Демократична Республіка Конго

Демократи́чна Респу́бліка Ко́нго, в минулому Заї́р (фр. République démocratique du Congo, Zaïre) — держава в центральній Африці. Площа країни становить 2,345,409 км² (11 місце у світі). Населення: 78,7 млн осіб (16 місце у світі). Столиця: місто Кіншаса.

Демократична Республіка Конґо
фр. République Démocratique du Congo
лінг. Republíki ya Kongó Demokratíki
конг. Repubilika ya Kongo ya Dimokalasi
суах. Jamhuri ya Kidemokrasia ya Kongo
луба-кат. Ditunga dia Kongu wa Mungalaata

Прапор Демократичної Республіки Конго Герб Демократичної Республіки Конго
Прапор Герб
Девіз: Justice — Paix — Travail
фр. "Правосуддя - мир - праця"
Гімн: Debout Congolais
Розташування Демократичної Республіки Конго
Столиця
(та найбільше місто)
Кіншаса
4°24′ пд. ш. 15°24′ сх. д.
Офіційні мови Французька
Форма правління Змішана республіка
 - Президент Фелікс Чісекеді
 - Прем'єр-міністр Сильвестр Ілунга
Незалежність  
 - від Бельгії 30 червня 1960 
Площа
 - Загалом 2 345 409 км² (11-е)
 - Внутр. води 3.32 %
Населення
 - оцінка 2016  78,736,153[1] (16)
 - перепис 1984  29,916,800
 - Густота 35/км² (179)
ВВП (ПКС) 2017 р., оцінка
 - Повний $67,988 млрд (78)
 - На душу населення $785 (174)
ВВП (ном.) 2017 рік, оцінка
 - Повний $40,415 млрд (116)
 - На душу населення $446 (181)
ІЛР (2015) 0.435 (низька) (176th)
Валюта Конголезький франк (CDF)
Часовий пояс WAT, CAT (UTC+1 до +2)
 - Літній час не спостерігається (UTC+1 до +2)
Коди ISO 3166 180 / COD / CD
Домен .cd
Телефонний код +243

Походження назви

Демократична Республіка Конго раніше називалася (у хронологічному порядку) Вільна держава Конго, Бельгійське Конго, Конго-Леопольдвіль, Конго-Кіншаса, Заїр.

Географія

Congo Rep Dem carte
Демократична Республіка Конго

Держава знаходиться в Центральній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 2090 км, а із заходу на схід — на 2090 км. На півночі межує з Центральноафриканською Республікою (спільний кордон — 1577 км) і Південним Суданом (625 км); на сході — з Угандою (765 км), Руандою (217 км), Бурунді (235 км), Танзанією; на південному сході — із Замбією (1930 км); на півдні — з Анголою (2510 км); на заході — з Республікою Конго (2410 км). На сході, у гирлі річки Конго, має вихід до узбережжя Атлантичного океану, загальна довжина — 37 км.

Республіка Конго Республіка Конго Центральноафриканська Республіка Центральноафриканська Республіка Південний Судан Південний Судан
Уганда Уганда
Ангола Ангола
Атлантичний океан
Gray compass rose Руанда Руанда
Бурунді Бурунді
Танзанія Танзанія
Ангола Ангола →← Замбія Замбія

Геологія

Територія ДР Конго займає велику частину Африканської платформи. Вона охоплює найбільший в регіоні кратон Конго архейської або нижньопротерозойської стабілізації, а також фрагменти обрамовуючих його верхньопротерозойських складчастих поясів: на сході — Кібарського (1,3-0,97 млрд років) і на заході — Зах.-Конголезького (0,65 млрд років).

Рельєф

Більша частина Демократичної Республіки Конго — западина Конго та плато вис. до 1300 м, яке її обрамовує. На сході — гори: масив Рувензорі (вис. 5109, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунґа (вис. до 4507 м), в тому числі діючі вулкани.

Більша частина держави — западина Конго та плато висотою до 1300 м, яке її обрамовує. На сході — гори: масив Рувензорі (вис. 5109, пік Маргеріта), вулканічні гори Вірунга (вис. до 4507 м), зокрема активні вулкани.

Клімат

Клімат країни екваторіальний, на півдні і крайній півночі — субекваторіальний.

Внутрішні води

Головні річки: Конго (Заїр) з притоками. У країні багато боліт, а річка Конго в декількох місцях розширяється і утворює озера, зокрема Малебо (Стенлі-Пул). Великі озера утворюють ланцюжок вздовж східного кордону: Альберт, Едуард, Ківу, Танганьїка (природний кордон з Танзанією) і Мверу. Найбільші з озер всередині країни — Маї-Ндомбе і Тумба.

Ґрунти й рослинність

Близько 75 % території Конго покрито лісами.

Тваринний світ

Історія

На території сучасної республіки, а також на території республіки Ангола існувала давня держава Королівство Конго (1400[2] — 1914). Етнічну основу країни складав народ конго.

У XVXVI ст. Конго знаходилось у стані розквіту[джерело?]. Державу очолював правитель, який мав титул маніконго. Феодальні відносини, що складались, переплітались з інститутами домашнього рабства. Високого рівня розвитку досягли сільське господарство, ремесла, торгівля. Існували власність верховного правителя на землю, експлуатація податного населення у формі податі та «царської барщини». З приходом у Конго португальців (1482), їм вдалось привернути до християнства групу вищої знаті та маніконго. Слідом за цим почались обряди масового хрещення, часто насильницькі, всього народу. Одночасно державу спустошувала работоргівля.

Вільна держава Конго

Hw-stanley
Генрі Мортон Стенлі
King Leopold II of Belgium
Леопольд II

Інтенсивне дослідження та колонізація Конго європейцями розпочалося у 1870 і тривало до 1920 року. Бельгійський король Леопольд II спонсорував мандрівки Генрі Мортона Стенлі. У 1885 році на Берлінській конференції територія Конго була визнана приватною власністю бельгійської корони та отримала назву Вільна держава Конго[3]. Бельгійський режим розпочав кілька багаторічних проектів розвитку інфраструктури, зокрема, будову залізниці від узбережжя до столиці Кіншаси (тоді Леопольдвіль). Основною метою цих проектів була інтенсивна експлуатація натуральних ресурсів колонії[4]. Виробництво гуми та продаж гумових шин принесли значні доходи Леопольду II.

Колоніалісти брутально поводилися з місцевим населенням. У деяких регіонах внаслідок виснаження та хвороб (Сонна хвороба, віспа) населення скоротилося майже вдвічі[5]. До подібних висновків прийшла пізніше урядова комісія[6].

Брутальне поводження з місцевим населенням викликало міжнародні протести, очолювані британським журналістом Едмундом Ден Морелем та британським дипломатом Роджером Кейсментом. До протестів приєдналися відомі письменники, зокрема, Марк Твен та Артур Конан Дойл. У Вільній державі Конго відбуваються події в романі «Серце темряви» Джозефа Конрада.

Бельгійське Конго (1908—1960)

У 1908 році під тиском міжнародної громадськості бельгійський парламент взяв на себе відповідальність за Вільну державу Конго, яка з того моменту отримала назву Бельгійське Конго та керувалася бельгійським урядом. Були досягнуті значні економічні успіхи та соціальний прогрес[джерело?]. Ставлення білих колоніальних правителів до корінних жителів залишалося, однак, здебільшого поблажливим та зверхнім.

У роки Другої Світової Війни конголезька армія досягла кілька перемог у північній Африці над італійськими військами[джерело?].

Політична криза (1960—1965)

На початку 1960 року в Брюсселі пройшла конференція стосовно проблем Бельгійського Конго за участю ватажків національно-визвольного руху. Результатом круглого столу стало вимушене рішення уряду Бельгії про надання незалежності колонії. Також була визначена дата проголошення самостійності — 30 червня 1960 року.

У травні в колонії пройшли вибори до парламенту та провінційних зборів. Потім президентом країни став Жозеф Касавубу, прем'єр-міністром — Патріс Лумумба.

Congo Crisis Belgians at Kamina
Бельгійські військові у місті Каміна

Одразу ж після здобуття незалежності молода держава зіткнулася з численними проблемами соціально-економічного характеру: бідність населення, міжплеменні конфлікти, прагнення західних монополій утримати свої позиції в економіці країни, дефіцит висококваліфікованих кадрів тощо. Посилилось невдоволення корінних мешканців, почалися акції проти білого населення країни, що спричинило їх виїзд з держави[7][8] та посилило внутрішню соціально-економічну кризу.

Congo Crisis Swedish Soldiers
Шведські «блакитні берети» в Конго

У липні бельгійські війська, скориставшись безладом в Конго, висадили в Леопольдвілі та Елізабетвілі свій десант. Тоді ж Моїз Чомбе, якого підтримував бельгійський уряд, оголосив про відокремлення найбагатшої провінції Конго Катанги. Після цього в інших конголезьких провінціях посилилися сепаратистські рухи.

У ситуацію, що склалася, втрутились великі держави: Радянський Союз підтримував марксиста Лумумбу, КНР обіцяла надіслати до Конго своїх добровольців. У вересні 1961, грудні 1962 та січні 1963 років сили ООН провели низку наступальних операцій проти сепаратистів, в результаті чого повалено режим Чомбе в Катанзі, але західні монополії зберегли свої позиції в державі.

У вересні—жовтні 1963 року конголезький уряд спробував навести лад у країні жорсткими методами: заборонено найбільші політичні партії, розпущено парламент, у столиці введено надзвичайний стан. Ці події спричинили масову міграцію населення в міста. Контингент ООН виведено з країни в 1964 році. Президент Касавубу призначив прем'єр-міністром Чомбе, який остаточно розправився з послідовниками Лумумби, захопивши за допомогою бельгійських парашутистів Стенлівіль. У листопаді 1965 року президентом Конго став генерал Мобуту, який спираючись на армію, покінчив із залишками сепаратизму й узяв курс на африканізацію зовнішньої та внутрішньої політики. На конституційному референдумі в 1964 році назву країни було змінено на Демократична Республіка Конго.[9]

Заїр (1971—1997)

У 1971 році країна отримала нову назву — Республіка Заїр. Повстання у провінції Шаба 1977 і 1978 було придушено за допомогою військ Марокко, доставлених повітрям у Заїр Францією, а також французькими і бельгійськими десантниками. 1990 року було знято заборону на багатопартійну політику. Після антиурядових виступів 1991 Мобуту погодився ділити владу з опозицією. Етьєн Тшісекеді став прем'єр-міністром, пізніше його було знято і знову відновлено у 1992 за бажанням Мобуту; сформувалася парламентська опозиція. Тшісекеді було остаточно знято 1993 року, його місце посів Фаустін Біріндва, але Тшісекеді, як і раніше, вважає, що займає цю посаду.

Недавня історія

У 1998—2002 роках відбувалась Друга конголезька війна, в якій брали участь більше двадцяти збройних угруповань, з дев'яти держав.

За даними рейтингу «Неспроможних держав» на 2013 рік, ДР Конго посідає друге місце[10].

Політична система

Демократична Республіка Конго за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава.

Парламент

Політичні партії

Основі політичні партії країни:

  • 1982 — Союз за демократію і соціальний прогрес;
  • 1990 — Союз федералістів і незалежних республіканців;
  • 1998 — Об'єднання за демократію Конго.

Зовнішня політика

Українсько-конголезькі відносини

Уряд Конго офіційно визнав незалежність України 13 квітня 1999 року[11]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Демократичної Республіки Конго, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)[11]. Справами України в Конго відає українське посольство в Бельгії.

Державна символіка

«Залізна леді» Демократичної Республіки Конго — Катана Геге Букуру, активіст, яка бореться за права жінок, засновниця СОФАД (Солідарність жінок-активістів за захист прав людини).

Адміністративно-територіальній поділ

DCongoNumbered

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 11 регіонів.

  1. Бандунду
  2. Центральне Конго
  3. Екваторіальна
  4. Західне Касаї
  5. Східне Касаї
  6. Катанга
  7. Кіншаса (місто-провінція)
  8. Манієма
  9. Північне Ківу
  10. Східна
  11. Південне Ківу
  • У регіоні Ітурі Східної провінції діє тимчасова адміністрація.

Демократична Республіка Конго за конституцією 2005 ділиться на 26 провінцій[9].

Збройні сили

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 56 тис. військовослужбовців[11]. Загальні витрати на армію склали 400 млн доларів США[11].

Економіка

Демократична Республіка Конго — відстала аграрна держава, з розвинутою гірничодобувною промисловістю. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 44,6 млрд доларів США (83 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 700 доларів (188 місце у світі)[11]. За даними Index of Economic Freedom від The Heritage Foundation, темп зростання ВВП у 2000 році складав 3 %. Промисловість разом із будівництвом становить 11 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 55 %; сфера обслуговування — 34 % (станом на 2006 рік)[11]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 15 % — обробна промисловість і будівництво; 67 % — аграрне, гірнича промисловість, лісове і рибне господарства; 18 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[11].

Надходження в державний бюджет Конго за 2006 рік склали 0,7 млрд доларів США, а витрати — 2 млрд; дефіцит становив 65 %[11].

ДРК володіє найбільшим економічним потенціалом серед країн тропічної Африки. Хоча жителі Демократичної Республіки Конго є одними з найбідніших у світі, проте за природними багатствами це одна з найбагатших країн світу: вартість мінеральних ресурсів оцінюється на 24  трлн доларів США[12][13][14].

Порівняно з серединою 1980-х років економіка країни значно скоротилася. У момент досягнення незалежності (у 1960 році) ДР Конго була другою за промисловим розвитком країною Африки (програючи лише Південно-Африканській Республіці) завдяки розвинутій добувній промисловості та відносно ефективному аграрному сектору[15].

Збройні конфлікти, які розпочалися у 1996 році (Перша конголезька війна, Друга конголезька війна) значно зменшили розміри економіки та доходи бюджету, призвели до збільшення зовнішнього боргу. Війни та пов'язані з ними голод та хвороби призвели до смерті 5 млн людей. Від недоїдання страждає приблизно ⅔ населення країни. Внаслідок невпевненості у результатах конфліктів, браку інфраструктури та проблем з веденням бізнесу закордонні компанії обмежили свою діяльність. Війни підсилили вплив існуючих раніше проблем: корупції, невизначеності правової бази, відсутності відкритості у державній економічній політиці та фінансових операціях.

Валюта

Національною валютою країни слугує конголезький франк. У 2006 році за 1 долар США (USD) давали 465 конголезьких франка.

Промисловість

Головні галузі промисловості: гірнича, металургійна, харчова, деревопереробна, нафтова і текстильна.

Гірнича промисловість

У 2006 році видобуток нафти склав 7,71 млн барелів.

Енергетика

Країна має в своєму розпорядженні значні енергоресурси — гідроенергію, нафту і природний газ, які стали розроблятися лише в останні роки. Гідроенергетичний потенціал оцінюється в 1 млрд кВт.

За 2004 рік було вироблено 353 млн кВт/год електроенергії; загальний обсяг спожитої — 658 млн кВт/год (імпортовано 330 млн кВт/год)[11].

У 2004 році споживання нафти склало 8,2 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[11].

Агровиробництво

Basankusu collecting firewood by Francis Hannaway
Збір дров в Басанкусу

У сільськогосподарському обробітку знаходиться лише 6,7 % площі держави[11]. Головні сільськогосподарські культури: маніок їстівний, кукурудза, кава, рис, цукрова тростина, банани, тютюн, арахіс, чай.

Транспорт

Транспорт: автомобільний, частково залізничний. Головною перешкодою для розвитку гірничодобувної й інших галузей промисловості є нерозвиненість транспортної системи і недостача енергетичних потужностей. Основа транспортної мережі ДРК — маршрути вивозу експортної продукції по річках та залізницях.

Автотранспорт

Протяжність майже всіх автошляхів і залізниць невелика; як правило, вони зв'язують водні шляхи з районами експортного виробництва. У 1990-х років більша частина доріг потребувала ремонту.

Залізниця

Залізниця зв'язує Катангу із зарубіжними морськими портами Лобіту і Бенгелою (Ангола), Бейрою (Мозамбік), Дар-ес-Саламом (Танзанія) та Іст-Лондоном, Порт-Елізабет і Кейптауном (ПАР). У 1990 протяжність залізниць, що діяли склала бл. 5,1 тис. км.

Авіація

Aéroport International de N'djili Kinshasa
Летовище у Кіншасі

Важливу роль відіграють внутрішні авіаперевезення. Міжнародні аеропорти розташовані в містах Кіншаса, Лубумбаші і Кісангані. Міжнародні внутрішньоконтинентальні авіарейси виконуються з Кіншаси до Лагоса (Нігерія), Абіджана (Кот д'Івуар), Найробі (Кенія), Аддис-Абеби (Ефіопія) і Кігалі (Руанда).

Авіаполучення з Кіншасою здійснюється з Парижа (Air France), Цюриха (Swiss), Брюсселя (Air Zaire), Лісабона і Риму (Alitalia). Прямих авіарейсів з України до ДР Конго немає, необхідна пересадка в одній з європейських столиць.

Пороми

Існує регулярне поромне сполучення між Кіншасою і Браззавілем (Республіка Конго). Старі, переповнені пасажирами і товаром пороми щогодини перетинають річку Конго, пов'язуючи дві столиці. Переправа займає не більше 20 хвилин, але прибути в річковий порт слід як мінімум за годину до відправлення з метою встигнути пройти паспортний і митний контроль. Вартість переправи 5-15 доларів США (залежить від порома і здатності торгуватися) в одну сторону. Діють пороми з Кіншаси до Бангі (ЦАР). Пороми відправляються 2-3 рази на місяць, йдуть вгору за течією річки Конго більше 1000 км, протягом 8-10 днів, і роблять зупинки у всіх великих містах по шляху. У зворотному напрямку (за течією) шлях займає 5-6 днів. Вартість квитків варіюється від 70 тис. франків КФА в каюті першого класу, до 45 тис. франків КФА у другому класі і 9 тис. франків КФА на палубі. Слід мати на увазі, що мова йде про гранично старих і зношених судах. Єдиною перевагою плавання в каюті є можливість хоча б трохи дистанціюватися від сотень місцевих жителів, що лежать і сплячих буквально один на одному на палубі.

Туризм

У 1996 році прибуток від іноземних туристів становив 5 млн доларів США[11].

Віза

Для відвідування Демократичної Республіки Конго громадянам України необхідна віза. Візу можна отримати в посольстві Конго або на прикордонному пункті. Мінімальний термін оформлення візи в посольстві — 15 днів. Необхідні документи: 3 анкети французькою мовою, 3 фотографії, закордонний паспорт, запрошення і сертифікат про щеплення проти жовтої лихоманки. Термін дії візи на в'їзд — 30 днів. Консульський збір — 50 доларів США. Візи на прикордонному пункті видаються з великими складнощами при спеціальному зверненні до МЗС Демократичної Республіки Конго.

Зовнішня торгівля

Основні торговельні партнери Конго: Бельгія, США, Китай, Франція, ПАР.

Держава експортує: алмази (17 %), нафту (11 %), каву (9 %), кольорові метали (кобальт, цинк, олово, мідь) (8 %), пальмову олію. Основні покупці: Бельгія (38 %); США (18 %); Китай (12 %); Франція (8 %). У 2006 році вартість експорту склала 1,1 млрд доларів США[11].

Держава імпортує: промислові вироби, продукти харчування. Основні імпортери: ПАР (18 %); Бельгія (15 %); Франція (9 %), Кенія (8 %). У 2006 році вартість імпорту склала 1,3 млрд доларів США[11].

Населення

Населення держави у 2006 році становило 62,7 млн осіб (20 місце у світі). У 1950 році населення країни становило 11,3 млн осіб; у 1970 — 17,4 млн осіб; у 1980 році — 26,4 млн осіб. Густота населення: 22,9 осіб/км² (147 місце у світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 43,7 ‰; смертність 13,3 ‰; природний приріст 30,4 ‰[11].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 47,4 % (14,9 млн чоловіків, 14,8 млн жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 50,1 % (15,6 млн чоловіків, 15,8 млн жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 2,5 % (0,6 млн чоловіків, 0,9 млн жінок).

Урбанізація

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 29 %[11]. Головні міста держави: Кіншаса (11,855 млн осіб), Лубумбаші (1,7 млн осіб), Мбужі-Маї (1,7 млн осіб).

Місто Населення (оцінка 2012)
Кіншаса 11 855 000 (2017)
Лубумбаші 1 786 397
Мбужі-Маї 1 680 991
Кананга 1 061 181
Кісангані 935 977
Букаву 806 940
Чикапа 587 548
Колвезі 453 147
Лікасі 447 449
Гома 431 342

Етнічний склад

Головні етноси, що складають конголезьку націю: луба — 18 %, монго — 17 %, конго — 12 %.

Мови

Державна мова: французька.

Релігії

Kisangani cathédrale Notre Dame du Très Saint Rosaire
Кафедральний собор у Кісангані

Головні релігії держави: католицтво — 50 % населення, протестантизм — 20 %; анімізм — 10 %; іслам — 10 %.

Охорона здоров'я

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 51,5 року: для чоловіків — 50 років, для жінок — 53 роки[11]. Смертність немовлят до 1 року становила 88,6 ‰ (станом на 2006 рік), це один з найвищих у світі показників. Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 475 жителів; лікарями — 1 лікар на 23,1 тис. жителів (станом на 1996 рік)[11]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 2,4 % від ВВП країни[11].

Освіта

DRC classroom
Урок у початковій школі

Рівень писемності в 2003 році становив 65,5 %: 76,2 % серед чоловіків, 55,1 % серед жінок[11]. Витрати на освіту в 1996 році склали 0,9 % від ВВП, 6,4 % усіх державних громадських видатків[11].

Система освіти ДР Конго управлялась трьома міністерствами: Міністерством початкової, середньої та професійної освіти (Ministère de l'Enseignement Primaire, Secondaire et Professionnel, MEPSP), Міністерством вищої освіти та університетів (Ministère de l'Enseignement Supérieur et Universitaire, MESU) та Міністерством соціальних справ (Ministère des Affaires Sociales, MAS). Система освіти подібна до бельгійської. У 2002 році було 19 тис. початкових шкіл із 160 тис. учнів, 8 тис. шкіл другого рівня з 110 тис. учнів. У країні запроваджена обов'язкова 6-річна початкова освіта. Початкова освіта є безплатною і обов'язковою (Стаття 43 конституції 2005 року)[16].

Кількість учнів у школах встановлюється згідно з формальною реєстрацією і не завжди відповідає реальній відвідуваності[17]. У 2000 році 65 % дітей у віці від 10 до 14 років відвідували школу[17]. У результаті шестирічної громадянської війни понад 5,2 мільйони дітей не отримали освіти[17].

Інтернет

Культура

Примітки

  1. Population clock of Democratic Republic of the Congo as Congo-Kinshasa. Архів оригіналу за 3 грудень 2007. Процитовано 25 квітень 2007.
  2. Tshilemalema, Mukenge (2001). Culture and Customs of the Congo. с. 18.(англ.) (наведено за англійською вікіпедією)
  3. Keyes, Michael. The Congo Free State — a colony of gross excess. Вересень 2004.(англ.)
  4. Hochschild, Adam (1999), King Leopold's Ghost, Mariner Books. (наведено за англійською вікіпедією)
  5. «The Cambridge history of Africa: From the earliest times to c. 500 BC.» John D. Fage (1982). Cambridge University Press. p.748. ISBN 0-521-22803-4 (наведено за англійською вікіпедією)
  6. King Leopold's Ghost, Adam Hochschild (1999) ISBN 0-618-00190-5 Houghton Mifflin Books (наведено за англійською вікіпедією)
  7. UN. Historylearningsite.co.uk. 2007-03-30. Архів оригіналу за 2012-02-04. Процитовано 2012-02-08.(англ.)
  8. «Hearts of Darkness», allacademic.com(англ.)
  9. а б Central Intelligence Agency (2011). Congo, Democratic Republic of the. The World Factbook. Langley, Virginia: Central Intelligence Agency. Процитовано 2012-02-08.(англ.)
  10. The Failed States Index 2013. Архів оригіналу за 6 лютий 2015. Процитовано 30 вересень 2013.
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.
  12. DR Congo's $24 trillion fortune. - Free Online Library. Thefreelibrary.com. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2012-02-07.(англ.)
  13. Congo with $24 Trillion in Mineral Wealth BUT still Poor. News About Congo. 2009-03-15. Архів оригіналу за 2012-02-23. Процитовано 2012-02-07.(англ.)
  14. Kuepper, Justin (2010-10-26). Mining Companies Could See Big Profits in Congo «. Theotcinvestor.com. Архів оригіналу за 2012-01-22. Процитовано 2012-02-07.(англ.)
  15. Elle "pouvait se prévaloir(фр.)
  16. Constitution de la République démocratique du Congo — Wikisource(фр.)
  17. а б в «Демократична Республіка Конго» 2005 Findings on the Worst Forms of Child Labor Архівовано 9 січень 2014 у Wayback Machine.. Міжнародне бюро з трудових питань, Міністерство праці США, (2006). This article incorporates text from this source, which is in the public domain.(англ.)

Література

  • (рос.) Жид Андре Собрание сочинений: В 7 т. Т.2. Путешествие в Конго / Перевод с французької А. Шадрина. — М. : ТЕРРА — Книжный клуб, 2002. — 448 с.
  • (рос.) Андреев А. ДРК свобода — до, но прежде всего революция // Азия и Африка. — 1999. — № 9. — С. 10.
  • (рос.) Васильев А. Реалии и перспективы сотрудничества // Азия и Африка. — 1997. — № 12. — С. 2.
  • (рос.) Дябин А., Сидорова Г. ДР Конго на пути к демократии // Азия и Африка сегодня. — 2008. — № 8. — С. 37-49.
  • (рос.) Коршунов М. Конго. Школа для «детей джунглей» // Азия и Африка. — 1995. — № 3. — С. 9.
  • (рос.) Щенников В. Конго. Огнеопасное наследие Мобуту // Азия и Африка. — 1998. — № 7. — С. 12.

Посилання

.zr

.zr — в Інтернеті, національний домен верхнього рівня (ccTLD) для Заїру.

Заїр зараз називається Демократична Республіка Конго, у зв'язку з чим домен було скасовано.

Історія освоєння мінеральних ресурсів Демократичної Республіки Конго

Історія освоєння мінеральних ресурсів Демократичної Республіки Конго

Ознаки видобутку місцевим населенням корисних копалин в Катанзі (Заїр, провінція Шаба) датують X ст.

Мідноносний пояс Центральної Африки, що простягається через Заїр (Демократична Республіка Конго (ДРК, Конго-Кіншаса), Замбію та Республіку Конго (Конго-Браззавіль), зумовив масштабну розробку родовищ міді й поліметалів. Європейці почали геологічні дослідження наприкінці XIX ст., а розробляти надра Центральної Африки — в першій чверті XX ст.

В межах мідноносної провінції відомо 150 родовищ, найбільші — Нчанга, Муфуліра, Нкана, Рон-Антелоп (Замбія), Мусоноі, Камото, Колвезі (Заїр). Середній вміст міді 3-4%, на деяких покладах до 9%. Тут також зосереджено «рідкіснометалічне серце Африки» (північний схід Заїру): руди тантало-ніобатів, берилію, літію та інших. На шельфі Конго — родовища нафти і газу.

До кінця колоніального періоду європейські компанії контролювали практично всю добувну галузь. Серед найпотужніших з них можна виділити такі: бельгійська «Сосьєте женераль», яка через свою дочірню компанію «ЮМОК» володіла на правах концесії територією площею в 33,7 тис. кв. км, де були зосереджені найбагатші родовища корисних копалин (мідь, золото, алмази, свинець, цинк); «GEKAMINES» (США, Велика Британія, Франція), яка виробляла в 80-х роках до 450 тис. т міді щорічно; «SODIMIZA» (Японія), «Zambia Consolidated Cooper Mines» та ін. У 1966 р. уряди центральноафриканських країн націоналізували власність багатьох компаній, в т.ч. і «ЮМОК». Для контролю над видобутком, виплавкою і продажем міді та інших корисних копалин були створені державні гірничодобувні корпорації, які згодом передали значну частину видобутку ефективнішим західним компаніям. На рентабельність корисних копалин Центральної Африки значно впливає складність транспортування до портових міст.

У сучасному світі Демократична Республіка Конго (ДРК, Конго-Кіншаса) (Заїр), займає 1-е місце серед країн світу за запасами руд кобальту, танталу, германію і технічних алмазів, провідне місце на Африканському континенті за запасами руд міді, вольфраму, олова, ніобію, кадмію. Крім того, важливими корисними копалинами є: нафта, газ, вугілля, золоті і срібні руди. В останні десятиліття XX ст. у структурі ВВП країни частка гірничодобувної промисловості і кольорової металургії досягала 58%. Гірнича промисловість забезпечувала понад 70% надходжень від експорту. Основні гірничодобувні центри розташовані в пров. Шаба, де розробляються родовища руд міді, кобальту, цинку, срібла, урану, кадмію, германію, і в пров. Сх. і Зах. Касаї, де знаходяться великі родовища алмазів. В пров. Катанга видобувають мідь, свинець, вугілля, марганець, цинк і кобальт. У районах видобутку корисних копалин були створені великі гірничодобувні і металургійні комплекси. ДРК посідає 1-е місце у світі по виробництву промислових алмазів і кобальту і є одним з провідних світових виробників міді. ДРК — найбільший постачальник кобальту на світовий ринок, 25% алмазів, 8% міді, 1,7% олов’яних концентратів. ДРК на світовому ринку вагомий експортер цинку, срібла, марганцю, германію. Політична криза 1990-х років згубно відбилася на розвитку гірничодобувної і металургійній промисловості. Обсяг річного виробництва міді скоротився на 90%. У зв’язку з політичним та економічним станом в країні точна оцінка обсягів видобування і експорту корисних копалин на межі XX -XXI ст. утруднена. За даними [Mining J. — 2000. — 334, 8572] загальний видобуток алмазів оцінюється в 22 млн карат/рік, велика частина яких вивозиться контрабандно. Аналогічна ситуація спостерігається із видобутком Au, який офіційно становить 120 кг/рік при фактичній 9330 кг/рік.

Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в Інституті географії Заїру та на гірничому факультеті Університету м. Лусака (1965 р.), а також у іноземних інститутах та університетах.

Адміністративний поділ Демократичної Республіки Конго

Демократична Республіка Конго поділяється на 26 провінцій.

Банана (Демократична Республіка Конго)

Банана (фр. Banana) — невелике місто і морський порт в провінції Центральне Конго Демократичної Республіки Конго.

Бельгійське Конго

Бельгі́йське Ко́нго — формальна назва сучасної Демократичної республіки Конго (ДРК) з часу встановлення бельгійським королем Леопольда II контролю над Конго 15 листопада 1908, до здобуття нею незалежності 30 червня 1960 року, що було початком Конголезької кризи.

Боенде

Боенде (фр. Boende) — місто (територія) і адміністративний центр провінції Чуапа, Демократична Республіка Конго.

У 2010 році населення міста за оцінками становило 33 765 осіб. Боенде — порт на річці Чуапа, з якого здійснюється поромне сполучення з Кіншасою. У місті є аеропорт.

Територія розділена на 4 райони:

Болува (Boluwa)

Джера (Djera)

Лофой (Lofoy)

Віні (Wini)

Бондо (Демократична Республіка Конго)

Бондо (фр. Bondo) — місто в провінції Нижнє Уеле Демократичної Республіки Конго.

Місто розташоване на північному березі річки Уеле. У 2010 році населення міста за оцінками становило 18 118 осіб .

Бондо з'єднується з містом Акеті непрацюючою гілкою залізничної лінії Вікіконго, побудованої бельгійцями в 1920-х роках. У місті також є аеродром. Наземним транспортом до міста дістатися важко, так як дороги після дощів стають непрохідними, а навігація по Уеле обмежена через водоспади.

На сході міста розташований ліс Білі, в якому мешкають відкриті в кінці XX століття великі шимпанзе Білі.

Географія Демократичної Республіки Конго

Демократична Республіка Конго — центральноафриканська країна, що займає центральну континентальну улоговину басейну річки Конго . Загальна площа країни 2 344 858 км² (11-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 2 267 048 км², а на поверхню внутрішніх вод — 77 810 км². Площа країни у 4 рази більша за площу території України.

Демократична Республіка Конго на літніх Олімпійських іграх 2016

Демократична Республіка Конго на літніх Олімпійських іграх 2016 була представлена 4 спортсменами у 3 видах спорту. Жодних медалей спортсмени ДР Конго не завоювали.

Економіка Демократичної Республіки Конго

Демократична Республіка Конго — аграрна країна з розвинутою гірничодобувною промисловістю. Основні галузі промисловості: гірничо-видобувна і збагачувальна, виробництво споживчих товарів (текстиль, сигарети, харчова), цементна.

Кабінда (Демократична Республіка Конго)

'Кабінда' (фр. Kabinda) — місто в Демократичній Республіці Конго. Адміністративний центр провінції Ломамі. Населення за оцінними даними на 2012 рік становить 219 154 людини.

У місті є аеропорт Тунта. Місто є частиною римсько-католицької єпархії Кабінда.

Під час Другої конголезької війни Кабінда була зруйнована в результаті бойових дій між конголезькими силами і руандійськими повстанцями, які просувалися на захід в Алмазодобувний район Мбужі-Маї. Місто було оточене і осаджувалося руандійцями протягом двох років, проте залишилося під контролем уряду.

Кенге

Кенге (фр. Kenge) — місто (територія) і адміністративний центр провінції Кванго, Демократична Республіка Конго.

У 2010 році населення міста за оцінками становило 42 884 людини. У місті є аеропорт.

Територія розділена на 4 райони і один округ, керований радою вождів:

Округ, керований радою вождів

Північний Пеленде (Pelende-Nord)

Район

Буканга-лонзу ( Bukanga-Lonzo )

Колокосо ( Kolokoso )

Луфуна ( Lufuna )

Мосамба ( Mosamba )

Конголезька криза

Конголезька криза — гостра політична криза, зумовлена проголошенням незалежності Демократичною республікою Конго 30 червня 1960 року, що тривала протягом 1960—1965 років.

Мобаї-Мбонгі

Мобаї-Мбонгі (фр. Mobayi-Mbongo) — місто в Демократичній Республіці Конго, розташоване в провінції Північне Убангі.

Надзвичайні і Повноважні Посли України в країнах Африки

Надзвичайні і Повноважні Посли України в країнах Африки

Перша конголезька війна

Перша конголезька війна - війна 1996–1997 років, в ході якої підтримувані Угандою і Руандою повстанці на чолі з Лораном Кабілою скинули президента Заїра Мобуту. Після того, як повстанці зайняли столицю Кіншаса, Заїр був перейменований в ДР Конго.

Республіка Конго (Леопольдвіль)

Не плутати з Республіка Конго (Браззвіль) і Демократична Республіка Конго

Республіка Конго (Леопольдвіль) — незалежна республіка в Центральній Африці, після проголошення незалежності Бельгійського Конго. 1 серпня 1964 назву було змінено на Демократична Республіка Конго, щоб відрізнити його від сусідньої Республіки Конго, колишнього Французького Конго.

Держава зазнала цілу низку війн і повстань, до 1965 року, коли генерал-лейтенант Джозеф-Дезіре Мобуту, на той час головкомандувач національної армії, захопив контроль над країною і оголосив себе президентом.

Санго (мова)

Санго (yângâ tî sängö; фр. sango) — державна мова Центральноафриканської Республіки , койне на базі різних мов Адамауа-східної сім'ї зі спрощеною граматикою (елементи креольської мови). Вважається креольською мовою на базі мови нгбанді.

У неї всього 400 тисяч носіїв як першої (отримала значний розвиток як міське койне столичного міста Бангі), однак як другою мовою санго користується набагато більша кількість населення, до 5 мільйонів.

У лексиці є деякий французький вплив. Поширена також в ДР Конго і Чаді.

Flag of the Democratic Republic of the Congo.svg ДР Конго в темах
Державний лад
Природа
Історія
Економіка
Населення
Культура
Інше
Незалежні
Володіння
інших держав
Невизнані

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.