Аріанство

Аріа́нство, або арія́нство (лат. Arianismus, Arrianismus, грец. Αρειανισμός) — у IV—VI століттях християнська єресь, один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Виникло на основі вчення священика Арія (бл. 256336), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, Ісус Христос, — єдиносутній (лат. homoousios) Богові-Отцеві; стверджував, що Христос — істота не вічна, а лише посередник між Богом і людиною. Засуджено остаточно на соборі 381 року. Було поширене серед германців до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті; прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів тощо. В XVII столітті в Речі Посполитій аріанами називали послідовників социніанства[1]. Також — єресь Арія (лат. Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian).

Christian states 495 AD (en)
Аріанські й католицькі країни (495).

Історія

Arius portré
Арій

Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені Арія (256336) — священика з Александрії.[2] Заперечуючи тезу про єдину суть Трійці, аріанці твердили, що Христос — Син Божий — нижчий за Бога-Отця. На Нікейському соборі 325 року внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля, аріанство було визнане за єресь. Попри це, аріанство було наймасовішою християнською течією IV століття в Римській імперії. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II. Як єресь аріанство засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття. Аріанство прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. Франки чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до католицизму. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи Юстиніана. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці.

На відміну від несторіанства, аріанство вважається повністю знищеним в ранньому Середньовіччі. В той же час окремі пізніші теологи поверталися до нього. Аріанство відродилося у XVI столітті. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У Речі Посполитій під ім'ям «аріанства» в XVII столітті широкого поширення набуло социніанство[3].

Див. також

Примітки

  1. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  2. Є думки, що категорично це заперечують. → Каганець І. Арійський стандарт. — Мандрівець: 2014
  3. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)

Джерела

Література

  • Аріанство // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аріанство

IV століття

Поступовий економічний і політичний занепад Римської імперії. Утвердження християнства. Початок Великого переселення народів. У Китаї правління династії Цзінь. В Індії правління імперії Гуптів. В Японії триває період Ямато. У Персії править династія Сассанідів.

На території лісостепової України Черняхівська культура. У Північному Причорномор'ї готи й сармати. Історики VI століття згадують плем'я антів, що мешкало на території сучасної України десь із IV сторіччя. З'явилися гуни, підкорили остготів та аланів й приєднали їх до себе.

VI століття

VI століття — століття, що охоплює роки з 501 по 600 за юліанським календарем. Це століття вважається першим століттям Середньовіччя. 540 року розпочалася чума Юстиніана, пандемія, що тривала понад 200 років і мала великий вплив на долю народів.

Євсевій Кесарійський

Євсе́вій Кесарі́йський або Євсе́вій Памфі́л (263 — 339) — архієпископ Кесарії (столиці римської провінції Юдея), зарахований до Отців Церкви та вважається «батьком церковної історії» за свій твір «Церковна історія» (325).

Аріоальд

Аріоальд (†636) — герцог Турина, король лангобардів (626—636). Був одружений з дочкою Агілульфа Гундібергою.

Через душевну хворобу за підтримки знаті змістив з престолу короля Адалоальда. Ставши королем, віддав свою дружину до монастиря, звинувативши її у змові проти себе разом з герцогом Фріульським Тассо. Відновив аріанство у королівстві лангобардів. Відомо лише про одну вдалу війну, яку він вів з аварами.

Валент

Флавій Юлій Валент (грец. Οὐάλης ,лат. FLAVIUS IVLIVS VALENS AVGVSTVS; 328, Кібале, Паннонія — 9 серпня 378) — римський імператор з 28 березня 364 по 9 серпня 378 року.

Вандали

Вандали — давнє східногерманське плем'я.

Годеперт

Годеперт або Годеберт (†662), король лангобардів (661—662), старший син короля Аріперта I, який сповідував аріанство, отримав владу разом з братом Перктарітом, що був католиком. Перктаріт правив з Мілану, а Годеперт — з Павії. Годеперт запросив допомогу герцога Беневентського Грімоальда I у війні з братом, проте герцог убив Годеперта та захопив владу у всьому королівстві.

Його син Рагінперт пізнвше також був королем лангобардів.

Грімоальд I Беневентський

Грімоальд (*бл.610—†671), герцог Беневентський (651–662), король лангобардів (662–671). Син герцога Фріульського Гізульфа II та баварської принцеси Рамгільди, дочки герцога Баварського Гарібальда I, спадкував своєму братові Радоальду. Перед цим разом з Радоальдом був регентом свого слабоумного зведеного брата Аюльфа I. Одружився з принцесою Феодотою, дочкою короля лангобардів Аріперта I, з якою мав сина Гарібальда.

У 662 отримав запрошення тогочасного короля лангобардів Годеперта допомогти у війні з його братом Перктарітом, проте порушив домовленість, убив Годеперта та захопив владу у всьому королівстві, вигнавши Перктаріта. Тримав у полоні в Беневенто дружину Перктаріта та його сина.

Був успішним у багатьох прикордонних боях з візантійцями. Переміг франків, які напали, коли їх король Хлотар III був ще неповнолітнім.

Сповідував аріанство та не визнавав владу папи Римського. Шанував святого Михайла, як воїна — захисника лангобардського народу.

Кримські готи

Кри́мські го́ти — етнічна група готів, одного з германських племен, що відкочували під час Великого Переселення народів у III столітті в райони Північного Причорномор'я, а згодом до Криму. Останні епіграфічні дані про існування готів у Криму відносяться до ІХ століття. Раніше слово «гот» з етноніма перейшло в особисте ім'я (знайдено на одному з надгробків). Імовірно, вони поступово були асимільовані греками, втративши свою релігію (аріанство), але досить довго зберігаючи готську мову.

Лангобардське королівство

Лангоба́рдське королі́вство, або Королі́вство лангоба́рдів (лат. Regnum Langobardorum; італ. regno longobardo) — монархічна християнська держава на Апеннінському півострові. Створена 565 року германським плем'ям лангобардів під проводом Албойна, які захопили готські землі в Північній Італії. Керувалася виборними королями. Столиця розташовувалася в місті Павія. Панівною релігією було християнство — аріанство (до 653) та католицизм. Офіційною мовою була латинська, простонародними — народна латина і лангобардська. Базовою валютою був римський треміссіс. Вели війни із Візантійською імперією. Підкорена франками Карла Великого в 774 році, за коронування Дезидерія. Північні терени королівства успадкувала Франкська імперія Каролінгів, південні — герцогства Беневентське і Сполетське, центральні — Папська держава. Пізня назва — королівство всієї Італії (лат. Regnum totius Italiae). Від імені королівства Лангобардії походить назва краю Ломбардія.

Новий Завіт у перекладі Валентина Негалевського

Новий Завіт Негалевського — переклад українською мовою частини Святого Письма (чотири Євангелія, Діяння і Послання Апостолів та Апокаліпсис), здійснений волинським шляхтичем Валентином Негалевським 1581 року з польськомовної Біблії социніанина Мартина Чеховича (виданої 1577 року в Ракові). Знайдено в селі Хорошів на Волині й тому ще має назву Хорошівського.

Текст «Євангелія Негалевського» поділяється на глави і зачала. На берегах євангелія збереглися примітки до тексту і передмови, залишені православними читачами, у тому числі міщанина Леонтія Сидоровича, козака Гаврила Крутневича та інших. За їх свідченнями, переклад було здійснено в дусі социніан. Текст написано староукраїнським скорописом.

Рукопис, що складається з 261 аркуша, належав бібліотеці Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, а нині зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Орігенізм

Орігенізм — сукупність напрямів християнського богослов'я, що походить до різних теорій представників олександрійської богословської школи Орігена (близько 185 — 254). Оріген зробив величезний вплив на подальший розвиток християнського богослів'я, його учнями були святитель Григорій Чудотворець, видатний богослов III століття Памфил Кесарійський і церковний історик Євсевій Кесарійський. Деякі з ідей Орігена, які він сам викладав як гіпотези, були визнані єретичними вже при його житті. Під «орігенізмом» у даний час розуміють одне з трьох: вчення Орігена, вчення, приписуване Оригену його супротивниками або вчення орігенистов VI століття. З орігенізмом в історії християнської церкви були пов'язані два великих спори — в кінці IV — на початку V століть і в середині VI століття. Незабаром після П'ятого вселенського собору 553 року орігенізм зник зі сфери християнської полеміки. Деякими дослідниками висловлюється думка, що орігенізм став основою для пізніших єретичних течій, таких, як аріанство, іконоборство і вчення катарів.

Перший Нікейський собор

Пе́рший Ніке́йський собо́р — вселенський собор християнської церкви, що відбувся 325 року у місті Нікея (нині Ізник, Туреччина). Собор скликано імператором Костянтином Великим для того, щоб поставити крапку в суперечці між єпископом Олександром і Арієм. На соборі Папа Сільвестр був представлений двома легатами. У загальній кількості собор зібрав 318 єпископів і багато пресвітерів і дияконів, тривав більше двох місяців — і став першим вселенським Собором в історії християнства.

Родоальд

Родоальд або Родвальд (†653), король лангобардів (652—653), син Ротарія, сповідував аріанство.

Після 6 місяців правління був убитий чоловіком однієї зі своїх коханок. Натомість, Аріперт I був обраний за підтримки Римської церкви.

Ротарій

Ротарій (†652), герцог Брешії, король лангобардів (636—652) з роду Арода. Сповідував аріанство.

Завоював Геную у 641 та решту візантійської Лігурії в 643. Залишив візантійцям лише Равенну. Екзарх Равенни Платон намагався повернути втрачені землі, проте його військо було розбито в 642 поблизу Модени, загинуло 8000 вояків.

Ротарій видав Edictum Rothari, який виявився першим збірником лангобардського права, написаним латиною.

Синагога (Підгайці)

Синаго́га у Підга́йцях — культова споруда в місті Підгайці Тернопільської області. Мурована, час спорудження відносять до кінця XVI — поч. XVII століття. Розташована на вул. Лесі Українки.

Одна з найстаріших будівель міста, яку ще називають божницею. Пам'ятка архітектури національного значення.

Теодоріх Великий

Теодоріх Великий (гот. Þiudareiks; 451 — 30 серпня 526) — король остготів (475-526). Представник роду Амалів. Син Теодимира та його коханої наложниці Ерелеуви (Ереліеви). Онук короля остготів Вандалара. Освіту здобув у Константинопольській вищій школі. У 484 році був консулом Римської імперії. У 489 році вторгся в межі Італії і до 493 року завоював весь Апеннінський півострів та Сицилію. Фактично об'єднав всю Італію в королівство остготів зі столицею в Равенні, де зберігся мавзолей Теодоріха. Прообраз німецького фольклорного героя — Дітріха Бернського.

Ульфіла

У́льфіла (лат. Ulfilas) або Ву́льфіла (гот. 𐍅𐌿𐌻𐍆𐌹𐌻𐌰, Wulfila, 311(0311) — 383) — готський аріанський священник, єпископ, місіонер. Автор перекладу Біблії готською мовою (за винятком Книги Царів), а також готської абетки. 360 року брав участь у Константинопольському соборі. Предки Ульфіли були християнами, полоненими готами, родом із Каппадокії, біля міста Парнаса, тож, імовірно, автор перекладу з юності досить добре знав грецьку мову, що й допомогло йому в його роботі. За основу своєї роботи над абеткою він узяв грецьке письмо, до якого додав декілька винайдених ним самим літер. З його перекладів до сьогодні дійшла Чотириєвангелія і значна частина Послань Апостола Павла.

Хараріх (король свевів)

Хараріх або Харіарік (*д/н — 558 або 559) — король свевів у 550—558/559 роках. Започаткував перехід свевів з аріанство до католицтва.

Гностичні
Антитринітарні
Христологічні
Еклезіологічні
Інші

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.