Григорович-Барський

Григоро́вичі-Ба́рські — рід українських купців (пізніше — російських дворян), вихідців з міста Бар.

Історія роду

У середині 17 століття перебралися з Бару до Літковичів, звідки близько 1715 року — до Києва. У 18 столітті отримали дворянство.

Відомі представники

Будинок Сироткіна

Будинок Сироткіна — колишній прибутковий будинок, пам'ятка архітектури, історії та монументального мистецтва, одна з найкрасивіших будівель історичного центру Києва, на момент спорудження (1902 рік) — найвищий житловий будинок Києва. Розташований на розі вулиць Володимирської та Прорізної (офіційна адреса — Володимирська вулиця, 39/24, у деяких джерелах — Прорізна вулиця, 24/39).

Зведений у 1899—1902 роках архітектурною фірмою Шимана та Гілевича у стилі неоренесансу з елементами раннього модерну. Першим замовником був Павло Григорович-Барський, після його банкрутства будинок перейшов у власність до Олександра Григоровича Сироткіна.

Наказом Міністерства культури України від 21 жовтня 2011 року № 912/0/16-11 внесений до переліку пам'яток місцевого значення під номером 144-Кв.

Будинок полкової канцелярії (Козелець)

Київська полкова канцелярія — пам’ятка цивільної архітектури XVIII ст. у місті Козельці, одна із двох збережених адміністративних будівель канцелярій козацьких полків.

Будинок шевського цеху (Київ)

Буди́нок ше́вського це́ху у Ки́єві — пам'ятка історії та архітектури XVIII ст., одна з двох споруд епохи цехового братства (ще зберігся будинок кушнірського цеху), що збереглася у Києві. Знаходиться поруч із будинком Рибальського, за адресою Притисько-Микільська вулиця, 1.

Будинок шевського цеху побудовано на замовлення київських шевців у середині XVIII ст. у стилі українського бароко. Точних відомостей про архітектора будинку немає, проте існує припущення, що ним міг бути видатний київський зодчий Іван Григорович-Барський.Початково будівля була одноповерховою із двох'ярусним дахом. Тимпан її другого ярусу включав скульптурний герб шевців, а під усім будинком містився великий підземний поверх із зводом. Третину всієї площі будинку займав великий зал — тут знаходився центр шевського цеху, де відбувалися збори братчиків, їхні суди, торжества, церемоніали і ритуали. Там само, імовірно, знаходилася і цехова школа, яку мав кожен з ремісничих цехів, де навчали не тільки спеціальності, але й світським наукам.

До скасування у 1834 році у Києві Магдебурзького права, будівля шевського цеху перебувала у підпорядкуванні Київського магістрату. У середині XIX ст. тут містилося парафіяльне училище — тоді ж було надбудовано другий поверх. У 1887 році будинок викупила комерційна фірма, що надбудувала третій поверх.

Це одна з двох Києві споруд епохи цехового братства, що вціліли при катастрофічній пожежі Подолу 1811 року та збереглися до наших днів.

Григорович-Барський Іван Григорович

Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (1713 — 10 вересня 1791) — український архітектор, представник пізнього козацького бароко (рококо). Народився у Літковичах[а], походив із купецького роду Григоровичів-Барських, брат мандрівника Василя Григоровича-Барського. Навчався у Києво-Могилянській академії. Працював інстигатором та, ймовірно, виконував обов'язки міського архітектора. Також був депутатом Київського магістрату та батьком 15 дітей. Автор багатьох сакральних та цивільних споруд Києва (фонтан Самсон (1748—1749), Покровська церква (1766), церква Миколи Набережного (1772—1775), Козельця (Собор Різдва Богородиці, будинок полкової канцелярії) та інших міст та містечок України. В його пізній творчості помітний перехід до класицизму. Помер у Києві.

Григорович-Барський Василь Григорович

|Lib=

Васи́ль Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (Ба́рський, 1 (12) січня 1701(17010112), Літковичі — 7 (18) жовтня 1747, Київ) — український православний письменник та мандрівник.

Григорович-Барський Дмитро Миколайович

Дмитро Микола́йович Григоро́вич-Ба́рський (1871 — 11 січня 1958, Чикаго) — російський адвокат, судовий і суспільний діяч. Довгий час мешкав у Києві і відзначився у суспільній діяльності у дореволюційний час та в УНР, же займав позиції прихильника «єдиної та неділимої Росії».

Григорович-Барський Павло Павлович

Григорович-Барський Павло Павлович (8 серпня 1887, м. Київ - ?) - підполковник Армії УНР.

Дзвіниця

Дзвіни́ця — мурована (рідше дерев'яна), переважно культова, споруда зі дзвонами. Зазвичай вежоподібна, але існують дзвіниці і у вигляді горизонтальних будов з аркадами (так звані «ширмові»).

Керкіра

|Веб-сайт

Ке́ркіра (грец. Κέρκυρα), відоміша під італійською назвою Корфу — найпівнічніший серед Іонічних островів Греції. Святим покровителем Керкіри є Святий Спиридон, мощі якого і донині зберігаються на острові.

Для острова характерні горбисті рівнини і низькогір'я (вистота до 906 м). Тут ростуть середземноморські чагарники (маквіс), плантації цитрусових, маслинові гаї, виноградники. Кліматичні курорти.

Козелецький район

Козеле́цький райо́н — район Чернігівської області з центром у смт Козелець.

Перелік кавалерів Хреста Симона Петлюри Г

Ця сторінка — інформаційний реєстр. Див. також основні статті: Хрест Симона Петлюри та Перелік кавалерів Хреста Симона Петлюри.В алфавітному порядку представлені всі відомі кавалери Хреста Симона Петлюри, чиї прізвища починаються з літери «Г».

Петропавлівська церква (Поділ)

Це́рква Святих Петра і Павла — колишній православний храм в Києві на Подолі, збудований як Домініканський костел святого Миколая близько 1610 року та зруйнований більшовиками у 1930-ті роки.

Родина Григоровичів-Барських (срібна монета)

Роди́на Григоро́вичів-Ба́рських — пам'ятна срібна монета номіналом 10 гривень, випущена Національним банком України, присвячена відомому українському роду, з якого походили мандрівник і письменник Василь Григорович-Барський, видатний київський архітектор та інженер Іван Григорович-Барський, інші відомі громадські діячі.

Монету введено в обіг 26 серпня 2011 року. Вона належить до серії «Славетні роди України».

Самсон (фонтан)

Фонта́н Самсо́н — один з найдавніших фонтанів Києва, розташований на Контрактовій площі.

Собор Різдва Богородиці (Козелець)

Собор Різдва Богородиці у Козельці — православний собор у смт Козелець Чернігівської області. Збудований у 1752—1763 роках на замовлення родини Розумовських за проектом архітектора Андрія Квасова та за участю Івана Григоровича-Барського, який є автором декору. Поряд із собором стоїть дзвіниця, зведена у 1766—1770 роках також за проектом Андрія Квасова.Собор та дзвіниця розміщені в історичному середмісті Козельця, і є його містобудівними домінантами. Його відносять до найкращих архітектурних витворів XVIII століття в Україні та тогочасній Російській імперії.Пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер 843.

Українське бароко

Украї́нське баро́ко або Коза́цьке баро́ко — мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Українсько-єгипетські відносини

Українсько-єгипетські відносини почались задовго до проголошення незалежності України.

Офіційні дипломатичні відносини з Арабською Республікою Єгипет Україна встановила у 1992 р.

Державну незалежність України Арабська Республіка Єгипет офіційно визнала наприкінці грудня 1991 р. відповідною заявою Уряду АРЄ. Дипломатичні відносини між країнами були встановлені 25 січня 1992 р.

Дипломатичне представництво АРЄ в Україні було започатковане у травні 1993 р. В Каїрі i Києві діють посольства України та Єгипту.

Незважаючи на географічну віддаленість України і Єгипту, існують спільні моменти в історії і сучасності двох народів. До нашого часу дійшли відомості, що серед місцевих правителів-мамлюків у XVI-XVII століттях були вихідці з України. Згодом, майже триста років тому, цими краями подорожував відомий український мандрівник Василь Григорович-Барський. Своїми близькосхідними спостереженнями він заклав основи вітчизняного сходознавства. Сучасна українська орієнталістика була започаткована відомим сходознавцем Агатангелом Кримським – дослідником Корану, ісламу, перекладачем давніх арабських і турецьких текстів, який два роки провів на Близькому Сході. На початку ХХ сторіччя в Александрії і Хелуані лікувалася і написала збірку поезій „Весна в Єгипті” видатна українська поетеса Леся Українка.

У 1960-70-ті роки українські інженери зробили важливий внесок у розбудову єгипетської економіки, чимало єгипетських студентів закінчили українські вищі навчальні заклади. Спільні моменти в історії українсько-єгипетського спілкування сприяють кращому розумінню між нашими народами і подальшій розбудові двосторонніх відносин.

На сьогодні між нашими державами діє 35 документів міжурядового та міжвідомчого рівня. Засади українсько-єгипетської співпраці визначають укладені у 1992 р. Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин та Угода про основи взаємовідносин і співробітництво. Зараз правова база України і Єгипту є однією з найбільших серед інших арабських країн-партнерів нашої держави. Ведеться постійна робота по її розширенню.

Здійснюється обмін делегаціями різного рівня, відбуваються засідання Спільної міжурядової двосторонньої Українсько-Єгипетської Комісії з економічного та науково-технічного співробітництва (останнє засідання проходило в Каїрі у листопаді 2010 р.). В рамках Організації Об'єднаних Націй наші країни взаємодіють з широкого кола питань. В України та Єгипту немає принципових розбіжностей у ставленні до актуальних питань міжнародного та регіонального порядку денного. Натомість, існує прагнення сприяти їх вирішенню мирним шляхом, у рамках діючого міжнародного права.

Церква Миколи Набережного

Це́рква Мико́ли Чудотво́рця На́бережного або На́бережно-Микі́льська це́рква — православна церква в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури українського бароко. Розташована на розі вулиць Григорія Сковороди і Почайнінської. Споруджена за проектом Івана Григоровича-Барського у 1772–1775 роках, добре збереглася до наших днів.Церква Миколи Набережного була єдиним київським храмом, де богослужіння не припинялися в радянські часи аж до 1960 року. У 1992 році тут відновилися богослужіння. Деякий час церква виконувала функції кафедрального храму УАПЦ в Києві . Належить до Православної Церкви України.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Київ)

Церква Покрови Пресвятої Богородиці — чинна мурована церква в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури XVIII століття. Парафія Покрови Пресвятої Богородиці до Православної церкви України.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.