Давид

Давид — один з найвідоміших персонажів Біблії, другий цар давнього Ізраїлю, правнук Боаза та Рут. Давид був наймолодшим з вісьмох синів Єссея, народився у місті Вифлеємі бл. 1035 року до н. е. Увійшов у історію як Цар, автор псалмів. Царював 40 років (близько 1004 — 965 до н. е.): сім років і шість місяців був царем Юдеї (зі столицею в Хевроні), потім — царем об'єднаного царства Ізраїлю та Юдеї (зі столицею в Єрусалимі).

Образ Давида є образом ідеального володаря, з роду якого (по чоловічій лінії), згідно з біблійним пророцтвам, вийде Месія, що повинно здійснитися згідно з єврейською традицією, і вже здійснилося, згідно з християнським Новим Завітом, де докладно описано походження Месії — Ісуса Христа від царя Давида (див. Родовід Ісуса Христа).

Давид привів народ Ізраїлю до багатьох перемог у війнах за незалежність та вплив серед сусідніх держав та народів, але найбільше він відомий своїми натхненними віршами-псалмами, що досі вважаються християнами та юдеями, як взірець віри та молитви.

Сином Давида, та одної з його жінок Вірсавії був відомий своєю мудрістю його наступник — цар Соломон.

Багатьма вченими Давид розглядається як прообраз майбутнього Месії Ісуса Христа. Сам Ісус часто згадує Давида та цитує його псалми в Новому Заповіті.

Давид
дав-євр. דָּוִד,
івр. דָּוִד
Давид дав-євр. דָּוִד,

Скульптура царя Давида у каплиці Борґезе Базиліки Санта Марія Маджоре роботи Ніколя Кордьє

Час на посаді:
бл. 1010 — 970 до н. е.
ПопередникСаул
НаступникСоломон

Народився1040 до н. е., 1039 до н. е.[1] або 907 до н. е.[2]
Вифлеєм, Палестинська держава
Помер970 до н. е. або 969 до н. е.[3]
Єрусалим
БатькоЄссей
МатиНітцевед (Талмуд)
ДружинаМіхаль, Авігайла, Ахіноам, Мааха, Хаггіта, Авітала, Егла, Ветсавія, Авішаг
ДітиАмнон, Кілеав, Авесалом, Адонія, Їтреам, Шаммуа, Шовав, Натан, Соломон, Івхар, Елішуа, Нефег, Яфія, Елішама, Веліяда, Еліфелет, Тамар[4],[5]
РелігіяЮдаїзм

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Походження

Давид був молодшим із восьми синів Єссея — сина Оведа й онука Боаза та моавитянки Рут, жив у Вифлеємі[6]. У Єссея було велике сімейство, яке складалося з кількох синів; молодшим з них був Давид[7]. За першою книгою Книгою Самуїла Єссей мав 7 синів, а згідно з Першою книгою хроніки — сім синів та дві дочки[8].

Він був русявий, гарний з виду[9], сильний, красномовний і добре грав на лірі. Був пастухом (пас овець свого батька), Давид показав себе людиною надійною і сміливою, перемагаючи лева і ведмедя, захищав своїх овець (1 Сам 16-17). Бог, відкинувши царя Саула (Шаула) за непослух, послав пророка Самуїла помазати Давида в присутності його батька і братів на майбутнього царя. З помазанням на Давида зійшов на нього Дух Божий з того дня й на майбутнє[10].

Двір царя Саула

Давид був покликаний до царя Саула щоби грою на цитрі відганяв злого духа, що мучив царя за його відступництво. Саул дуже полюбив його, так що він став його зброєношею. Послав Саул до Єссея й велів йому сказати: «Нехай Давид служить при мені, бо я його вподобав.» Після того як Давид, що прийшов в ізраїльське військо відвідати своїх старших братів, прийняв виклик велетня-філистимлянина Голіафа й убив його пращею, забезпечивши тим самим перемогу ізраїльтянам, Саул остаточно взяв його до двору (1 Сам 16:14 — 1 Сам 18: 2). При дворі Давид завоював дружбу царського сина Йонатана, а його відвага і успіхи в боротьбі з філистимлянами почали затьмарювати в очах народу славу самого Саула. Це викликало заздрість і ревнощі царя. З часом ревнощі посилилися і Саул під впливом злого духа двічі намагався вбити Давида. Коли це йому не вдалося, Саул став діяти більш обережно. Він послав Давида на війну з филистимлянами — використовуючи почуття своєї дочки Міхаль до юного вождя, він змусив Давида ризикувати життям, але той проявив себе людиною хороброю і мужнім воїном (1 Сам 18).

Коли Давид гідно виконав завдання Саула і прийшов з перемогою Саул вже не приховував своєї ворожнечі. Випадок з списом, яке цар метнув в Давида, і загроза потрапити до в'язниці, від якої його вберегла тільки дружина Міхаль, змусили Давида утікати до Самуїла до Рами. При останній зустрічі Йонатан підтвердив Давиду, що примирення з Саулом більше неможливе.

Втеча від Саула

Michal Gustave Doré
Міхаль допомагає втекти Давиду (Гюстав Доре)

Під видом виконання таємного доручення царя Давид отримав священний хліб та меч Голіафа від священика Ахімелеха в Нові, а потім втік до філистимського царя Ахіша у Гат. Там Давида хотіли схопити і щоб врятуватися, він удавав божевільного перед ними й видався біснуватим у їхніх руках (1 Сам 21).

Давид утік і звідти та шукав притулку в печері Адуллам, де зібрав навколо себе загін з чотирьох сотень гноблених і незадоволених. Своїх батьків він доправив у Міцпу до моавського царя. Тим часом Саул за допомогу священиків Давидові наказав їх повбивати. Поспішним втечам Давида і його марним спробам знайти безпечне місце поклало кінець передане йому через пророка Гада Боже повеління йти в землю Юди. Звідти Господь, у відповідь на питання Давида, чи бити філистимлян, повів його на звільнення від філистимлян Кеїли. Туди до нього прибув з ефодом Евіятар — єдиний священик з Нову, що врятувався від помсти Саула. Саул, почувши про перебування Давида в Кеїлі, почав багаторічне переслідування суперника. Однак Давид знову і знову вислизав від нього, при цьому Давид двічі відмовлявся від можливості вбити царя, помазаника Божого, щоб не понести за це кари. Розійшовшись знову із Саулом, Давид познайомився із своїми наступними дружинами — Авігайлою та Ахіноам, бо Саул віддав його першу дружину Міхаль за Ліїша (1 Сам 25). Давид сказав сам до себе: «Одного дня таки впаду в руки Саула. І ніщо кращого не зостається мені, як тільки втекти в філістимлянську землю. Тоді Саул покине мене шукати далі по всій Ізраїльській країні, й я врятуюсь від його руки.»[11]. Давид пішов зі своїми прихильниками (600 чоловіків) до своїх недавніх ворогам філістимлянам, шукаючи покровительства їх короля Ахіша, володаря міста Гат. Ахіш дав Давиду прикордонне місто Ціклаґ (у пустелі Негев), яке було перетворене на розбійницьку базу. Загони Давида грабували місцеве населення (амаликитян). Коли філистимляни зібралися в похід проти Ізраїля, тільки заперечення князів завадили включити загони Давида у війська філистимлянського вторгнення (1 Сам 28:4). У цей час Давид використовував черговий трофей, захоплений у амаликитян, для підкупу юдейських старійшин (1 Сам 30:26).

Цар Давид

'King David', painting by Giovanni Francesco Barbieri (il Guercino) c. 1768
Цар Давид (Гверчіно)

Тим часом філистимляни завдали нищівної поразки ізраїльтянам в битві при Гільбоа (1 Сам 31:6). Скориставшись тимчасовим безвладдям, Давид на чолі озброєного загону прибув до юдейський Хеврону, де коліно Юди на зборах проголосило його юдейським царем[12]. Це означало фактичне відділення Юдеї від Ізраїлю, царем якого був проголошений син Саула — Ішбаал (2 Сам. 2:10). Дві єврейських держави вступили між собою в міжусобну боротьбу, яка тривала два роки (Ішбаал царював 2 роки) і завершилася перемогою Давида. Старійшини Ізраїлю прийшли в Хеврон і обрали тридцятирічного Давида царем над усім Ізраїлем[13]. До того ж періоду часу відноситься бажання Давида повернути ковчег заповіту, який раніше був захоплений філистимлянами, а пізніше відісланий ними назад в Ізраїль з причини великої кількості болячок, що вразили філистимлян (1 Сам. 6:1-16). Зрештою, Давиду вдалося це здійснити — він повернув ковчег з Гату (2 Сам. 6:17). Цікаво, що третьою частиною армії Давида командував Ітай — воєначальник з того ж філистимлянського міста Гат, з якого також походив Голіаф і в якому колись переховувався від переслідувань Саула сам Давид. Тобто один з трьох командувачів Давида був філистимлянином (2Сам. 15:19; 2Сам. 18: 2).

У Хевроні у Давида народилося 6 синів: первісток Амнон, Кілеав, Авесалом, Адонія, Шефатія і Їтреам[14].

Після семи років перебування у Хевроні цар Давид пішов війною на євусеїв[15]. Давид захопив Єрусалим і переніс туди столицю своєї держави. Він уклав союз з тірським царем Хірамом, який допоміг йому побудувати в Єрусалимі дерев'яний палац. В Єрусалимі у Давида від нових дружин народилося багато синів, серед яких був і Соломон.

Davids-kingdom
Розміри царства Ізраїля часів Давида (1000—930 р. до н. е.)

Утвердження територій

Об'єднавши Ізраїль, Давид поширив свою експансію на суміжні території. Спочатку він завоював Моав. Потім Давид почав переможну війну проти Араму, чиї напівкочові царства (Сува, Дамаск, Бет-Рехова) розташовувалися на території Сирії. Сирійський похід вивів Давида до берегів Євфрата й забезпечив йому доступ до родовищ міді. На півдні він приєднав Ідумею.

З аммоніями за часів царя Нахаша відносини були мирними, але його син Ханнун образою послів Давида спровокував війну. Першим же походом Йоав та зруйнували союз між аммоніями і покликаними їм на допомогу арамеями (сирійцями), які після цього остаточно скорилися Давиду. Через рік Йоав узяв Давидові Раббу.

Царство Давида простягалося від Еціон-Ґеверу на Акабської затоки на півдні до кордону Емафа на півночі і займало, за винятком вузьких прибережних смужок, населених філистимлянами і фінікійцями, весь простір між морем і Аравійською пустелею. У той час Ізраїль в основному досяг меж Землі обітованої.

Давид і Ветсавія

За Другою книгою Самуїла, Ветсавія була жінкою рідкісної краси. Цар Давид, прогулюючись по даху свого палацу, побачив її внизу, коли вона купалася. Її чоловік, Урія, перебував у той час далеко від дому на службі в армії Давида. Ветсавія не намагалася спокусити царя, про що свідчить біблійний текст. Але Давид спокусився її красою і наказав, щоб її доставили в палац. В результаті — вона завагітніла. У той час її чоловік був далеко з військом, що тримало облогу міста Рабби. Давид наказав повернути Урію до Єрусалиму з надією, що той зійдеться із своєю жінкою та не зауважить її скорішої вагітності. Проте Урія прибувши до Єрусалиму навіть не переступив порогу свого будинку і поспішив повернутися назад до своїх солдатів, що проводили бойові дії. Тому пізніше Давид написав Йоаву — командиру армії Урії лист, в якому наказав «Постав Урію в найгарячішому бою спереду, і відступіть від нього, щоб він був убитий і вмер.»"[16]. Дійсно, так і сталося. Давид згодом одружився на Ветсавії. Їх перша дитина прожила всього декілька днів. Давид пізніше каявся у скоєному. Ця історія послужила сюжетом для багатьох відомих художніх полотен.

При всьому своєму високому положенні найкоханішої з дружин Давида, Ветсавія зайняла місце в тіні і вела себе гідним чином . Давид коронував Соломона, її другого сина.

Псалом 50 царя Давида, написаний ним як покаянна молитва за вбивство благочестивого Урії Хіттита задля заволодіння його дружиною Ветсавією[17], є одним із найбільш вживаних псалмів у богослужіннях та молитовних практиках.

Останні роки правління

Старший син Давида Амнон зґвалтував свою єдинокровну сестру Тамар. Давид засмутився, але не став карати свого сина. Бачачи таку несправедливість, за честь сестри заступився Авесалом і вбив свого старшого брата, але боячись гніву батька, втік до Гешуру, де пробув три роки (970 — 967 до н. е.). Потім, коли печаль Давида ослабла, Авесалом був прощений і зміг повернутися в Єрусалим. Однак Авесалом оточив себе приватною армією і відчуваючи свою зрослу популярність серед ізраїльтян під час релігійної церемонії оголосив себе царем. Це сталося «після сорока років царювання Давида», тобто практично під самий кінець його правління. Оскільки авторитет Давида до цього часу похитнувся, то він не став чинити опору і втік разом зі своєю гвардією зі столиці за Йордан. Авесалом почав переслідувати свого батька і в лісі Ефраїм[18] відбулася вирішальна битва, внаслідок якого Давид зміг повернути собі владу. Проте позиція Давида була ще хиткою, оскільки відкрився новий заколот, який очолив Савей (2 Сам 20:2). Однак Давиду вдалося втихомирити і цей заколот, але спокій знайти йому все ж таки не вдалося. Про свої права на царський трон заявив Адонія — наступний за старшинством син Давида. Пророк Натан і Ветсавія наполягли, щоб Давид передав владу Соломону, що й було зроблено[19]. Давид помер у віці 70 років після 40 років царювання і був похований в Єрусалимі, на горі Сіон у Місті Давида[20].

Див. також

Примітки

  1. а б http://www.timelineindex.com/content/view/3041
  2. а б Kantor M. The Jewish Time Line Encyclopedia, New Updated Edition — 2004. — P. 41. — ISBN 978-0-87668-229-6
  3. а б http://www.poemhunter.com/king-david-of-israel/
  4. 2 Сам. 3:1-5. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  5. Сам. 5:6-12
  6. Рут 4:22. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 21 червень 2015.
  7. 1 Сам 16:1-23. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 21 червень 2015.
  8. 1 Хр 2:13-16. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 21 червень 2015.
  9. 1 Сам 17:42. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 21 червень 2015.
  10. 1 Сам 16:13. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 21 червень 2015.
  11. 1 Сам 27:1. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 21 червень 2015.
  12. 2 Сам. 2:4. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  13. 2 Сам. 5:3. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  14. 2 Сам 3:3. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  15. 2 Сам 5:6. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  16. 2 Сам 11. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  17. Пс 50. Архів оригіналу за 15 травень 2015. Процитовано 25 червень 2015.
  18. 2 Сам 18:6. Архів оригіналу за 30 серпень 2012. Процитовано 3 квітень 2014.
  19. 1 Цар 2:1-9. Архів оригіналу за 15 травень 2015. Процитовано 26 червень 2015.
  20. 1Цар. 2:10-11. Архів оригіналу за 15 травень 2015. Процитовано 26 червень 2015.

Посилання

Ізабель Юппер

Ізабе́ль Юппе́р (фр. Isabelle Ann Huppert, нар. 16 березня 1953 р., Париж) — французька акторка.

Арахамія Давид Георгійович

Арахамія Давид Георгійович (нар. 23 травня 1979, Сочі, РРФСР), також відомий під псевдоім'ям Давид Браун (англ. David Braun) — український політик, підприємець, громадський діяч та волонтер. Секретар Національної інвестиційної ради.

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 4 у списку. Безпартійний. Співзасновник декількох IT-проектів (серед них — Template Monster та Weblium). Засновник волонтерської організації «Народний проект», що допомагає українським військовим у зоні АТО.

Бронштейн Давид Іонович

Дави́д Іо́нович Бронште́йн (нар. 19 лютого 1924, Біла Церква, Українська РСР, СРСР — пом. 5 грудня 2006, Мінськ, Білорусь) — радянський шахіст, шаховий літератор. Міжнародний гросмейстер (з 1950). Найвищий успіх — нічия в матчі за звання чемпіона світу 1951 року з Михайлом Ботвинником із рахунком 12:12. За тодішніми правилами, Ботвинник захистив титул. Дворазовий чемпіон СРСР (1948 і 1949), чотири рази грав за збірну Радянського Союзу на шахових олімпіадах (1952, 1954, 1956 і 1958; золоті медалі в усіх цих турнірах). Дворазовий чемпіон Європи в командній першості (1957, 1965).

Грегорі Пек

Грегорі Пек (англ. Gregory Peck, 5 квітня 1916 — 12 червня 2003) — американський актор, один із найпопулярніших голлівудських зірок 1940−1960-х років. Лауреат премії «Оскар» у номінації «найкращий актор» за роль Аттікуса Фінча в драмі «Убити пересмішника» (1962). У 1999 році Пек посів дванадцяту сходинку в списку 100 найбільших зірок кіно за версією Американського інституту кіномистецтва.

Давид IV

Дави́д IV (груз. დავით IV; 1073–1125) — грузинський цар з династії Багратіоні, найвидатніший в історії Грузії правитель, який зумів об'єднати країну та розширити її кордони. Святий Грузинської церкви. Прізвисько — Будівни́чий.

Давид Бен-Гуріон

Давид Бен-Ґуріон (Давид Грін; 16 жовтня 1886; Плонськ, Російська імперія, нині Польща — 1 грудня 1973; Тель-Авів, Ізраїль) — один з лідерів сіоністського і сіоністсько-соціалістичного руху, один з творців держави Ізраїль. У 1948–1953 і 1955–1963 роках (з перервою в 1961) прем'єр-міністр і міністр оборони Ізраїлю. Під його керівництвом були виграні Війна за незалежність (1948–1949) і Синайська кампанія (1956), відбулося вигнання палестинських арабів на чужину.

Давид Феррер

Давид Феррер (ісп. David Ferrer Ern) — іспанський тенісист.

Давид Феррер розпочав кар'єру тенісиста-професіонала в 2000. До чільної десятки світового рейтингу він уперше ввійшов у 2005. Давид відомий як спеціаліст із ґрунтових кортів, але мав успіхи також і на харді. Він двічі вигравав Кубок Девіса у складі іспанської команди — у 2008 та 2009.

Давид ді Донателло

Давид ді Донателло — престижна нагорода в італійському кінематографі. Її щорічно вручає з 1956 р. Академія італійського кіно (Accademia del Cinema Italiano). Нагорода зроблена у вигляді золотої статуетки — копії статуї Давида скульптора Донателло.

Давід Вілья

Даві́д Ві́лья Са́нчес (ісп. David Villa Sánchez; нар. 3 грудня 1981, Лангрео, Астурія, Іспанія) — іспанський футболіст. нападник японського «Віссел» (Кобе). Рекордсмен збірної Іспанії за кількістю забитих у її складі голів (59 у 98 іграх протягом 2005–2017 років).

Давід Налбандян

Даві́д Па́бло Налбандя́н (ісп. David Pablo Nalbandian, нар. 1 січня 1982) — аргентинський тенісист-професіонал вірменського та італійського походження. Фіналіст Вімблдонського турніру 2002 року. Зараз займає 27-му позицію у рейтингу ATP.

Девід Балтімор

Де́від Ба́лтімор (англ. David Baltimore; нар. 7 березня, 1938) — видатний американський біолог, один з лауреатів Нобелівської премії з медицини та фізіології за 1975 рік. Зараз обіймає посаду професора біології у Каліфорнійському технологічному інституті (Калтех), президентом якого він був з 1997 до 2006. Він також був президентом Американської асоціації сприяння розвитку науки.

На честь науковця названо астероїд 73079 Девідбалтімор.

Девід Гросс

|Ім?я= |Знамениті учні=

Девід Джонатан Гросс (англ. David Jonathan Gross; нар. 19 лютого 1941, Вашингтон) — американський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики 2004 року «за відкриття асимптотичної свободи в теорії сильних взаємодій» (спільно з Френком Вільчеком і Девідом Політцером).

Девід Юм

Девід Г'юм (також Дейвід Г'юм, Девід Юм, англ. David Hume, при народженні: Гом (англ. Home), 26 квітня (7 травня) 1711 — 25 серпня 1776) — шотландський філософ-емпірист, історик та економіст, діяч епохи Просвітництва, в першу чергу відомий своїми працями у галузі епістемології. Г'юма часто називаюсь провідним неоскептиком вісімнадцятого сторіччя.

Динамо (Тбілісі)

Дина́мо Тбілі́сі (груз. დინამო თბილისი) — професіональний грузинський футбольний клуб з міста Тбілісі.

Заснований у 1925 році клуб став одним з найсильніших серед радянської спільноти «Динамо». Динамівці Тбілісі двічі вигравали чемпіонат СРСР (1964 та 1978 рр.), проте бронзовими призерами ставали аж 13 разів, що набагато більше, аніж у будь-якого іншого клубу. Двократний володар Кубка СРСР з футболу (1976 та 1979 рр.). Найбільшим успіхом в історії клубу стала перемога у Кубку володарів Кубків у 1981 році, який проходив у Дюссельдорфі. Динамівці переграли німецький клуб «Карл Цейс» з міста Йєна з рахунком 2:1.

У 1990 році грузинські клуби вийшли зі складу чемпіонату СРСР і почали проводити власні змагання. Назву команди змінили на «Іберія», але згодом перейменували назад. «Динамо» виграло всі національні першості 1990-х. На початку 2000-х «Динамо» лише 3 рази стало чемпіоном: 2003, 2005 та 2008 роки, що у сумі дає 13 перемог у національній першості. Також динамівці є дев'ятиразовими володарями Кубка Грузії з футболу. У 2004 році команда стала володарем Кубка Співдружності.

Жванія Давид Важаєвич

Дави́д Важа́євич Жва́нія (нар. 20 липня 1967, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — український політик та підприємець грузинського походження.

Зірка Давида

Зірка Дави́да (івр. מָגֵן דָּוִד‎, Māḡēn Dāwīḏ, МФА: [maˈɡen daˈvid]; їд. Mogein Dovid, МФА: [ˈmɔɡeɪn ˈdɔvid], «щит Давида») — шестикутна зірка (гексаграма), утворена з двох правильних трикутників, накладених один на одного. Символ єврейського народу, юдаїзму, Ізраїлю. Згідно з середньовічною легендою був знаком юдейського царя Давида, використовувався на щитах вояків його війська. У новітній період одна з фігур в ізраїльській державній та світовій єврейській символіці.

Книга Псалмів

Книга Псалмів, також Псалти́р — одна з книг Старого Заповіту Біблії. У юдейській, католицькій і протестантській традиціях сучасна Книга Псалмів містить 150 псалмів, а у православній — 151 псалом.

Кіпіані Давид Давидович

Давид Кіпіані (рос. დავით ყიფიანი, 18 листопада 1951, Тбілісі — 17 вересня 2001, там само) — радянський грузинський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — радянський та грузинський футбольний тренер.

Виступав майже всю кар'єру за клуб «Динамо» (Тбілісі), а також національну збірну СРСР. Головний тренер збірної Грузії (1997, 2000–2001). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1976). Заслужений майстер спорту СРСР (1981).

Макар'ян Давид Борисович

Давид Борисович Макар'ян (нар. 12 серпня 1984, Миколаїв) — український політик, Народний депутат України 8-го скликання, член фракції партії Блок Петра Порошенка «Солідарність».

Член Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

Правителі Стародавнього Ізраїлю та Юдеї
Сім'я та відомі відносини
Будівлі
В інших традиціях
Твори
Статті

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.