Ідеологія

Ідеоло́гія (грец. ιδεολογία, від Ιδεα — прообраз, ідея, і λογος — слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї) — організована у систему сукупність ідей у формі соціально-економічних моделей, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.

Загальні визначення

Ідеологія — система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів. Ідеологія разом із суспільною психологією, яка включає буденні, емпіричні погляди, що виникли стихійно, суспільні почуття, настрої, звички, входить до складу суспільної свідомості.

Ідеологія служить для того, щоб або запропонувати зміни в суспільстві або зберегти відданість певному набору ідеалів, якщо в суспільстві вже склався комформізм. Ідеології є сукупністю абстрактних засад, якими суспільство послуговується в трактуванні громадських справ, і, таким чином, вони займають визначне місце в політиці. Кожна політична чи економічна тенденція ґрунтується на певній ідеології, без огляду на те, чи виражена вона явно в певній обдуманій системі. Ідеологія це те, як суспільство бачить та інтерпретує світ.

Ідеології, що прагнуть до змін у суспільстві називають радикальними, революційними, ідеології, що прагнуть до збереження традицій суспільства, називають консервативними, реакційними.

Аналіз

Марксизм-ленінізм

Вперше наукове з'ясування суті ідеології, її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що ідеологія — явище надбудовного характеру і є відображенням в свідомості людей їхнього суспільного буття. Особливістю ідеології є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. Ідеологія має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи (передова ідеологія) або гальмуючи (реакційна ідеологія) його розвиток.

Панівна ідеологія в суспільстві визначається інтересами панівного класу та способом виробництва. У феодальному суспільстві, наприклад, панівною є релігійна ідеологія, тоді як для капіталістичного способу виробництва характерні ліберальна та соціал-демократична ідеології.

Альтюссер

Марксистський філософ Луї Альтюссер побудував свою теорію ідеології, яка виходить із його переконання, що бажання, сподівання, судження людини є продуктами її життя в суспільстві. Самоусвідомлення людини визначається тією роллю, яку нав'язує їй суспільство: сім'я, засоби масової інформації, релігійні організації, система освіти тощо. Загалом усі ці інституції утворюють ідеологічний державний апарат.

Незважаючи на різні форми, які може мати ідеологія, її структури й функції залишаються незмінними, або як сформулював Альтюссер: «ідеологія не має історії»[1]. Однак, конкретні ідеології мають історію, що відображає класову боротьбу в суспільстві.

Політична ідеологія

Термін «ідеологія» у науковий обіг у 1796 році увів французький філософ Дестютт де Трасі, бажаючи запровадити нову науку про ідеї[2]. З цієї спроби нічого не вийшло, і над групою Трасі потішалися, особливо Наполеон, використовуючи слово «ідеолог» для осміювання людей, що марнують час на безплідні справи. Пізніше цей термін забули, і тільки в 1845 році він виплив у праці Маркса і Енгельса «Німецька ідеологія» як сфера загальних ідей — «…мораль, релігія, метафізика та інша ідеологія»[3]. А в праці «До критики політичної економії» Маркс узагальнив його як «юридичні, релігійні, художні, філософські, словом ідеологічні форми»[4]. І вже потім, особливо в працях Леніна, ідеологія стала зброєю пролетаріату як методика класової боротьби.

Погляди Амосова

Сьогоднішнє розуміння терміну ідеологія охарактеризував Микола Амосов у своїй праці «Ідеологія для України»: «Ідеологія — це словесна модель, що передбачає оцінки і дії для громадянина і держави, і що отримала розповсюдження у суспільстві. Вона закликана розставити людей, визначити їхні стосунки і втовкмачити, що все робиться правильно — для них і для майбутніх поколінь, а тепер ще і для природи»[джерело?].

Відірвавшись від тваринного світу, людина взяла з собою багато старих якостей і звичок (інстинктів), але отримала й нові — надію на краще майбутнє, здатність фантазувати, цінувати не тільки матеріальне, але і те, що важко окреслити, але просто назвати — духовне життя. А тому заради надій на краще, заради виконання певних нематеріальних принципів людина погоджується на власну експлуатацію у суспільстві. Це і стало тією основою, стержнем, завдяки якому і можлива побудова держави як відокремленого від іншого світу племінного, національного або наднаціонального острівця.

Цей сплав віртуальних можливостей, сьогоденних виконань, узгоджених зі ступенем експлуатації в даному суспільстві, і є тим, що називають ідеологією. Отже: «Ідеологія — державний міф про здійснення у майбутньому мрій усередненої людини, втілення в життя, або ознаки початку такого втілення певних принципів, що примирює людей з напрямком і ступенем їхньої експлуатації в даному суспільстві»[джерело?]. Без ідеології державу не побудувати, бо це буде об'єднання окремих груп, що постійно конфліктуватимуть між собою, незадоволених своїм станом і місцем на вертикалі взаємної експлуатації.

Ідеологія не є принципом справедливості, вона дає відчуття справедливості, що далеко не одне і те ж саме. Ідеологія примирює громадян, об'єднує їх і направляє незадоволення на обраний об'єкт.

Різновиди політичної ідеології

Див. також

Примітки

  1. Althusser, L. (1970), «Ideology and Ideological State Apparatuses», 150.
    переклад: Альтюссер Л. Ідеологія та державні ідеологічні апарати // Спільне. 1 вересня 2015.
  2. Kennedy, Emmet (1979) «Ideology» from Destutt De Tracy to Marx, Journal of the History of Ideas, Vol. 40, No. 3 (Jul.–Sep., 1979), pp. 353—368 http://www.jstor.org/pss/2709242
  3. К. Маркс, Ф. Энгельс. Немецкая идеология. Сочинения. Т.1. Издание второе. М., 1955, с.31-34
  4. Маркс К., Енгельс Ф. Вибрані твори, т. 1. К., 1955

Посилання

Джерела

  • В. Лісовий. Ідеологія // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
  • Ідеологія правова //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — С. 659. — ISBN 966-7492-00-8.
  • Ідеологія //ЕСУ
  • Шайгородський Ю. Ж. Ідеологія, міфологія і символізація політичного простору / Ю. Ж. Шайгородський // Політичний менеджмент. Спецвипуск. — 2010. — C.53-61.
  • Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Генеза, 1997, с.140 — 141
  • Лісовий В. Ідеологія // Філософський енциклопедичний словник / за ред. В. І. Шинкарука. — К. : Абрис. 2002. — C. 235—236.
  • Баранівський В. Ф. Ідеології та війни в сучасному світі: огляд актуальних проблем / В. Ф. Баранівський // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. — 2014. — Вип. 8. — С. 7-11.
  • Владленова І. В. Концептуальне оформлення поняття «ідеологія»: філософські підходи // Вісник НЮаУ ім. Ярослава Мудрого. — 2014. — № 2. — С.50-57.
  • Культура. Ідеологія. Особистість.: Методолого-світоглядний аналіз. Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. 2-е вид. К.: Знання України, 2005. 580 с.

Німецько- та англомовні

  • Christian Duncker (Hg.): Ideologiekritik Aktuell — Ideologies Today. Bd. 1. London 2008,[1]. ISBN 978-1-84790-015-9
  • Christian Duncker: Kritische Reflexionen Des Ideologiebegriffes, 2006, ISBN 1-903343-88-7
  • Minar, David M. (1961) «Ideology and Political Behavior», Midwest Journal of Political Science. Midwest Political Science Association.
  • Mullins, Willard A. (1972) «On the Concept of Ideology in Political Science.» The American Political Science Review. American Political Science Association.
  • Pinker, Steven. (2002) «The Blank Slate: The Modern Denial of Human Nature.» New York: Penguin Group, Inc. ISBN 0-670-03151-8
Баас

Партія арабського соціалістичного відродження (араб. حزب البعث العربي الاشتراكي‎, скорочен назва «Баас») — політична партія соціалістичного спрямування арабського відродження, парламентська партія в різні часи в Іраку, Лівані та Сирії. Незважаючи на суспільну підтримку арабським співтовариством і її проголошення в 1943 році партією арабського націоналізму, ідеологія партії Баас була настільки розпливчатою, що її діяльність широко заохочувалася різними (і часто опозиційними) партіями Сирії й Іраку.

Драйвер

Драйвер (англ. driver, укр. водій, керівник) — комп'ютерна програма, за допомогою якої операційна система отримує доступ до приладу апаратного забезпечення. У загальному випадку для використання кожного пристрою, підключеного до комп'ютера, необхідний спеціальний драйвер. Зазвичай операційна система вже містить драйвери для ключових компонентів апаратного забезпечення, без яких система не зможе працювати. Однак для більш специфічних пристроїв (таких, як графічна плата або принтер) можуть знадобитися спеціальні драйвери, які надає виробник пристрою.

Драйвер (англ. driver, укр. водій, керівник) — буферний драйвер, апаратна компонента (мікросхема чи дискретна схема), за допомогою якої узгоджуються несумісні сигнальні рівні напруги чи струму між електронними (або іншими не електронними) компонентами. Аналогом драйвера для узгодження протоколів (рівнів) сигналів/живлення різних приладів чи пристроїв є адаптер.

Зелена армія

Зелені повстанці, або «зеленоармійці» (також «зелені партизани», «зелений рух») — узагальнена назва нерегулярних, переважно селянських і козацьких збройних формувань, що протистояли іноземним інтервентам, більшовикам і білогвардійцям у роки Громадянської війни в Росії та Україні. У більш широкому сенсі, «зелені» — визначення для «третьої сили» у Громадянській війні.

Комунізм

Комуні́зм (від лат. commūnis та фр. communisme — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на загальній рівності. Походить від комун, які вирішували питання рішенням групи, а не керівника. Наприклад: голосування солдат оборонятися чи відступати; заміна сімейних відносин на общинні, коли жінка могла мати сексуальні відносини з усіма чоловіками, а діти не прив'язувалися до батька і виховувалися громадою.

Ліві (політика)

Ліви́ця або ліві — окреслення політичних сил, що проголошують ідеали соціальної рівності. Загалом, ліві політичні позиції зазвичай містять у собі турботу про тих, хто перебуває в невигідному суспільному становищі стосовно до інших і припущення, що існують невиправдані нерівності, які треба скоротити або скасувати. Протилежністю лівим є праві, які, навпаки, розглядають ці нерівності як природні або традиційні.Поділ на лівих і правих виник під час Великої французької революції, коли в Генеральних штатах депутати, що представляли третій стан і виступали за радикальні зміни в суспільстві, здебільшого займали місця ліворуч від голови, а їхні супротивники розташовувалися зазвичай праворуч. Після Великої французької революції до лівиці традиційно долічують політичні рухи соціалістичного, комуністичного, анархістського спрямувань. Упродовж XX століття до опису поняттям «ліві» долучилися соціал-демократичні та різні ліволіберальні партії (приміром, Демократична партія в США чи Лейбористська партія у Великій Британії), а також рухи за громадянські права, антивоєнні та екологічні рухи.

Марксизм-ленінізм

Маркси́зм-леніні́зм (приблизно до середини 20 ст. також під назвою більшовизм) — крайня ліва політична ідеологія XX століття, російський радянський різновид «марксизму». Після Жовтневого перевороту 1917 і до розпаду СРСР в 1991 — офіційна партійна та державна політико-ідеологічна доктрина. Державна ідеологія СРСР, головна опора й виправдання влади КПРС . Вона також була обов'язковою для всіх «соціалістично-орієнтованих» країн та сателітів Радянського Союзу.

Апологети називають марксизм-ленінізм «цілісним філософським, економічним та політичним вченням» або «наукою» соціалістичної революції та побудови «робітничім класом» на чолі з його «авангардом» — КПРС соціалістичного суспільства та комунізму.

Критики вважають марксизм-ленінізм догматичною тоталітарною ідеологією, квазірелігією або псевдорелігією, секулярною релігією, культом, міфологією.Як варіант марксизму, «марксизм-ленінізм» у Росії був спочатку спрощений («розвинений і доповнений» відповідно до російських реалій) Леніним, а потім радикально відредагований Сталіним . Автори марксизму-ленінізму постійно стверджували, що він є логічно самодостатна «наукова система».

Як і всяка релігійно-ідеологічна догматична система, марксизм-ленінізм розповсюджувався («місіонувався»), або силоміць насаджувався у залежних державах-сателітах.

Нацизм

Націона́л-соціалі́зм, також відомий як нацизм (нім. Nationalsozialismus, скорочено — нім. Nazismus) — політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини та правлячої Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (у часи Третього рейху), а також у деяких інших країнах. Базується на тезі про цінність нації та її верховенстві в процесі утворення держави.

Націонал-соціалізм у Німеччині заснований на теоріях расової ієрархії і соціального дарвінізму. Німецькі народи (яких відносили до так званої нордичної раси) зображалися як втілення європеоїдних «арійців» і «вища раса». На противагу як капіталізму, так і комунізму він був спрямований на подолання соціальних відмінностей, з усіма частинами однорідного суспільства, та дотримання традиціоналізму як антитези намаганню штучними інструментами створювати видимість національної єдності у різнонаціональних країнах. Ідеологи німецького націонал-соціалізму вважали історичні території германських племен як додаткові землі для розширення держави.

Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини

Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини, НСРПН (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP) — починаючи з 1933 і до 1945, єдина керівна партія Німеччини. Як політична партія, виникла в Німеччині 1920 року з Німецької робітничої партії (DAP).

Лідера партії, Адольфа Гітлера, було призначено канцлером Німеччини, від президента Гіндебурга 1933 року. Після примусу Гіндебурга здати владу, партія швидко побудувала диктаторський режим, також відомий як Третій Рейх, під час якого партія отримала майже необмежену владу.

Відповідно до ідеології, що наголошувала на расовій чистоті німців, режим розпочав компанію утисків та геноциду, який призвів до загибелі приблизно 12 мільйонів людей, серед яких 6 мільйонів були євреї. Гітлерівська концепція життєвого простору та її дотримання призвели до початку Другої світової війни, що забрала життя понад 60 мільйонів людей.

Нацистська партія не відновлювала своє існування після розпуску 1945 року. Вона залишається під забороною в Німеччині.

Націоналізм

Націоналі́зм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як найвищої форми суспільної єдності та її первинності в державотворчому процесі.

Це відрізняє націоналізм від інших ідеологій — лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму, анархізму та комунізму. У кожній з них поняття нації відіграє певну роль, але не є найважливішим. Має різні форми і національні різновиди, що пояснюється різними історичними та суспільними обставинами їх виникнення.

У своїй основі проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність, наявність національної ідеї задля практичного захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, і схиляються до шовінізму, то і націоналізм часто помилково асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю (або будь-якою іншою неприязню до етнічних «інших»). Всі ці лякаючі прояви стосуються саме шовінізму.

Така агресивна форма націоналізму засуджується прихильниками поміркованих течій в націоналізмі.

Незалежний політик

Незалежний (самостійний, безпартійний) політик — політичний діяч, не пов'язаний з якою-небудь політичною партією. Є багато причин, чому політик може балотуватися як незалежний кандидат.

Незалежні можуть проводити центристську точку зору між іншими кандидатами — представниками великих політичних партій. Іноді, навпаки, вони мають більш екстремальну точку зору, ніж будь-яка велика партія. Їхня ідеологія може містити ідеї з обох боків політичного спектра, або може мати свій особливий погляд, заснований на питаннях, які не підтримуються серйозними політичними гравцями.

Незалежний політик може бути пов'язаний з політичною партією, бути її колишнім членом, сповідувати ті ж переконання, проте не асоціювати себе з брендом цієї сили. Інші можуть належати або підтримувати політичну партію, проте вони вважають, що не повинні формально представляти партію і, таким чином, підкорятися її політиці.

У деяких країнах (наприклад, Кувейт), політичні партії є незаконними і всі кандидати діють як незалежні.Перебуваючи на державній службі, незалежні іноді воліють сформувати альянс замість партії та офіційно зареєструвати свою групу «незалежних». Деякі інші незалежні кандидати вирішують згодом об'єднатися в політичну партію.

Опозиційна платформа — За життя

«Опозиційна платформа — За життя» — проросійська політична партія в Україні. Зареєстрована 9 грудня 1999 року як "Всеукраїнське об'єднання «Центр».У липні 2016 партію було перейменовано у «За життя» і лідером обрано Вадима Рабіновича. У кінці липня 2018 року з партією об'єдналася ГО олігарха та кума Володимира Путіна Віктора Медведчука — «Український вибір».

Опозиційний блок (партія)

«Опозиційний блок», або «Опоблок» — проросійська політична партія в Україні. Утворилася у 2014 році шляхом ребрендингу «Партії регіонів» та об'єднання уламків ПР під одним політичним брендом.У ході Революції гідності 2014 року, кульмінацією якої стало відсторонення тодішнього президента Віктора Януковича від влади, Партія регіонів втратила значну частину свого політичного впливу й до кінця 2014 року фактично припинила свою діяльність. В 2014 році партія зробила частковий ребрендинг, змінивши назву на «Опозиційний блок», але офіційно зареєструвавшись як нова політична партія. До новоствореної партії «Опозиційний блок» перейшла більшість колишніх народних депутатів Партії регіонів.. Один з ключових радників Партії регіонів Пол Манафорт, найнятий ще у 2005 році на гроші головного спонсора регіоналів — Ріната Ахметова, зіграв ключову роль у реорганізації проросійської «Партії регіонів» в «Опозиційний блок». Зокрема, саме Манафорт особисто вигадав назву «Опозиційний блок», був автором концепції виборчої кампанії Опоблоку на виборах до ВР 2014 та був автором ідеї просувати Опозиційний блок, як «голос росіян» на сході України.Вперше Опоблок брав участь у виборах до ВРУ під час позачергових виборів до Верховної ради України 2014 року.

Партія регіонів

«Па́ртія регіо́нів» (скорочено «ПР» або «регіони») — проросійська політична партія, створена 26 жовтня 1997 року як Па́ртія регіона́льного відро́дження Украї́ни і брала участь в українських парламентських виборах 1998 року під цією ж назвою. У 2000 році партії «Партія регіонального відродження України», «Партія солідарності України», «Партія праці», «Всеукраїнська партія пенсіонерів» і партія «За красиву Україну» об'єдналися в Партію регіонального відродження «Трудова солідарність України», співголовами якої стали лідери об'єднаних партій Володимир Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко; до президії новоствореної об'єднаної партії увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський та Леонід Черновецький. Наприкінці 2001 року на позачерговому з'їзді партія зробила частковий ребрендинг та змінила назву на «Партію регіонів», головою якої було обрано Миколу Азарова. Відповідно, засновниками партії вважаються Микола Азаров, Володимир Рибак, Володимир Семиноженко, Петро Порошенко, Геннадій Самофалов та Валентин Ландик .

До листопада 2004 року партія підтримувала президента Леоніда Кучму, під час парламентських виборів 30 березня 2002 року вона приєдналася до проурядового альянсу «За єдину Україну!». Останнім лідером партії, обраним у 2014 році з'їздом партії був Володимир РибакУ відповідь на Помаранчеву революцію 2004 року, депутати ПР зробили неуспішну спробу від'єднати південні та східні області та утворити сепаратистську Південно-Східну Українську Автономну Республіку. У ході Революції гідності 2014 року, кульмінацією якої стало відсторонення тодішнього президента Віктора Януковича від влади, партія втратила значну частину свого політичного впливу, й до кінця 2014 року фактично припинивши свою діяльність. 2014 року партія зробила частковий ребрендинг, змінивши назву на «Опозиційний блок», але зареєструвавши її як офіційно нову політичну партію. До новоствореної партії «Опозиційний блок» перейшла більшість колишніх народних депутатів Партії регіонів. Один з ключових радників Партії регіонів Пол Манафорт, найнятий ще у 2005 році на гроші головного спонсора регіоналів - Ріната Ахмєтова, зіграв ключову роль в реорганізації проросійської Партії регіонів в «Опозиційний блок». Зокрема, саме Манафорт особисто вигадав назву "Опозиційний блок", був автором концепція виборчої кампанії Опоблоку на виборах до ВР 2014 та був автором ідеї просувати Опозиційний блок, як "голос росіян" на сході України.За твердженням ПР, їхня ідеологія — це захист та відстоювання прав етнічних росіян й тих, хто розмовляє російською мовою в Україні, відповідно одним з ключових пунктів програми Партії регіонів було надання російській мові статусу другої державної. Основний електорат Партії регіонів, виборча та фінансова бази партії були розташовані переважно на сході й південному сході України, де політична сила користувалася значною підтримкою населення. Найбільша підтримка партії серед виборців спостерігалася серед людей похилого віку, старших за 45 років.

Політична ідеологія

Політи́чна ідеоло́гія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.

Праві (політика)

У політиці правими (найбільш крайні форми називають ультраправими або праворадикальними) традиційно називаються багато напрямків та ідеології, протилежні лівим: праві виступають за природну (за винятком радикальних правих) нерівність та дотримуються принципів капіталізму.

Інше розуміння: права ідеологія — ідеологія соціального панування, яка виражає інтереси панівного соціального класу або певної панівної групи всередині панівного класу. Ліва ж ідеологія — ідеологія опонування владі, яка заперечує легітимність чинного панування та пред'являє політичну альтернативу, на яку існує попит у нових панівних груп або (та) нижніх класів, які претендують на участь у розподілі багатства та влади.Терміни «праві» та «ліві» виникли в часи Французької революції та стосувалися розташування місць в парламенті. Сидячі праворуч виступали за збереження Старого порядку (монархії, аристократії та офіційної церкви). Політика лівих визначена не так чітко, оскільки виникала як реакція на політику правих.

Рісорджименто

Рісорджименто (італ. il Risorgimento, буквально — «відродження», «оновлення») — історіографічний термін, що означає період боротьби за політичне об'єднання Італії.

Слуга народу

«Слуга народу» — українська політична партія, що юридично переоформилися із політичної партії «Партія рішучих змін». Офіційна реєстрація відбулась 2 грудня 2017 року. Організацію названо за однойменним українським російськомовним комедійним серіалом (з 2015-го) та фільмом (2017-го року) виробництва студії «Квартал-95».

Сіонізм

Сіоні́зм (івр. ציונות‎) (від гори Сіон) — єврейський націоналізм, рух європейських євреїв кінця 19 ст. за створення єврейської держави. Головна мета сіонізму виявилася досягнутою в 1948 р., коли була утворена держава Ізраїль, що визнала за всіма євреями право жити в межах його кордонів. З цього моменту сіонізмом можна назвати підтримку держави Ізраїль. Подібно до інших форм націоналізму, особливим різновидом якого він є, сіонізм припускає значне розмаїття ідеологій.

У 1947 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 181, що передбачає створення на території Палестини двох держав — єврейської і арабської, забезпечивши таким чином досягнення основної мети сіонізму.

Проте 10 листопада 1975 року ХХХ сесія Генеральної Асамблеї ООН зусиллями СРСР (за підтримки арабських і «неприєднаних» країн і на тлі нафтової кризи 1973—1974 років) ухвалила (за — 72, проти — 35, утрималися — 32) резолюцію 3379, яка визначила сіонізм як «форму расизму та расової дискримінації».

16 грудня 1991 року на вимогу США і Ізраїлю (що поставив відміну резолюції 3379 умовою участі країни в Мадридській конференції) це визначення було відкликане резолюцією 4686 Генеральної Асамблеї ООН (за — 112, проти — 25, утрималося — 13).

Фронт Змін

Фронт Змін — політична партія України, яка проіснувала з 2007 по 2013 рік. Лідером партії з 2009 по 2012 рік був Арсеній Яценюк. У 2013 році «Фронт змін» об'єднався з ВО «Батьківщина».

Під час існування партії діяло 707 територіальних і місцевих організацій «Фронту змін». При партії працював проект політичної освіти «Школа влади», покликаний навчати кандидатів у члени партії європейським стандартам управління і політичної діяльності.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.