Ідумея

Ідуме́я (грец. Ἰδουμαία, івр. אֱדוֹם‎,Едом) — назва об'єднання племен, що заселяли історичну область на півдні Палестини. На півночі Ідумея межує з Юдеєю, з півдня виходить до Мертвого моря і країни Моав, на сході з пустелею південного Зайордання, на півдні із затокою (Акаба), на заході з Синайським півостровом. країни.

Згідно з Біблією засновником Ідумеї вважається син біблійного патріарха Ісаака Ісав (Едом), брат Якова. Він не переселився слідом за ним до Єгипту. Столицею Ідумеї було місто Петра, розташоване у високих неприступних горах. Вже з перших днів свого існування Ідумея показала себе дуже войовничою і агресивною державою.

Edom
Ідумейське царство у часи його розквіту. Темним забарвленням позначено Ідумею у пізніші часи.

Історія

При виході з Єгипту жителі Ідумеї не дозволили євреям на чолі з Мойсеєм пройти через їхні землі (Чис. 20:21). Але вже у XI столітті до н. е. ізраїльські племена зміцніли та поставили Ідумею в залежність від себе. У IX–VII ст. до н. е. Ідумея була данником Ассирії, а в VII–VI ст. до н. е. — Нововавилонського царства.

Разом із вавилонянами ідумеї брали участь в облозі та руйнуванні Єрусалима (586 р. до н. е.), і до кінця VI століття до н. е. оволоділи частиною Південного Ізраїлю.

З утворенням Набатейського царства (кінець III століття до н. е.) велика частина території Ідумеї увійшла до його складу. Західна Ідумея у Південному Ізраїлі (центр — Хеврон) являла собою самостійне царство Ідумею. В кінці II століття до н.е. Ідумею завойовав юдейський цар Йоханан Гіркан із династії Хасмонеїв. Все його населення було навернено в юдаїзм.

У 63 р. до н.е. Ідумею разом із Юдеєю підкорив Рим, і вона перебувала під римським протекторатом. З ідумеїв походив цар Ірод Великий.

У 106 р. н.е. Ідумея втратила статус васального царства, значна частина її території увійшла до складу римської провінції Аравія Петреа. Після цього її державність ніколи не відновлювалася, перестала існувати і сама назва Едом.

Посилання

Gottheil, Richard and M. Seligsohn. «Edom, Idumea.» у Jewish Encyclopedia. (англ.)

Ірод I Великий

І́род I Вели́кий (івр. ‎הוֹרְדוֹס, Горедос; грец. Ἡρῴδης, Hērōdēs; лат. Herodus, Геродус; українською — Ірод від традиційної середньогрецької вимови) (* бл. 73-74 рр. до н. е. — † 4 до н. е. Єрихон; за іншими даними, 1 до н. е.) — цар Юдеї та клієнт Римської імперії, ідумеянин, син Антипатра, римського прокуратора Юдеї. Цар Юдеї (40 до н. е. — 4 до н. е.). Засновник ідумейської династії Іродіадів.

Ісав

Ісав (Едом) (івр. עֵשָׂו‎ (Esav, ʿ Ēśāw), «волохатий»; грец. Ἡσαῦ; Бут. 25:25) — син Ісаака та Ревеки, старший брат свого брата- близнюка Якова. Ісав — праотець ідумеян (Бут. 36:8-9) та амалекітян.

Книга Буття описує Ісава, улюбленого сина Ісаака, як вправного звіролова, «чоловіка полів», на противагу улюбленцю Ревеки, лагідному Якову, який «сидить в наметах» Бут. 25:27. Він продав своє первородство за червоні харчі (сочевичну юшку) братові Якову, тому і отримав ім'я Едом, тобто червоний (Бут. 25:30). У віці 40 років він взяв за дружин хеттиток Юдиту — дочку Беері та Басмату — дочку Елона Бут. 26:34, заклавши тим гіркоту на серцях Ревеки та Ісаака. Пізніше одружився на Малахаті — дочці Ізмаїла (Бут. 28:8-10). Завдяки хитрості Ревеки він втратив благословення сліпого батька (Бут. 27). Для нього залишаються малою втіхою слова другого благословення Ісаака:

Після цього він зі злістю переслідував свого брата доти, доки вони не зустрілися близько Пенуїлу і не примирилися (Бут. 33).

За родоводом Ісава приведеним у розділі 36 Книги Буття, Ісав одружується також ще на трьох жінках з Ханаану — Аді — дочці Елона, Оголівану — дочці Ани та Басмат — дочці Ізмаїла. Перебирається у місцевість Сеїр.

Ім'я Ісава іноді вживається замість назва країни та народу Едома, наприклад: Єр. 49:10, (Овд. 6) де зустрічаємо також «гори Ісава», «будинок Ісава» (Овд. 8:18).

Історія Давнього Ізраїлю та Юдеї

Земля Ізраїлю (івр. Ерец-Ісраель ) священна для єврейського народу з часів біблійних патріархів — Авраама, Ісаака і Якова. Вчені відносять цей період до початку 2 тисячоліття до н. е.. Згідно з Біблією, Земля Ізраїлю була заповідана євреям Богом, бо вона мала стати Землею Обітованою — тут знаходяться всі священні місця єврейського народу.

Історія Йорданії

До Історії Йорданії відносять історію Хашимітського Королівства Йорданія, період існування емірату Трансйорданія під британським протекторатом, а також загальну історію регіону Трансйорданія.

Існують свідчення людської діяльності в Трансйорданії ще в період Палеоліту. Ця територія в епоху бронзи була заселена кочовими племенами, які об'єдналися в маленькі царства вже за залізної доби. Зокрема Трансйорданію в ці часи заселяли племена едомітів та аммонітів, а деякі території регіону контролювали ізраїльтяни. У класичний період Трансйорданія опинилася під грецьким і пізніше римським впливом. Головною етнічною групою того часу були набатеї, а євреї оселилися на територію Йорданської долини, в межах Римської Юдеї. Під римським та візантійським правлінням більша частина регіону називалася візантійською Аравією. Класичні королівства, розташовані в регіоні Трансйорданії, такі як царство Набатея римської епохи, що мали свою столицю в Петрі, залишили особливо вражаючі руїни, популярні сьогодні серед туристів та режисерів. Історія Трансйорданії тісно пов'язана з мусульманськими імперіями, починаючи з 7-го століття. Часткового вона контролювалася хрестоносцями в Середньовіччі і згодом знову потрапила під ісламський контроль, зокрема під контроль Мамлюкського Султанату (Каїр) з 13 століття і Османської імперії з 16-го століття і аж до І Світової Війни.

Після Великого арабського повстання в 1916 році і подальшого Британське вторгнення, територія потрапила під окупаційну Адміністрацію в 1917 році і стала британською підмандатною територією на початку 1920-х років, територія була перетворена на емірат Трансйорданію під управлінням Хашимітського Еміра. У 1946 році було створене незалежне Хашимітське Королівство Трансйорданія яке незабаром була прийнято в Організацію Об'єднаних Націй та Лігу арабських держав. У 1948 році Йорданія воювала з нещодавно відродженою державою Ізраїль за землі колишньої Підмандатної Палестини, і фактично отримала контроль над західним берегом Йордану, приєднавши його разом з палестинським населенням. Йорданія втратила західний берег у війні 1967 року з Ізраїлем, і з тих пір стала центральної базою Організації визволення Палестини (ОВП) у боротьбі проти Ізраїлю. Альянс між ОВП та Йорданією, чинний під час війни на виснаження, розпався після кривавого чорного вересня в Йорданії в 1970 році, коли спалахнула громадянська війна між Йорданцями і палестинцями (за сирійської підтримки), яка забрала тисячі життів. В результаті, ОВП зазнала поразки і була витіснена з Йорданії разом з десятками тисяч своїх бойовиків.

Історія Палестини

Історія Палестини — розгляд колективної історії народів Палестини на стратегічній точці між Європою, Азією та Африкою. Визначається як географічний регіон Південного Леванту між Середземним морем та річкою Йордан (де зараз існують Ізраїль та Палестина) та різні сусідні землі. Палестинський регіон або його частини контролювалися різними народами та регіональними державами: ханаанеян, аморітів, древніх єгиптян, ізраїльтян, моавітів, амонітів, тевкрів, філістимлян, асирійців, вавілонян, персів, стародавніх греків, римлян, візантійців; різних династій раннього мусульманського періоду (Омейяди, Абасиди, Сельджуки, Фатіміди), хрестоносці, пізні мусульманські династії (Аюбіди, Мамлюки, Османи), британці, іорданці (1948-1967 рр. на «Західному березі») і єгиптяни (в Газі), а також сучасні ізраїльтяни та палестинці. З Палестиною пов'язана історія Ханаана, Сіону, Землі Ізраїлю, Південної Сирії, Утремер і Святої Землі.

Амалекітяни

Амаликитя́ни або Амалекі́ти (івр. עֲמָלֵק‎, Amalek) — кочове плем'я ідумейського походження, що мешкало в стародавній Палестині I тисячоліття до н.е. Кочувало на півдні Ханаану, між Едомом і Єгиптом, а також між Мертвим морем і гірською територією Сеїра, що відповідає території Синайського півострова і пустелі Негев. У Танасі (Старому Заповіті) описуються як запеклі вороги Ізраїля. З часом розчинилися у єврейсьму народі. У єврейській пост-біблійній релігійній традиції — загальна назва для позначення ворожих євреям народів або груп — вірмен, хрестоносців, козаків, нацистів, палестинців тощо.

Антипатр Ідуменянин

Антипатр Ідуменянин (івр. אנטיפטרוס האדומי‎; бл. * 100 р. до н. е. — † 43 р. до н. е.), ідумеєць — римський управитель Юдеї, батько Ірода I Великого, засновник династії Іродіадів.

Ваді-ель-Араба

Ваді-ель-Араба, Арава, Гаарава (івр. הָעֲרָבָה‎, HaArava; араб. وادي عربة‎, Wādī ʻAraba) — рифтова долина на Близькому Сході, частина Великої рифтової долини, розташована між Мертвим морем на півночі й Акабською затокою Червоного моря на півдні. По долині проходить державний кордон між Ізраїлем на заході та Йорданією на сході.

Едом

Едом — Ідумея

Едом — друге ім'я Ісава

Едом (дивізія) — територіальна дивізія в складі Південного військового округу Армії оборони Ізраїлю

Ель-Карак (Йорданія)

Ель-Ка́рак, Ель-Керак (араб. الكرك‎) — місто на заході Йорданії, адміністративний центр і найбільший населений пункт однойменної мухафази. Місто розвинулось навколо фортеці хрестоносців, що височіє на висоті близько 1000 метрів над рівнем моря, з якої можна легко бачити Мертве море.

Йорам (цар Юдеї)

Йорам (Єгорам) — п'ятий цар Юдейського царства, син та наступник царя Йосафата. В. Олбрайт датує період його правління 849—842 р. до н. е., а Е. Тілє відносить час його царювання до 848—841 р. до н. е.

Йорам був найстаршим сином Йосафата. Цар Йосафат зробив його наступником та співправителем останні п'ять років свого правління 2 Цар. 8:16. Після смерті Йосафата Йорам, очевидно, у боротьбі за владу вбиває мечем своїх молодших братів Азарію, Єхіїла, Захарію, Азарію, Михаїла і Шефатію (2 Хр. 21:4). Йорам підтримує тісні стосунки з Ізраїльським царствои, та поріднився з ізраїльським царем Йорамом через одруження із Аталією 2 Цар. 8:26 дочкою Омрі чи (та) з дочкою Ахава 2 Цар. 8:18.

На початку правління Йорама від Юдеї відокремився підвладна йому раніше Ідумея, в результаті чого Юдея втратила контроль над торговими шляхами до Аравії. Слідом за цим, згідно з (2 Хр. 21:16-17) Юдея піддалася спустошливому набігу филистимлян і кочівників Аравійського півострова. Тоді загинули всі сини Йорама, крім Ахазії. Також і відкремилося місто Лівна. Йорам отримує лист від пророка Іллі у якому говориться про біди які чекають на нього та його царство за те, що він:

Всі ці біди і отримав Йорам і помер після того як його нутрощі вилазили назовні два дні (2 Хр. 21:19). Наступником його став Ахазія.

Петра

Петра (араб. البتراء‎, Al-Batrāʾ; дав.-гр. Πέτρα) — давнє місто на півдні Йорданії. В минулому столиця Ідумеї (Едома), пізніше столиця Набатейського царства. Наприкінці XX сторіччя Петра стала найпопулярнішою в Йорданії історичною пам'яткою, а в 2007 році обрана одним з семи нових «чудес світу».

Список держав Стародавнього світу

До списку держав Стародавнього світу віднесено держави, що існували у період від найдавніших часів до 476 року н. е. (занепад Західної Римської імперії), що в Європі традиційно вважається кінцем Стародавнього світу і початком Середньовіччя.

Список відсортований у алфавітному порядку.

Список королівств

У списку наведено монархічні держави у хронологічному порядку їх існування.

Примітка: королівства виділені жирним відповдають кільком однойменним королівствам

Юда Макавей

Юда Маккавей — (* ? — † 160 р. до н. е., ‏יהודה המכבי‎ Єгуда гаМаккабі, також Юда, Маккавей) — третій, молодший син Маттафії Хасмонея, активний учасник повстання Макавеїв. За його прізвиськом Макавей (від арамейського «makkaba» — «молот») і названо це повстання.

Юдейське царство

Юдейське царство — південне ізраїльське царство зі столицею в Єрусалимі. Царство Юди проіснувало понад 300 років і було знищене Вавилоном близько 600 до н. е.

Ізраїльське царство проіснувало 120 років: Саул, Давид і Соломон царювали кожен по 40 років. Після смерті царя Соломона царство поділилося. Десять колін (племен) утворили Північне Царство зі столицею в Самарії. Два коліна (племена) Юда та Веніямин утворили Південне Царство, зване Юдея, зі столицею в Єрусалимі.

Але і тих два царства не були тривалі. Північне Царство проіснувало понад 200 років і було знищене Ассирією 721 р. до н. е. Південне Царство проіснувало понад 300 років і було завойоване Вавилоном близько 600 р. до Різдва Христового.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.