Вульгата

Вульга́та — латинський переклад Біблії з IV століття, здійснений переважно святим Ієронімом зі Стридону, який замінив різні варіанти латинських перекладів Біблії (Vetus Latina), які існували до того часу.

На кінець IV століття виникла потреба в єдиному, достовірному латинському тексті Біблії: переклад було доручено Ієроніму, найбільшому знавцю Біблії та секретарю папи Дамасія I. Оскільки Ієронім чудово володів грецькою мовою, латиною і мав значні знання івриту, у 386 році Ієронім перебрався у Вифлеєм і понад 20 років працював над перекладом Старого й Нового Заповітів латинською мовою. Він почав з Нового Заповіту і переклав його з грецької, а згодом Старий Заповіт — з грецької і з івриту. Зроблений Ієронімом переклад Біблії став нормативним латинським текстом, який отримав назву Вульгата.

Тридентський собор (1546) затвердив текст Біблії Ієроніма — і Вульгата увійшла у загальний вжиток на Заході як офіційний переклад, обов'язковий для Римо-Католицької Церкви. Уперше Вульгата видана за Сікста V, під заголовком: «Biblia sacra vulgatae editionis» (Рим, 1590, див. обкл. справа); потім перевидавалася Григорієм XIV, Климентом VIII та ін. Протягом століть Вульгата служила джерелом усіх перекладів Біблії західноєвропейськими мовами.

З 1979 року існує виправлена версія (Неовульгата).

Caravaggio - Saint Jerome Writing, c1606
Святий Ієронім Стридонський. (Караваджо)
Vulgata Sixtina
Vulgata Sixtina

Див. також

Посилання

Джерела

Єлеопомазання

Єлеопома́зання, або Соборува́ння — християнське таїнство, прийняте в католицькій, православній та в ряді протестантських церков (зокрема у англікан та лютеран). У святому писанні єлеопомазання згадується:

У соборному посланні св. ЯковаЗрозуміло, що мова йде не про звичайне помазання єлеєм (маслом), яке практикувалося в євреїв, що бачили в єлеї цілющий засіб, а про особливе церковне таїнство, оскільки цілюща властивість приписується не єлею, а «молитві віри», що звершується пресвітерами.

У євангелії (Мр. 6:13)Це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою — єлеєм.

У православній церкві спочатку здійснювали сім священиків. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.

В католицькій церкві єлеопомазання називають як «Помазання хворих» (лат. Unctio Infirmorum). Згідно з кодексом канонічного права, ст. 998

Іконостас

Іконоста́с (іконостав, грец. — образ і місце) — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини церкви. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за «царськими» воротами має завісу.

Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.

Ще у Візантії IV–VI століть з'явилися мармурові парапети, що відокремлювали вівтарну частину, в VII столітті вони поступилися місцем темплонам. Однак перегороджувати цілісний інтер'єр храму візантійці вважали недоречним. І тільки у XIV столітті в церквах східних слов'ян виникла багатоярусна стіна з іконами. Колони темплону перетворились у 12 пілястр (символ 12 «стовпів» Церкви — апостолів), поперечні тяги — у тябло (дерев'яний брус вівтарної перегородки для встановлення ікон).

Блаженства

Блаже́нства, або За́повіді блаже́нства — вимовлені Ісусом Христом у Нагірній Проповіді і представлені у Новому Заповіті (Матвія 5:3—12 і Луки 6:20—23), складають основу християнського морального вчення і доповнююють десять заповідей Старого Заповіту.

Дев'ять євангельських блаженств такі:

Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Гнилецький монастир

Гнилецький монастир — православний монастир на околиці давнього Києва. Сучасна назва місцевості — Церковщина.

Земне життя Христа

Згідно з віруваннями християн, Ісус прийшов у світ щоб своїми стражданнями, смертю та воскресінням спокутувати гріхи людського роду.

Біографію Христа дають головним чином Євангелія — канонічні і численні апокрифічні. Так, народження Христа було передвіщено архангелом Гавриїлом, який явився діві Марії і сповістив, що у неї мав народитися син. Ісус народився в Вифлиємі, куди його батьки вирушили для участі в перепису населення. Потім, рятуючи дитину від царя Ірода, його сім'я вирушає до Єгипту. Повернувшись, сім'я Ісуса оселяється в Назареті. Апокрифічні Євангелія розповідають численні подробиці про життя Ісуса в той час. Натомість канонічні Євангелія відображають лише один епізод з дитинства Ісуса (свято в Єрусалимі). Подальша розповідь — вже про дорослу людину. Ісус став теслею та муляром і після смерті Йосипа годував матір працею рук своїх.

Коли Ісусу було близько 30 років, він зустрівся з Іоаном Хрестителем і прийняв водне хрещення. Після цього він почав проповідувати в різних частинах Ізраїлю. Потім в Єрусалимі його зрадив один з його учнів — Юда — за 30 срібняків, і Ісуса було засуджено юдейським релігійним судом — синедріоном — до смертної кари. Римський намісник Понтій Пилат затвердив цей вирок і Ісус Христос був розіп'ятий на Хресті, а потім похований. Але він воскрес, і явився своїм учням. Так про ці події розповідають автори Євангелія — апостоли

В Євангеліях ми можемо прочитати опис багатьох чудес, які творив Христос протягом свого земного життя: він лікував хворих, міг ходити по воді, обертати воду на вино тощо. Але крім божественних проявів, Ісус як і будь-яка людина відчував біль і страх. Євангелія дуже відрізняються в частині тлумачення образу Христа. У Івана Ісус з'являється як Бог в людській подобі, його божественна природа всіляко підкреслюється, а Матвій, Марко і Лука надали Христу риси людини.

Ланселот-Грааль

«Ланселот-Грааль» (також «Прозаїчний Ланселот» або «Вульгата») — епопея з п'яти лицарських романів, куди увійшли «Історія Грааля», «Мерлін», «Книга про Ланселота Озерного», «Пошуки Святого Грааля», «Смерть Артура». Складаючись в єдине ціле, ці частини тим не менш є автономними творами. Цей цикл був створений близько 1230 р., причому перші дві його частини — «Історія Грааля» і «Мерлін» — найпізніші. Раніше приписувався Вальтеру Мапу. «Ланселот-Грааль» став одним з основних джерел «Смерті Артура»

Томаса Мелорі.

Миропомазання

Миропома́зання — християнське таїнство прийняття дарів Святого Духа (мудрості, розуму, ради, мужності, знання, побожності та страху Божого) і обряд після прийняття хрещення. Творячи знак хреста на чолі, ніздрях, устах, вухах, грудях, руках, ногах новопросвіченого священик помазує його святим миром та проказує при кожному помазуванні слова: «Печать дара Духа Святого».

Плач Єремії

Плач Єремії — книга Старого заповіту та Танаху.

Під час вавилонської неволі євреї, що залишилися в Палестині, у визначені дні збиралися на руїнах Єрусалимського храму і відправляли покаянні богослужіння. Від тих літургійних обрядів залишилося п'ять пісень, названих Плачем. Вони відображають масштаб поразки, якої зазнав вибраний народ через втрату Єрусалима і зруйнування храму. Приписування цих Книг пророку Єремії, хоч і базується на згадці в Септуаґінті та виразній вказці у Вульґаті, не видається слушним. Отже автор залишається невідомим. Найімовірніше їх було декілька.

Староєврейською мовою книга названа по першому слову Ейха! («Як!»). Перекладачі грецької Септуагінти назвали книгу Трені (Threni), або «Плачі» — лат. Lamentationes (Вульгата), «Плачевні пісні». Вавилонський Талмуд використовує вираз Кінот, тобто «Плачі», «Елегії». Святий Ієронім, перекладаючи Біблію на латинь, найменував цю книгу також Lamentationes, що стало підставою для назви книги в багатьох європейських мовах.

У перекладах Біблії Плач Єремії поміщений після книги Єремії, проте в єврейському каноні він зазвичай знаходиться в розділі агіографії, або Писань, який також включає в себе книги Пісні пісень, Рут, Проповідника і Естер — п'ять сувоїв, зібраних під загальною назвою Меґіллот (Сувої). У деяких сучасних виданнях Єврейських Писань, Плач Єремії розміщується між книгою Рут або Естер та книгою Проповідника, проте в стародавніх рукописах він стояв після книги Єремії.

Преображення Господнє

Преобра́ження Господнє — описане в Євангеліях таємниче преображення (перетворення), явлення Божественної величі й слави Христа на горі Фавор (Табор).

Проповідь

Про́повідь (грец. Ομιλία) — у вузькому значенні, християнська церковна настанова, завданням якої є розповісти і розтлумачити слухачам вчення Ісуса Христа; офіційна назва в українському православ'ї — Слово; також неофіційна назва в українському протестантстві.

У широкому значенні, разповсюдження Доброї новини (Євангелія) та вчення Ісуса Христа, заповідане Ним Самим Своїм послідовникам: «І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мк 16,15); близьке до новозавітньому поняттю, що виражається грецьким терміном κήρυγμα.

Проповідь, серед функції релігійної настанови, у 17 столітті, окрім завдань просвітительських, виконувала також і завдання спеціально-естетичні, таким чином вона ставала виразно бароковою. Українські проповідники кінця XVI — початку XVII ст. досягали зрозумілості і доступності своїх повчань та настанов простотою викладу та будували їх без особливих риторичних хитрощів. Для того, щоб задовольнити смаки аудиторії, проповідникам доводилося вводити у свої промови незвичайні і цікаві факти і відомості, приклади та оповідання з використанням порівнянь, метафор і алегорій.

Псалом 116

Псалом 116 (у масоретській нумерації — 117-й псалом) — 116 псалом із Книги Псалмів. Псалом 116 — найкоротший псалом, який складається тільки з двох віршів, а також — найкоротший розділ Біблії.

Рай

Рай — символ щасливого майбутнього для людини; мирного буття, душевного спокою; рівноваги і внутрішнього задоволення; красивої, благодатної та багатої землі, кохання; найвищої насолоди.

Край, де за біблійними переказами містився рай, звався Едемом. Це омріяна, прекрасна земля — багата, щедра, розкішна. Для її позначення існує синонімічний ряд: Едем, рай, райська місцевість, райські кущі тощо.

Етимологія слова «рай» пов'язується зокрема з індійським словом — rayis («дар, володіння»), в грецькій та латинській мовах воно позначалося словом paradisus. В християнських уявленнях це місце постійного блаженства, обіцяне праведникам в майбутньому житті. З погляду строгої теології та містики про Рай відоме єдине — що там людина завжди знаходиться поряд з Богом.

У християнській іконографічній, літературній, і фольклорній традиції розглядається:

Рай як сад — опис Едему (Книга Буття. 2, 8—3,24);

Рай як місто — опис Небесного Єрусалиму (Апок. 21,2—22,5);

Рай як небеса — апокрифічні описи надбудованих один над іншим і населених ангелами небесних ярусів (починаючи з «Книг Еноха Праведного»).

Раннє християнство

Ра́ннє христия́нство — період в історії християнства починаючи із смерті Ісуса Христа (приблизно на початку 30-х років I століття) до Першого Вселенського Собору в Нікеї (325 р.). Іноді термін «раннє християнство» вживається в більш вузькому сенсі християнства апостольського століття. Більшість з них були юдео-християнами.

Християнство виникло в римській провінції Юдея в I столітті н. е. В його основі лежали віра в Ісуса Христа і євангельська діяльність його учнів.

Собор (храм)

Собо́р (лат. Ecclesia cathedralis, «катедральна церква»; нім. Dom, італ. Duomo, від лат. domus episcopalis, «єпископський дім») — у християнстві особлива церква (храм), що є престолом (катедрою) єпископа. Центральний храм єпископства (дієцезії, єпархії). Собори є типовими лише для католицьких, православних і ряду протестантських церков, які мають священство та єпископат. Перші церкви, що мали функції соборів, були відомі у Римській імперії з IV століття. Проте власне кафедральні храми з'явилися у Західній Європі з ХІІ століття. Також — катедра́льний собо́р, кафедра́льний собо́р, катедральний храм, катедра.

Тайна вечеря

Та́йна вече́ря — остання вечеря Ісуса Христа з учнями-апостолами напередодні страстей, на якій він запровадив Таїнство Євхаристії (Причастя; Мт. 26:17-29), відбулася вона у Великий Четвер у Сіонській світлиці.

Тридентський собор

Тридентський собор — 19 вселенський собор, визнаний Римо-Католицькою церквою, відбувався між 1545 та 1563 роками і мав чотири засідання. Своє ім'я носить за іменем міста де він проходив — Тренто (італ. Trento, лат. Tridentum). Два засідання відбувалися також в Болоньї. Собор почався 13 грудня 1545 року і закінчився 4 грудня 1563 року.

Християнська філософія

Християнська філософія — поняття, що охоплює різні напрямки, тенденції, традиції і філософські погляди, що в тій чи іншій мірі ґрунтуються на християнстві.

Церковна музика

Церковна музика — вокальна та інструментальна музика християнської церкви.

Чернець

Черне́ць, черни́ця, ченці́, черне́цтво (від носіння чорного одягу), також монах, монахиня (від грец. μοναχός «одинак, самітник, пустельник») — зазвичай особа з релігійної спільноти, яка відповідно до обіцянки (обітниці) веде аскетичне життя або в рамках чернечого згромадження, або на самоті.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.