його прапором. Контроль містить у собі інспекційні перевірки судів, їхню сертифікацію, забезпечення безпеки й захисту довкілля при експлуатації судів.

Часто великі компанії як держави прапора вибирають держави з нерозвиненим морським законодавством. Три найбільші держави з відкритими корабельними реєстрами — Багамські острови, Ліберія та Панама. По-англійськи ця практика називається flag of convenience (англ. прапор зручності). Дві держави із «зручними» прапорами — Монголія та Болівія — взагалі не мають виходу до моря.

Камбоджа

Королі́вство Камбо́джа, кхмер. ព្រះរាជាណាចក្រកម្ពុជា (Preăh Réachéanachâkr Kâmpŭchea) (колишня Кхмерська Республіка 1970–1976 роки, Демократична Кампучія 1976–1979 роки, Народна Республіка Кампучія 1979–1989 рр.) — держава Південно-Східної Азії, що межує на півночі і північному заході із Таїландом, на півночі з Лаосом, на сході і південному сході з В'єтнамом та омивається на південному сході Південнокитайським морем; територія 181035 кв. км; столиця Пномпень.

Голова держави: принц Нородом Сіамоні з 2004 року; глава уряду: Гун Сен з 1998 року; політична система: перехідна.

Монархія

Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Монархів офіційно називають по-різному: царями і царицями, імператорами й імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцесами тощо. Історично монархії виникали за різних обставин. Монархія могла вирости з племінного союзу, і тоді монархом стає вождь племені чи союзу племен, монархом міг стати полководець або верховний священик якогось із релігійних культів. З часом посада монарха може стати спадковою, і тоді утворюються монархічні династії. Влада в монархії може передаватися й не за спадковим принципом, як це, наприклад, часто траплялося в Римській імперії. Монархічна влада може бути узурпована шляхом насильства внаслідок державного перевороту, як це сталося наприклад при переході від Римської республіки до Римської імперії.

Незалежна Держава Хорватія

Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska; NDH) — маріонеткова держава Німеччини та Італії, що існувала в часи Другої світової війни на частині території окупованої тоді Югославії. До НДХ входила більша частина теперішніх Хорватії та Боснії й Герцеґовини, а також деякі території Сербії та Словенії. При цьому частина земель із хорватською етнічною більшістю не входили до НДХ.

Була заснована 10 квітня 1941 року після того, як Королівство Югославія було окуповано військами держав Осі. Незалежна держава Хорватія де-юре була монархією і італійським протекторатом під владою короля італійського походження Томіслава II, а де-факто при владі у державі був рух Усташів. Межувала з нацистською Німеччиною на північному заході, Королівством Угорщина на північному сході, військовою адміністрацією Сербії (об'єднаний німецько-сербський уряд) на сході, Чорногорією (італійський протекторат) на південному сході, Італією уздовж її берегової області і на півночі з Провінцією Любляна.

За декількома винятками, Незалежна держава Хорватія була визнана лише державами Осі і країнами під окупацією країн Осі. Держава мала свої власні посольства в декількох країнах Європи, зокрема в Третьому Рейху, Італії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Фінляндії, Іспанії і Японії. Італія, Швеція, Швейцарія, Данія, Португалія, Аргентина і Франція мали власні консульства в Загребі.НДХ зберегла придворну систему Королівства Югославії, лише відновивши назви у їх початкових формах. Судова влада Незалежної держави Хорватії складалася з 172 місцевих судів, 19 окружних судів, адміністративного суду, Верховного Суду і апеляційного суду в Загребі і в Сараєво.Валютою НДХ була хорватська куна. Югославська залізниця була поділена на Хорватську державну залізницю в Хорватії і Сербську державну залізницю в Сербії.

Офіційна мова

Офіці́йна мо́ва — мова, якій у певній державі, країні чи міжнародній організації надано спеціального (у порівнянні з іншими мовами — «надзвичайного») статусу [джерело?] — як мови, вживання якої обов'язкове в офіційних документах, в органах законодавства, державного управління, судочинства, у закладах освіти, науки, культури тощо.

Для мови, визнаної офіційною в певній державі (країні), використовують також термін «державна мова».

Як правило, це мова, якою зобов'язані послуговуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо). У країнах, що мають не одну офіційну мову, закон може вказувати на написання документів декількома мовами.

Статус мови «офіційна» не означає, що населення країни користується лише нею.

Офіційний (державний) статус у багатьох випадках мають мови основних народів, що населяють дану країну. Ряд країн світу мають більш, ніж одну офіційну мову. Наприклад (див. Список офіційних мов за країнами):

Індія — 23 офіційних мови

Південна Африка — 11 офіційних мов

Афганістан — 8 офіційних мов

Білорусь, Бельгія, Болівія, Канада, Фінляндія, Парагвай, Швейцарія, Республіка Ірландія тощо — дві, або більше офіційних мови.В окремих регіонах держави нарівні з офіційною можуть бути визначені регіональні мови.

Деякі країни, як, наприклад, США, зовсім не мають офіційної мови. Одна загальноприйнята мова там встановлена традиційно.

Папська держава

Па́пська держа́ва (Папська область або Церковна область) — теократична держава у 756—1870 в Середній (Центральній) Італії на чолі з Папою Римським.

Пруссія

Пруссія, іноді Прусія (нім. Preußenопис файлу; лат. Borussia, Prutenia, Prussia; латис. Prūsija; лит. Prūsija; пол. Prusy; прусськ. Prūsa) — німецьке королівство та історична держава, яка утворилась із Пруського герцогства та маркграфства Бранденбург. Протягом століть Гогенцолерни правили Прусією, вони розширили її розмір за допомогою надзвичайно добре організованої та ефективної армії. Прусія сформувала історію Німеччини, разом із її столицею в Берліні після 1451 року. Після 1871 року, Пруссія злилася з Німеччиною, втративши свої характерні особливості. Фактично її було ліквідовано в 1932, а офіційно — 1947 року.

Назва Пруссія походить від назви пруссів. У 13-му столітті Прусську землю завоювали німецькі лицарі тевтонського ордену. 1308 року тевтонські лицарі завоювали Східну Померанію разом із Гданськом (Данціг). Їхня монарша держава була значною мірою германізована через імміграцію німців із західних та центральних регіонів, а на півдні вона була полонізована поселенцями з Мазовії. Після другого Торунського миру (1466), Пруссію було поділено на західну Королівську Пруссію, польську провінцію та східну частину, яка з 1525 року називалась Прусським герцогством, феодальний лад Корони Польської до 1657 року. Об'єднання Бранденбургу та Прусського герцогства 1618 року призвело до проголошення Королівства Пруссії 1701 року.

Пруссія досягла найбільшого розквіту у 18-му та 19-му століттях. Протягом 18-го століття вона стала потужною європейською силою під час правління Фрідріха Великого (1740—1786). Протягом 19-го століття канцлер Отто фон Бісмарк об'єднав німецькі князівства в Меншу Німеччину, за винятком лише Австрійської імперії.

Після 1810 року Пруссія домінувала в Німеччині політично, економічно та за кількістю мешканців і була ядром об'єднаної Північної Німецької конфедерації, що утворилася 1867 року, яка згодом стала частиною Німецької імперії (1871).

Термін «прусський» часто вживався, особливо за межами Німеччини, для підкреслення професіоналізму, агресивності, мілітаризму та консерватизму класу юнкерів, земельних аристократів Сходу, які домінували в Пруссії в 20-му столітті.

Підданство

Пі́дданство — правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою з монархічною формою правління.

Регіон

Регіо́н (англ. region, нім. Gebiet n, Region f; від лат. regio — царина, царство) — в давнину земля, край, князівство тощо, сьогодні — велика територіальна одиниця. У фізичній географії — узагальнена назва одиниць фізико-географічного районування будь-якого таксономічного рангу, в історіографії — історико-географічний регіон, в економії відповідником є економічний район. Виділяють також географічну теорію регіонального розвитку.

Список країн світу

Нижче представлений алфавітний список країн світу, зокрема:

Визнані незалежні держави:

193 держави-члени ООН

1 держава, яка визнана ООН, але не входить до її складу — Ватикан

Держави з невизначеним статусом (усі де-юре не визнані Україною):

1 держава-спостерігач — Палестинська держава, що визнана де-юре переважною більшістю держав світу, проте така, що де-факто не існує і являє собою лише 2 територіально роз'єднані та самокеровані частково автономні утворення (Сектор Газа та Західний берег річки Йордан) під контролем Держави Ізраїль

1 держава, визнана ООН та понад 70 державами світу, але окупована іншою (Марокко) державою — Західна Сахара

1 держава, що не входить до ООН, але офіційно визнані переважною більшістю держав світу — Косово

2 держави, де-факто незалежні і визнані де-факто багатьма державами світу, але абсолютною більшістю держав не визнані де-юре: Сомаліленд, Тайвань,

5 державних утворень, де-факто керованих окупантами, проте формально незалежних, але (майже) ніким не визнаних: Республіка Абхазія, Нагірний Карабах, Придністров'я, Північний Кіпр (визнаний тільки Туреччиною), Південна Осетія.

Інші території з можливими претензіями на державний статус у майбутньому (38):

2 «Вільно приєднані до США» держави США: Північні Маріанські острови та Пуерто-Рико (що у 2018 році висловилася на референдумі за повне приєднання у статусі штата)

10 територій Великої Британії (1 коронні землі і 9 заморських територій): Острів Мен; Ангілья, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, Монтсеррат, Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья, Піткерн, Острови Теркс і Кайкос, а також керована Сполученим королівством спірна територія Гібралтар (територіальні претензії Іспанії)

3 заморські території Нідерландів: Аруба (на шляху до незалежності), Кюрасао, Сінт-Мартен

3 території Нової Зеландії (2 самоврядних території у вільній асоціації і 1 залежна територія): Острови Кука, Ніуе, Токелау

3 заморських володіння (неприєднані території) США: Американське Самоа, Американські Віргінські острови, Гуам

6 заморських територій Франції: Нова Каледонія (двічі населення висловилося проти незалежності), Французька Полінезія, а також Волліс і Футуна, Сен-Бартелемі, Сен-Мартен, Сен-П'єр і Мікелон

5 заморських департаментів Франції: Гваделупа, Мартиніка, Реюньйон, Французька Гвіана, а також Майотта (територіальні претензії Коморських островів)

1 віддалена територія Нідерландів, що складається з муніципалітетів Бонайре, Сінт-Естатіус, Саба

3 заморські території Австралії: Кокосові острови, острів Норфолк, острів Різдва

2 території Данії: Ґренландія, Фарерські острови

Інші території з постійним населенням без претензій на незалежність (15):

1 заморська територія Франції: Кліппертон

5 територій Великої Британії (2 коронні землі і 3 заморські території): Гернсі, Джерсі, Британська територія в Індійському океані, Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, а також керована Сполученим королівством спірна територія Фолклендські острови(територіальні претензії Аргентини)

3 території Іспанії в Африці: Канарські острови і 2 автономні міста (територіальні претензії Марокко) Сеута і Мелілья

2 автономних регіони Португалії в Африці: Азорські острови і острови Мадейра

1 територія з особливим статусом, обумовленим в міжнародних угодах, що не є частиною іншою держави: Свальбард — знаходиться під управлінням Норвегії (територіальні претензії Російської Федерації)

3 території у складі інших держав з особливим статусом, обумовленим в міжнародних угодах: Аландські острови у складі Фінляндії, Сянган (Гонконг) і Аоминь (Макао) у складі КНР

20 територій, що не мають постійного населення:

4 території Австралії: Австралійська антарктична територія, Острови Ашмор і Картьє, острів Херд і острови Макдональд, острови Коралового моря

2 території Великої Британії: Акротирі і Декелія, Британська Антарктична Територія

1 територія Нової Зеландії: Територія Росса

3 теритторії Норвегії: острів Буве, Земля Королеви Мод, острів Петра I

9 територій США: острів Бейкер, атол Джонстон, острів Джарвіс, острів Гауленд, риф Кінгмен, атол Мідвей, острів Навасса, острів Вейк, атол Пальміра

1 територія Франції: Французькі Південні і Антарктичні територіїУ цей список не входять:

території, не контрольовані центральним урядом, але що не претендують на повну незалежність (наприклад, Аракан в М'янмі, Пунтленд і Південно-західне Сомалі в Сомалі)

військові і військово-морські бази, що розташовані на території інших держав.Список влаштований таким чином: (Прапор) Коротка назва країни — повна офіційна назва країни: коментарі.

Сортування списку не завжди за алфавітом в порядку слів в назві країни (див., наприклад, Південна Корея і Північна Корея — вони в списку на літеру «К», а потім вже відсортовані в порядку слів назви).

В списку використані шаблони — назви яких утворені трилітерним кодами країн за ISO 3166-1 alpha-3.

Суверенна держава

Суверенна держава — держава, яка має чітко визначену територію, на якій вона здійснює внутрішній і зовнішній суверенітет, має постійне населення, уряд, не залежить від інших держав, має повноваження і здатність вступати в міжнародні відносини з іншими суверенними державами.

Крім того, під суверенною зазвичай розуміється держава, яка не залежить від будь-якої іншої держави або об'єднання держав. Хоча в абстрактних термінах суверенна держава може існувати, не бувши визнаною іншими суверенними державами, у світі існують невизнані держави, яким часто буває важко здійснювати повний спектр повноважень щодо укладення договорів і брати участь у дипломатичних відносинах з іншими суверенними державами.

Тюрингія

Тюрингія (нім. Freistaat Thüringen) — земля Федеративної Республіки Німеччина. Розташована в центральній частині країни. Столиця — місто Ерфурт. Сусідами землі є Нижня Саксонія, Саксонія-Ангальт, Саксонія, Баварія і Гессен. Утворена 3 жовтня 1990 року. Площа — 16.172,50 км². Населення — 2 151 205 ос. (на 31 грудня 2017). На теренах землі розмовляють німецькою. ХДС і СДПН очолюють земельний уряд. Голова уряду — Христина Ліберкнехт (ХДС). За результами виборів до ландтагу, що відбулися 30 серпня 2009 року, в ньому представлені такі партії: ХДС (30 депутатів), Ліві (26), СДПН (19), ВДП (7), Зелені (6). Має 4 депутатів у Бундесраті, верхній палаті парламенту Німеччини. Валовий внутрішній продукт землі складає 49,87 млрд € (2010). Борг землі становить 18,9 млрд € (31 грудня 2012). Рівень безробіття — 8,9 % (лютий 2014). Міжнародний код — DE-TH.

Українська Держава

Украї́нська Держа́ва (в історіографії інколи вживають назву Гетьманат чи Другий Гетьманат) — назва держави, що охоплювала територію Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві від 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. У ході політичної кризи після проголошення Скоропадським 14 листопада 1918 року Акту федерації, яким він зобов'язувався об'єднати Україну з майбутньою (небільшовицькою) російською державою режим Української держави був повалений повстанським рухом і повсталими військами Української держави під командуванням Симона Петлюри. Від 14 грудня 1918 року її змінила Директорія УНР як символ другого відродження УНР.

Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, окупували Україну.

Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії.

У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Після антигетьманського повстання, що його очолила Директорія, була повернена назва Української Народної Республіки.

Франкське королівство

Фра́нкське королі́вство (фр. Empire carolingien, нім. Fränkisches Reich, італ. Impero carolingio) — ранньофеодальна держава, що виникла наприкінці V століття у Північній Галлії (частина Західної Римської імперії) після захоплення її франками на чолі з Хлодвігом І.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.