Іврит

Іври́т (івр. עברית[ʔivˈʁit] ( прослухати) чи [ʕivˈɾit] ( прослухати)), також староєвре́йська мо́ва[1], гебрейська мова — єврейська мова з групи семітських; державна мова у сучасному Ізраїлі. На письмі застосовується староєвре́йська абетка.

Розрізняють кілька етапів розвитку: біблійний або класичний (старозаповітний), — мова релігійної практики та духовної й світської літератури високого стилю; мова єврейського просвітництва (гаскали) та художньої літератури XVIII—XIX ст.; з 2-ї половини XX ст. мова повсякденного спілкування.

Існує кілька норм вимови, що дуже різняться поміж собою, найпоширеніша — сефардська, що нею послуговується сучасна літературна мова. Є також ашкеназійська, або ашкеназька, — вимова німецького та східноєвропейського єврейства, яка сьогодні практично не використовується. Від ашкеназької та сефардської відрізняється вимова єменських євреїв.

Іврит
עברית
Поширеність мови
Поширеність мови
Поширена в Ізраїль
Регіон Близький Схід
Носії ~ 9 мільйонів
Писемність гебрейська абетка
Класифікація

Афразійські

Семітські
Південно-західні
Офіційний статус
Державна Ізраїль Ізраїль
Регулює Академія гебрейської мови הָאָקָדֶמְיָה לַלָּשׁוֹן הָעִבְרִית‎‎, HaAkademya laLashon ha'Ivrit
Коди мови
ISO 639-1 he
ISO 639-2 heb
ISO 639-3 heb
SIL heb
Academy of the Hebrew Language
Академія гебрейської мови

Назва

В українській мові, окрім назв Староєврейська мова або іврит (сучасний іврит) для сучасної мови, вживаються назви давньоєврейська мова (староєврейська), гебрайська та іврит для класичної мови Біблії. Слово «іврит» повторює сучасне звучання самоназви мови (давня самоназва така ж, але звучала як «'ivri»), слово «єврейська» можливо виникло у результаті перетворення назви на слов'янський лад, та слово «гебрайська» (лат. lingua Hebraica (досл. — мова гебрайська), англ. Hebrew language (/ˈhiːbruː/; עברית ʿivrit [ʔivˈʁit] / [ʕivˈɾit]) (досл. — гебрайська мова)) — на латинський. У російській мові більше вживається слово «иврит» (іврит) стосовно сучасної та «древнееврейский» (давньоєврейська) стосовно давньоєврейської мови, у польській вживається слово «język hebrajski» (досл. — мова гебрайська).

Історія

Походження й вік

У другій половині другого тисячоліття до нашої ери давньоєврейський іврит стає самостійною семітською мовою, остаточно відділившись від родинних мов і діалектів. Найбільш прадавнє літературне джерело івритом з виявлених дотепер — «Пісня Девори» (XII століття до н. е.), що входить до складу Старого Заповіту (Суд.5). Найстаріший напис івритом, «календар з Гезера», датується X століттям до н. е.

Давньоєврейська мова

Alphabet Hebrew
Єврейські літери, що засновані на «Зірці Давида»

Біблійний період (XII—II століття. до н. е.)

Sefer-torah-vayehi-binsoa
Біблійний текст мовою іврит

Джерело:

Особливості: граматика й фонетика все ще зберігають риси, притаманні семітським мовам. Голосні бувають надкороткі, короткі й довгі.

Післябіблійний період (I століття до н.е. — ІІ століття н. е.)

Джерела:

До кінця II століття н. е. давньоєврейська перестає бути розмовною мовою, залишаючись мовою богослужіння.

Давньоєврейська мова епохи Талмуду й масоретів (IIIV ст.)

Джерела:

  • Пию́тім (релігійна поезія івритом)
  • Мідраш (коментарі й тлумачення Старого Завіту)

У цей час в одному із плинів єврейської релігії, що називає себе «масо́ретами» («хранителі традицій»), винаходять систему «голосних» значків («некудо́т») при «приголосних» літерах. Це дозволяє стандартизувати вимову голосних при читанні прадавніх текстів. Іврит значно збагачується арамейською лексикою (цей процес триває й у середньовічну епоху). Відбувається перебудова системи дієслова — колишні види (доконаний і недоконаний) переосмислюються; в результаті перебудови системи дієслівних часів деякі «якісні» прислівники стають самостійними словами.

Середньовічний іврит (10 століття-13 століття)

Джерела:

  • іспанська поезія (Єгуда Галеві, Ібн-Езра, Соломон Бен Єгуда ібн Ґебіроль, Альхарізі)
  • коментарі до Біблії й Талмуду (Раші, Маймонід, Нахманід, Мозес Мендельсон)
  • кабалістична література
  • наукова література (філософська, медична, географічна, філологічна, історична).

Іврит перестав бути розмовною мовою, однак євреї як і раніше вивчають його, читають писані ним релігійні книги, пишуть праці, спілкуються з євреями з інших країн. Виходить з ужитку основний «конкурент» івриту — арамейська мова. Виробляються вимовні норми івриту: ашкеназська (Європа — крім Іспанії) і сефардська (в основному в ісламських країнах, Іспанії, Греції, частині Італії). Сефардська норма краще передає особливості прадавньої вимови, однак у ній втрачена відмінність між короткими й довгими голосними. Ашкеназська норма здобуває деякі особливості німецької вимови; довгі голосні перетворюються у дифтонги, відбувається істотна перебудова системи голосних і приголосних. Прикметник остаточно стає самостійною частиною мови.

Цікаво, що у XVII столітті в європейській філології панувала теорія про спорідненість фінської мови та івриту.

Іврит XIX століття

Література івритом стає частиною європейської культури.

Джерела:

  • Газети й журнали івритом.
  • Романи, оповідання, п'єси, новели тощо (наприклад, книги Менделе Мойхер-Сфоріма).
  • Шкільні підручники з усіх предметів освіти.

Відродження мови у 20-му столітті

Наприкінці 19-го та у 20-му столітті в Європі та Ізраїлі відбувся процес, завдяки якому гебрейська мова з суто літургійної, писемної мови стала розмовною, що має державний статус в Ізраїлі. Це був не тільки лінгвістичний процес: відродження мови стало складовою цілої хвилі змін, пов'язаних з одночасним поширенням сіоністичного руху та заснуванням держави Ізраїль у 1948-му році. Це стало можливим завдяки зусиллям ряду ентузіастів, найвідоміший з яких — Еліезер Бен-Єгуда.

Еліезер Бен-Єгуда в 1881 р. переїхав до Палестини в надії відродити там іврит. Він розробив декілька програм, з яких три можна вважати найважливішими: «Іврит вдома» («Іврит ба-баіт»), «Іврит в школі» («Іврит беіт а-сефер») і «Словниковий запас».

Коли в 1882 р. у нього народився первісток Бен-Ціон Бен-Єгуда (що став відомішим як Ітамар Бен-Аві), Бен-Єгуда взяв у своєї тодішньої дружини Дебори обіцянку розмовляти з ним тільки івритом, тобто виростити першу в новій історії дитину, в якої іврит буде рідною мовою.

Бен-Єгуда вважав, що це вкрай важливо для успіху відродження мови, бо й батьки такої дитини, та їх гості будуть змушені розмовляти з ним тільки івритом, причому на різні побутові теми. А коли дитина нарешті заговорить сама, у Бен-Єгуди з'явиться живий доказ здійсненності відродження мови. У передмові до свого словника Бен-Єгуда писав: «Якщо можна відновити мову, якою перестали говорити, і зробити її розмовною, такою, що виражає все, що хоче сказати хоча б одна людина, то безумовно таку мову можна зробити розмовною мовою і для всього суспільства» .

Розроблена Бен-Єгудою програма «Іврит в школі» мала величезне значення. У своїх перших статтях, написаних ще до приїзду в Ерец-Ісраель, він розглядав практику російських гімназій, де російську мову впроваджували в середовище молоді, для якої вона не була рідною, через викладання виключно російською. Бен-Єгуда запропонував, щоб за тим же принципом викладання і релігійних, і світських предметів в єврейських школах Палестини велося івритом. Він розумів, що головна, а може, і єдина умова відродження мови буде забезпечена лише тоді, коли івритом вільно заговорить нове покоління. Тому, коли в 1882 р. Нісіма Бехар, директор школи «Біблія і праця» («Тора ве-авода») при єрусалимському коледжі Всесвітнього єврейського альянсу, запропонував Бен-Єгуді посаду вчителя, той схопився за цю пропозицію. Бехар не сумнівався в необхідності викладання в школі івритом, бо тільки воно дозволить об'єднати в одному класі дітей з різних єврейських громад, у яких, крім івриту, немає іншої спільної мови. Бехар познайомив Бен-Єгуда з методом навчання івриту івритом без перекладу на інші мови, тобто «прямим методом», який тоді вже застосовувався в навчанні французької та інших мов. У Бехара був досвід такого навчання івриту в стамбульській школі Всесвітнього єврейського альянсу, директором якої він був раніше. Через хворобу Бен-Єгуда вчителював недовго, але у викладанні івриту домігся успіху. Всього лише через кілька місяців його учні вже могли побіжно розмовляти івритом на побутові теми — про їжу, про одяг, про повсякденне життя, про різні домашні та вуличні пригоди.

Особистий приклад Бен-Єгуда і його успіх у викладанні мови справили велике враження на інших вчителів. Щоправда, навчання івритом було пов'язане з великими труднощами через брак підготовлених вчителів, підручників, допоміжних матеріалів (наприклад ігор і пісень), термінології і багато чого іншого

Поряд з навчанням молоді Бен-Єгуда прагнув захопити своїми ідеями і дорослих. Кілька років він виступав зі статтями в місцевій газеті Ха-хавацелет, а в 1884 р. почав видавати власну газету Ха-цві, яка була направлена ​​на навчання дорослих. Хоча івритська преса тоді ще тільки ставала на ноги (перша газета з'явилася в середині 1850-х років), Бен-Єгуда, прийнявши за зразок паризьку «Ле Фігаро», став висвітлювати у своїй газеті все, що представляє інтерес для жителів країни, в тому числі події за кордоном, погоду, моду тощо. Він домігся того, що до кінця XIX століття майже кожен єврей в Палестині міг без особливих зусиль прочитати і зрозуміти газету івритом. Як вважав Бен-Єгуда, видавана ним недорога газета переконає людей, що вони здатні висловити івритом всі думки, і заохотить їх розмовляти ним. Свою газету Бен-Єгуда використовував і як засіб для введення в мову нових слів, що позначали поняття, яких раніше не існувало, наприклад, «газета», «редактор», «телеграма», «солдат», «мода» і т. д.

На допомогу початківцям говорити і читати івритом Бен-Єгуда почав укладати словник. Вражаючим підсумком його важкої праці, став 17-томний «Повний словник староєврейської мови і сучасного івриту». Цей словник, роботу над яким після смерті автора завершили його вдова Хемда і син, і донині є унікальним в історії івритської лексикографії.

У грудні 1890 р. Бен-Єгуда заснував Раду з мови іврит, яка була покликана допомогти роботі над словником, вирішуючи проблеми термінології, вимови, правопису, пунктуації і т. д. Рада стала попередницею нинішньої Академії івриту — вищого авторитету й арбітра з усіх питань мови.

Ідея відродження івриту була невід'ємною частиною ідеології сіонізму як такої, що прагнула порвати зі спадщиною діаспори і з мовами, якими говорили євреї, які жили під чужим пануванням. Показовими у зв'язку з цим представляються слова, сказані в 1935 році Хаїмом Вейцманом — вченим, лібералом, європейським інтелектуалом і майбутнім першим президентом Ізраїлю:

«Ми приїхали в Ерец-Ісраель не для того, щоб копіювати життя Варшави, Пінська і Лондона. Сутність сіонізму — зміна всіх цінностей, які євреї засвоїли під тиском чужих культур».

Процес повернення гебрейської мови до повсякденного вжитку є унікальним, дотепер жодній іншій мові, що ні для кого вже не була рідною, не вдалося стати державною та набути мільйонів носіїв.

Відродження також спричинилося до помітних мовних змін.

Іврит в СРСР

Вже 1919 року постановою СНК іврит в РРФСР оголосили релігійною мовою, і заборонили його викладання в єврейських школах. Останнє художнє видання івритом було видане 1927 року — книга Б. Фрадкіна «Алей асор» («На десятиструнній лірі»), після чого івритом час від часу видавалися лише релігійні матеріали (календарі, молитовники) для потреб громади.

В радянській літературі іврит дуже довго називали «древньоєврейським», навіть коли питання його відродження в Ізраїлі було історично вирішене — скоріше за все, з чисто політичних міркувань, з метою протиставлення «старої і мертвої» мови іврит «сучасній і живій» єврейській мові — їдишу. Нейтральне ставлення до сучасного івриту в СРСР мало місце між смертю Сталіна в 1953 р. і Шестиденною війною в 1967 р., коли між Ізраїлем і СРСР існували дипломатичні відносини. 1963 року був виданий «Іврит-російський словник» Ф. Л. Шапіро, що містив також розлогий граматичний нарис Б. Я. Гранде і його використовували при нелегальному вивченні івриту в 1960-1980-ті роки. Був виданий збірник «Поезія Ізраїлю», куди були включені і переклади з івриту. Радянські бібліотеки отримували в цей період деякі книги, які видавалися в Ізраїлі івритом. Проте і в цей час навчання івриту y СРСР практично не відбувалося.

Після Шестиденної війни і розриву радянсько-ізраїльських стосунків 1967 року викладачів і тих, хто вивчав мову (за винятком немасового наукового вивчення, наприклад, на кафедрах сходознавства університетів) іврит y СРСР прирівнювали до сіоністів (тобто потенційних емігрантів — «зрадників радянської Батьківщини», а пізніше і до «расистів», згідно з резолюцією 3379 1975 року ООН, пізніше скасованою резолюцією 46/86 1991 року). Їх легко могли вигнати з роботи або із ЗВО, а деякі вчителі івриту навіть були засуджені до тюремного ув'язнення під різними приводами — так сталося, наприклад, з Ефраїмом Холмянським, Юлієм Едельштейном і багатьма іншими.

1987 року підпільні викладачі івриту в СРСР створили «Ігуд а-морім»  («Вчителі Івриту») — профспілку викладачів івриту. Головами були Зєев Гейзель, Лев Городецький і Авігдор Левіт.

Після Перебудови поступово почали вживати і в офіційних колах пострадянського простору позначення «іврит» замість «древньоєврейська» для позначення всіх стадій розвитку івриту як загальніший термін, залишивши використання поняття «древньоєврейська» для спеціальних лінгвістичних робіт.

Письмо і читання

  • Іврит використовує для письма єврейську абетку в так званому квадратному шрифті, як і мови арамейська та їдиш.
  • Квадратний шрифт — це різновид алфавіту (мовою іврит — алеф-бет). Це означає, що кожен знак (літера) відповідає певному звукові, на відміну від неабеткових систем (частково давньоєгипетська, китайська), в яких кожен знак позначає поняття (ідеограма) або поєднання звуків (складове письмо).
  • В абетці івриту 22 літери, всі літери відповідають приголосним звукам (консонантне письмо). В івриті немає жодної літери, яка спочатку відповідала якомусь голосному, проте деякі літери (наприклад, алеф, йуд, вав) перестали використовуватися для позначення виключно приголосних звуків і вживаються також для позначення голосних. Написання літер — справа наліво, літери не з'єднуються між собою (хоча в рукописах це не завжди так), а рядки слідують один за одним зверху вниз.
  • Голосні звуки передаються за допомогою спеціальних діакритичних знаків (івр. נקודות‎ — некудот), що складаються з комбінацій крапок і штрихів, які ставляться навколо літери (зверху, знизу, зліва). Голосний звук, відповідний значку вивіреності, вимовляється після букви. Якщо після приголосного звуку немає голосного, під літерою ставиться знак шва (ְ), який не читається. Іноді діакритичні знаки на позначення голосних комбінуються з літерами вав і йод; тоді ці літери (йод і вав) вже не читаються як приголосні (й і в), а використовуються для передачі голосних звуків (е, і, о, у).
  • У переважній більшості текстів діакритичні знаки для голосних не пишуться. Вони ставляться лише в таких видах текстів:
* Релігійні тексти,
* Пісні й вірші,
* Підручники для шкіл і ульпанів,
* Книжки для дітей,
* Іноді — в іноземних словах і словах, які можуть читатися по-різному: та деяких інших текстах.
  • Для полегшення читання тексту без знаків, що позначають голосні, для позначення звуків у, о та і в нього вставляють літери вав і йод, які в тексті з діакритикою не пишуться. Такі літери називаються матрес лекціоніс (буквально «матері читання»).

Некудот

Для позначення голосних звуків в івриті використовують діакритичні знаки (некудот). Вимова звуків а, е, і, о, у приблизно відповідає українській вимові. Приголосні в івриті ніколи не палаталізуються (не пом'якшуються) перед голосними «і» або «е (е)».

Символ
діакритичні знаки
Назва
діакритичні знаки
Опис графіки символу Як читається
ַ Патах Горизонтальна риска під літерою А
ָ Камац Значок «т» під літерою А
ֵ Цере Дві крапки під літерою, розташовані горизонтально Е
ֶ Сеголь Три крапки під літерою, розташовані
як рівносторонній трикутник, направлений вниз
Е
ִ Хірік Крапка під літерою І
י ִ Хірік з йод Крапка під літерою з подальшою літерою йод І
ֹ Холам хасер Крапка зверху від літери О
וֹ Холам мале Літера Вав з крапкою згори О
ָ Камац катан Значок «т», під літерою (також як Камацу) О
ֻ Куббуц Три крапки під літерою, діагонально У
וּ Шурук Літера Вав з крапкою всередині неї У

Крім цього, деякі ненаголошені звуки ( е, а, о) можуть передаватися за допомогою знака шва ְ (дві точки під літерою, розташовані вертикально), або комбінацією шва зі знаками сеголь, камац і патах (усі ставляться під літерою і останні називаються з додаванням попереду слова хатаф)

Хатаф-діакритика:

Символ
діакритичний знак
Назва
діакритичний знак
Опис графіки символу Як читається
ֳ Хатаф-Камац Це камац + шва праворуч від нього Ненаголошений звук о
ֲ Хатаф-патах Це патах + шва праворуч від нього Ненаголошений звук а
ֱ Хатаф-сеголь Це сеголь + шва праворуч від нього Ненаголошений звук е

Те, що одному звукові відповідають декілька знаків, пояснюється тим, що в давнину вони позначали різні звуки, наприклад, за довготою. Так,патах — був коротким звуком а, а камацу — довгим. Аналогічно й інші голосні звуки ( е, і, о, у). В сучасному івриті протиставлення звуків за довготою зникло, але різниця на письмі залишилася.

Літери

В єврейській абетці 22 літери.

Літера Числове
значення
(гематрія)
Назва Транслітерація Вимова (МФА)
поч. кін. стандартна ашкеназська Іврит українська міжнародна спрощена ізраїльська ашкеназська сефардська реконструкція
Мішна Біблія
א 1 А́леф Алеф אָלֶף ' ʾ ' [ʔ, -] [-] [ʔ, -] [ʔ, -] [ʔ]
ב 2 Бет (вет) Бейс (Вейс) בֵּית Б, в b, ḇ b, v [B, v] [b, v ~ v̥] [b, b ~ β ~ v] [b, β] [b ]
ג 3 Ґі́мель Ґімель גִימֶל Ґ g, ḡ g [ɡ] [ɡ ~ ɡ ̊] [ɡ, ɡ ~ ɣ] [ɡ, ɣ ] [ɡ]
ד 4 Да́лет Долес דָלֶת Д d, ḏ d [D] [d ~ d̥ ̊] [d̪ ~ ð] [d̪, ð] [d ̪]
ה 5 Ге Гей הֵא Г, Х, h, Ḏ h [h ~ ʔ, -] [h, -] [h, -] [h, -] [h]
ו 6 Вав Вов וָו В, у, о w w [V] [v ~ v̥] [v] [w] [w]
ז 7 За́їн Заїн זַיִן З z z [Z] [z ~ z̥] [z] [z] [dz]
ח 8 Хет Хес חֵית Г, Х h `, x [χ ~ ħ] [x] [ħ] [ħ, x] [ħ, x]
ט 9 Тет Тес טֵית Т t ` [t] [t] [t̪] [t̪ ˁ] [t̪]
י 10 Йод Йуд יוֹד Й y y [J] [j] [j] [j] [j]
‭ כ ך 20 Каф (хаф) Коф (хоф) כָּף К, х k, ḵ k, kh [K, χ] [k, x] [k, x] [k, x] [k]
ל 30 Ла́мед Ло́мед לָמֶד Л l l [L] [l ~ ɫ] [l] [l] [l]
‭ מ ם 40 Мем Мем מֵם М m m [M] [m] [m] [m] [m]
‭ נ ן 50 Нун Нун נוּן Н n n [N] [n] [n̪] [n̪] [n̪]
ס 60 Са́мех Со́мех סָמֶך З s s [S] [s] [s] [s] [ts]
ע 70 Аїн Аїн עַיִן ` ` ` [ʔ ~ ʕ, -] [-] [ʕ, ŋ, -] [ʕ, ɣ] [ʕ, ɣ]
‭ פ ף 80 Пе (фе) Пей (фей) פֵּא П, ф p, ph p, ph [P, f] [p, f] [p, f] [p, ɸ] [p]
‭ צ ץ 90 Ца́ді Цо́ді, Цо́дик צָדִי С, ц s ` [ʦ] [ʦ] [ʦ] [s ˁ] [ʦ, ʧ, t͡ɬ]
ק 100 Куф Коф קוֹף к k k [K] [k] [k] [q] [k]
ר 200 Реш Рейш רֵיש Р r r [ʁ] [ʀ] [r ~ ɾ] [ɾ] [ɾ]
ש 300 Шин (син) Шин (син) שִין Ш, з š, ś sh, lh [ʃ, s] [ʃ, s] [ʃ, s] [ʃ, ɬ] [ʧ, t͡ɬ, s]
ת 400 Тав Тов (сов) תָו Т t, ṯ t, th [T] [t, s] [t̪, θ] [t̪, θ] [t̪]
Примітки
  • В Ізраїлі використовуються переважно стандартні назви літер з елементами ашкеназських назв.
  • Українська транслітерація, що наводиться в таблиці, є приблизною.

Кінцеві літери

П'ять літер мають два різних написання — одне на початку та в середині слова, інше — в кінці:

На початку й середині слова У кінці слова
Каф כ
כ
Каф-софіт ך
ך
Мем מ
מ
Мем-софіт ם
ם
Нун נ
נ
Нун-софіт ן
ן
Пей פ
פ
Пей-софіт ף
ף
Цаді צ
צ
Цаді-софіт ץ
ץ

Припускають, що кінцеві літери були необхідні для поділу слів, адже в давнину слова писалися разом. Можливо, особлива форма написання була у всіх літер, але збереглися лише ці п'ять. У спорідненій з івритом арабській мові зберігається різне написання початкових, серединних і кінцевих літер.

За іншою версією, кінцева форма є історично давніша, а стандартне написання в середині слова виникло при скоропису: хвостик, що йшов донизу, став загинатися у бік наступної літери, й лише в кінці слова при зупинці руки, що пише, залишався хвостик, спрямований донизу.

Фонетика

Hebrew vowel chart
Голосні сучасного івриту

Особливістю консонантизму сучасного івриту є перетворення давньої системи приголосних з переходом u̯> v, ß> v, ḥ> x, ḵ> x, p̄> f, q> k, ṭ> t, ś> s, ṣ> c, одночасно з випаданням емфатичних приголосних та відсутність подвоєння приголосних. Типовим для вокалізму є зникнення голосного ə (шва) та відсутність опозиції довгі/короткі голосні й опозиції ä/e.

Голосні

Іврит має 5 голосних фонем.

Фонема Приклад
/a/ [ʔäv] אב 'батько'
/e/ [ʔe̞m] אם 'мати'
/i/ [ʔiʃ] איש 'чоловік'
/o/ [ʔo̞ʁ] אור 'легкий'
/u/ [ʔäduˈmä] אדומה 'червона' (f)

Приголосні

Приголосні сучасного івриту
  Губно-губні Губно-зубні Альвеолярні Постальвеолярні Палатальні Велярні Увулярні Фарингальні Глоттальні
Носові m   n    
Проривні p   b   t   d     k   ɡ ʔ
Африкати     ts 1  
Фрикативні   f   v s   z ʃ   ʒ χ (ħ   ʕ) 3 h
Апроксиманти   l j w ʁ̞ 2

Ашкеназька вимова

Основні відмінності ашкеназької вимови івриту від прийнятої в Ізраїлі (спрощений варіант сефардської вимови) такі:

  • Наголос в ашкеназькому івриті при розмові зазвичай падає на передостанній склад, а при читанні релігійних текстів, за давньоєврейськими правилами граматики, як правило на останньому, тоді як в сефардській вимові зберігся давній наголос (у більшості випадків — на останній склад, проте в деяких граматичних формах і в деяких категоріях слів — на передостанній. В останньому випадку, наголос в ашкеназькому та сефардському варіантах є однаковим.
  • В ашкеназькому варіанті івриту збереглася відмінність у вимові звуку, що передається літерою ת без знаку дагешТав рефуя»). У вимові єменських євреїв ця літера читається, як щілинний звук, схожий на англійське th в слові think. В сефардській (і сучасній ізраїльській) вимові відмінність між «Тав дгуша» (тобто зі знаком Дагеш) і «Тав Рефуя» було втрачено, і літера ת завжди читається як Т. Тоді як в ашкеназькому варіанті щілинна вимова збереглася, хоча й у зміненому вигляді — замість зубно-зубного звуку Θ став вимовлятися звук С.
  • У давньому івриті існувала опозиція голосних за довготою, тобто голосні були довгі й короткі, на думку Віленського Гаона довгі голосні є дифтонгами. В сучасному івриті немає відмінностей між голосними за довготою: «короткий а» і «довгий а» вимовляються однаково — як «а». Тоді як в ашкеназькому варіанті довгі голосні а, о і е змінили своє звучання: довгnbsp;— це різновид алфавіту (мовою івритий а став вимовлятися як о (а потім в діалектах на території України перейшов в У); довгий о перейшов у дифтонг ой (а потім в діалектах на території Литви і Білорусі — в дифтонг ей); довгий е перейшов в дифтонг ей. Довгі звуки У та і в ашкеназькій вимові збіглися з відповідними короткими, тобто ці два звуки вимовляються в обох варіантах однаково.
  • Крім того, в результаті згаданого вище зсуву наголосу голосна о, що утворилася на місці колишнього довгого а, зазнала редукції і в словах, запозичених з івриту в їдиш, стала вимовлятися як е (хоча у власне івритських текстах, наприклад, при читанні молитв, продовжували вимовляти о).

Приклади:

Слово שבת («Субота») в ашкеназькій вимові звучить як «шабос» (їдиш «шабес»), а в сефардській — як «шабат».

Слово משפחה («сім'я») в ашкеназькій вимові звучить як «мішпохо» (їдиш «мішпохе», «мішпухе»), а в сефардській — як «мішпаха».

Слово בית — דין («суд») в ашкеназькій вимові звучить як «бейс-дин», а в сефардській — як «бет-дин».

Ім'я משה в ашкеназькій вимові звучить як «Мойше», а в сефардській — як «Моше».

Граматика

Іменник

Іменники в івриті мають два роди: чоловічий і жіночий, абстрактні іменники зазвичай — жіночого роду. Жіночий рід має закінчення ה- (приблизна вимова: -а), або ת/ -ית/ -ות- (приблизна вимова: -et/-it/-ut). Іменники з іншим закінченням — переважно чоловічого роду.

Категорія числа має три форми: однина, множина, двоїна. Основне закінчення чоловічого роду в множині: -im:

  • מחשב [maxˈʃev] (комп'ютер) → מחשבים [maxʃeˈvim] ((багато) комп'ютерів)

Основне закінчення жіночого роду в множині -ot. Це закінчення додається до закінчення -ah або -et. Іменники жіночого роду на -it/ut у множині мають -iot/-ujot.

  • מיטה [miˈta] (Ліжко) → מיטות [miˈtot] (Ліжка)
  • מחברת [maxˈberet] (Записник) → מחברות [maxbaˈrot] (Записники)
  • חנות [xaˈnut] (Крамниця) → חנויות [xanuˈjot] (Крамниці')
  • אשכולית [eʃkoˈlit] (Грейпфрут) → אשכוליות [eʃkoliˈjot] (Грейпфрути)

Дієслово

Особливістю морфології сучасного івриту є розвинута система дієслівних часів: минулий час (перфект), теперішній (дієприкметник в ролі присудка) і майбутній (імперфект). Іврит має також складний минулий час, що утворюється за допомогою дієприкметника та фінітної форми дієслова haya «бути».

Синтаксис

Поряд з конструкцією родового відмінка у так званому зв'язаному стані, поширені конструкції з генитивною часткою šel.

Для синтаксису характерні відсутність консекутивних ланцюгів і переважання вільного порядку слів. Підрядні речення часто вводяться за допомогою сполучника še.

Вивчення в Україні

В Україні давньоєврейська мова викладалася в заснованому в 1918 році Єврейському народному університеті, що був першим єврейським закладом вищої освіти на українських землях[2].

Сьогодні в Україні іврит вивчають у таких академічних установах:

Див. також

Література

  • Пабло-Ісаак Галеві (Кірчук). Іврит // Дух і літера, № 24 2012[5]
  • Колода Світлана Олександрівна. Івритський текст: лінгвістичні аспекти організації структури (на матеріалі сучасної прози): автореф. дисертації канд. філол. наук: 10.02.13; НАН України, Інститут сходознавства ім. А.Кримського. — К., 2008. — 20 с.
  • Ben-Yehudhah E., Thesaurus totius hebraitatis, Bd 1—17, Jerusalem — B., 1908—40;
  • Chomsky N., Morphophonemics of modern Hebrew, Phil., 1951;
  • Even-Shoshan A., Milon xadash menukad u-metsuyar, v. 1—4, Yerushalayyim, 1960;
  • Hoffman, Joel M, In the Beginning: A Short History of the Hebrew Language. New York: NYU Press. ISBN 0-8147-3654-8.
  • Izre'el, Shlomo, «The emergence of Spoken Israeli Hebrew», in: Benjamin Hary (ed.), The Corpus of Spoken Israeli Hebrew (CoSIH): Working Papers I (2001)
  • Kuzar, Ron, Hebrew and Zionism: A Discourse Analytic Cultural Study. Berlin & New York: Mouton de Gruyter 2001. ISBN 3-11-016993-2, ISBN 3-11-016992-4.
  • Laufer, Asher. «Hebrew», in: Handbook of the International Phonetic Association. Cambridge University Press 1999. ISBN 0-521-65236-7, ISBN 0-521-63751-1.
  • Sáenz-Badillos, Angel, 1993 A History of the Hebrew Language (trans. John Elwolde). Cambridge, England: Cambridge University Press. ISBN 0-521-55634-1

Примітки

  1. Напр. Кафедра сходознавства ЛНУ ім. Івана Франка Архівовано 1 квітень 2013 у Wayback Machine.
  2. http://history.org.ua/?termin=Evreysky_narodny_universytet Електронна енциклопедія історії України, стаття «Єврейський народний університет»
  3. Міждисциплінарна сертифікатна програма з юдаїки
  4. Курси івриту в Чернівецькому університеті
  5. http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/5355

Посилання

Єврейська музика

Єврейська музика — побутова, світська і культова музика єврейської діаспори, a також творчість композиторів-євреїв, які пишуть на основі єврейського музичного фольклору. За Старим Завітом жоден особливий випадок у євреїв не обходився без музики. У Єрусалимському Храмі звучала музика. Левіти грали на музичних інструментах. Про це згадується у багатьох псалмах. Коли євреї були змушені (кінець 1-го стол. н. е.) частково покинути Ерец Ісраель («Земля Ізраїля»), то вони взяли з собою також і свою музичну традицію. Із часом почався вплив єврейської музики на музику тих країн, де євреї оселилися і звичайно, що місцева музика також впливала на розвиток музики євреїв. Цей розвиток визначався історичними умовами життя і побуту євреїв. Він увібрав вплив багатьох музичних культур: іранської, арабської, народів Кавказу, європейських країн.

Приблизно від середньовіччя починається інтенсивне проникнення єврейських тем у християнську музику (напр. твори Г. Шютца, да Палестрини чи О. ді Лассо). У той самий час у традиційній синагогальній музиці з'являються твори, написані у європейській манері (С. Россі).

У новий час, коли євреї отримали у багатьох країнах Європи повні громадянські права, у деяких країнах (напр. Німеччина, Австрія) з'являються композитори, які не були євреями, але писали музику для синагоги (напр. Ф. Шуберт, Псалом 92). У той самий час і серед єврейських музикантів є автори, що пишуть синагогальну музику у європейському стилі (І. Оффенбах, батько Ж. Оффенбаха, С. Зульцер, Л. Левандовський, С. Наумбург). Окрім того, ще від 16—17 століть відокремлюються так звані «Клезмер» або «Клезморім» (іврит): народні музиканти, що грають на святах, весіллях тощо. Як правило такі ансамблі складаються з 3—5 музикантів (скрипка, барабан, цимбали, контрабас). Клезмери грають веселі мелодії, нігуни (класичні наспіви). Ця музика відрізняється багатством мелодійної орнаментики, насичена специфічною ритмікою, що несе в собі відгомін мовних інтонацій усної традиції речитативного виконання уривків з Біблії (так звана юбілляція), повних напруженої, екстатичної емоційності.

Єврейські мови

Євре́йські мо́ви — загальна назва мов євреїв.

Євреї

Єврéї, гебрéї (також ізраїльтяни[джерело?]; самоназва — єгудíм «יְהוּדִים» івритом; їдн «ייִדן» їдишем) — давній народ семітського походження, висхідний до населення стародавнього Ізраїльського та Юдейського царств. Євреї живуть у багатьох країнах світу (з 1948 року існує відновлена єврейська держава Ізраїль).

Чисельність — від 10 до 15 мільйонів осіб (2019 р., оцінка). Етнічною територією розселення євреїв вважаються терени Близького Сходу (сучасна держава Ізраїль). Найбільші поселення в США, Ізраїлі (де євреї є основним населенням), Франції, у Росії, в Україні, у Великій Британії, Аргентині, Канаді, Бразилії, ПАР, Білорусі; по декілька десятків тис. людей живуть також в Угорщині, Бельгії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Молдові, Ірані, Мексиці, Австралії, Швейцарії, Румунії, Індії, Туреччині, Уругваї, Чилі; дрібніші групи євреїв живуть в інших країнах світу.

Релігією євреїв є юдаїзм. Історично поняття єврей і юдей тісно переплетені й у більшості мов нерозрізнимі, але існує багато прихильників подібних до юдаїзму віровчень, які не є етнічними євреями, наприклад караїми, або спільнота африканців-юдеїв. Більшість євреїв володіють та розмовляють мовами тих країн, у яких живуть. В Ізраїлі державною мовою є іврит, відроджена як розмовна в XIX столітті Елієзером Бен-Єгудою. У різних країнах існує також ряд місцевих єврейських мов, найпоширеніша з яких — їдиш — входить у германську групу мов.

Ізраїльська література

Ізра́їльська літерату́ра (івр. ספרות ישראלית‎) — література Держави Ізраїль; розвивається переважно гебрейською, також їдиш і арабською, деякими іншими мовами ізраїльтян-іммігрантів.

Про ізраїльську літературу прийнято говорити, починаючи від незалежності Ізраїлю (1948), хоча початки її розвитку є давнішими.

Їдиш

Їдиш (також ідиш, ייִדיש, יידיש або אידיש) — єврейська мова з групи германських мов, якою послуговуються переважно євреї ашкеназі (центрально- та західноєвропейські євреї). У сучасній германістиці їдиш розглядають як один з діалектів німецької мови[джерело?]. Для передачі на письмі використовують гебрейський алфавіт.

Сьогодні мовою їдиш володіє понад 2 млн людей, переважно в Європі, Ізраїлі та США. До масового знищення євреїв під час Другої світової війни нею розмовляло 11-12 мільйонів осіб.

Ашкеназькі євреї

Ашкена́зі (אַשְׁכֲּנָזִים (іврит) — «Німеччина», МФА: [aʃkəˈnazim] (однина), [aʃkəˈnazi]; також יְהוּדֵי אַשְׁכֲּנָז (їдиш)) — назва одного з двох найчисельніших субетносів євреїв, нащадки вихідців із середньовічної Німеччини і східноєвропейських країн (на відміну від сефардів — вихідців із Іспанії, Португалії та Північної Африки). Користувались переважно мовою їдиш.

Формування субетносу ашкеназі на західноєвропейських територіях бере початок від 476 року. Після зруйнування Західної Римської імперії в V—X століттях у Західній Європі тривав процес творення єврейських громад. На початку ХІ—ХІІ століть ашкеназі називають себе деякі євреї Західної та Центральної Європи, передусім Німеччини та Франції. У процесі асиміляції євреїв у німецькому середовищі виникла мова їдиш — результат розвитку німецьких говірок під впливом івриту. Їдиш згодом став однією з найпоширеніших єврейських мов.

Із країн Західної Європи в ХІІІ—XV століттях відбувалася еміграція ашкеназі до Східної Європи: в Польщу, Литву, на українські та білоруські землі. Протягом XVI—XVII століть в Східній Європі постали громади ашкеназі, що відіграли значну роль в історії єврейського народу. В цих громадах була створена система самоврядування, яка забезпечувала піклування та допомогу кожній сім'ї, кожному члену громади, національну освіту, а також реґулювання взаємин із владою тощо.

Протягом Середньовіччя та Нового часу чисельність ашкеназі у світі невпинно зростала — на межі XVII—XVIII століть ашкеназі за своєю кількістю уже переважали сефардів. Згодом сефарди асимілювалися з ашкеназі, перейняли їхні звичаї та традиції. За даними перепису 1897, на українських землях мешкало понад 3 мільйони євреїв, і всі вони вважали себе ашкеназі. Нині у світі близько 13 мільйонів євреїв, більшість із яких ідентифікують себе як ашкеназі.

Бялик Хаїм-Нахман

|Фото=

Хаїм Нахман Бялик (9 січня 1873, Івниця, Волинська губернія, Російська імперія — 4 липня 1934, Відень, Австрія) — український єврейський поет,есеїст, перекладач та редактор, один із засновників новітньої літератури мовою іврит (писав також їдишем).

Вальс із Баширом

«Вальс з Баширом» (івр. ואלס עם באשיר‎ — Вальс ім Башір) — анімаційний фільм 2008 року, продюсером і сценаристом якого виступив Арі Фольман. В основі стрічки лежить історія ветерана Ліванської війни 1982 року. Є першим мультиплікаційним фільмом в історії світового кінематографу, номінованому на «Оскар» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».

Вікіпедія івритом

Вікіпедія івритом — розділ Вікіпедії івритом. Створена у липні 2003 року. Наразі це 39-та найбільша Вікіпедія, що знаходиться між вірменською і литовською у загальному переліку.

Вікіпедія івритом станом на 17 вересня 2019 року містить 250 305 статей, 554 036 зареєстрованих користувачів, 38 адміністраторів. Загальна кількість сторінок в Вікіпедії івритом — 1 059 839, редагувань — 26 255 377, завантажених файлів — 59 079. Глибина (рівень розвитку мовного розділу) Вікіпедії івритом велика і становить 259.1 пунктів.

Гаскала

Гаскала (івр. השכלה — просвітництво від сехель — здоровий глузд, інтелект), єврейське просвітництво — рух, який виник у середовищі євреїв Європи в другій половині XVIII століття, яке виступало за прийняття цінностей Просвітництва, більшу інтеграцію в європейське суспільство, і зростання освіти в області світських наук, івриту та історії єврейського народу. «Гаскала» в цьому сенсі означає початок руху по включенню євреїв Європи в світське життя, що призвів до створення перших єврейських політичних об'єднань і боротьби за скасування дискримінаційних законів (Емансипація євреїв).

Ініціатором руху «Гаскала» вважається Мозес Мендельсон.

Гаскала була поворотним пунктом в новій єврейської історії та стала ідейним джерелом всіх центральних течій єврейської національної думки наступних двох століть. В релігії концепції Гаскали стимулювали як реформізм в юдаїзмі, так і реакцію у вигляді неоортодоксії (див. Ортодоксальний юдаїзм). У мирській сфері Гаскала спричинила за собою не тільки широку мовну і культурну асиміляцію європейського єврейства, але і виникнення нової літератури та ідеологічних течій національного характеру — гебраїзм (руху за відродження мови іврит), ідішізма (як вираження секулярного націоналізму) і політичного сіонізму.

Прихильники просвітницького руху «Гаскала» іменуються «маскилим».

Елі Візель

|Lib=

Елі Візель (англ. Elie Wiesel; 30 вересня 1928 — 2 липня 2016) — єврейський, французький та американський письменник, журналіст, громадський діяч. Лауреат Нобелівської премії миру 1986 року. Писав на їдиш, французькою і англійською мовами. Завдяки його публікаціям 1950-х років в світі поширилося визначення поняття Голокост. Професор гуманітарних наук Бостонського університету.

Мови Ізраїлю

Ізраїль - багатомовна країна. Офіційною мовою є іврит; арабська має особливий статус. Крім того, поширені англійська та російська, а також французька, амхарська (ефіопська), іспанська, румунська, польська, ідиш, ладіно, угорська. Всього, згідно з сайтом Ethnologue, до мов Ізраїлю відносяться 39 мов і діалектів, включаючи мови жестів.

Обітниця

Обі́тниця, обіт, обіти — дається Богові обіцянку зробити який-небудь подвиг, справу милосердя або благочестя.

1. Обіцянка (іврит. «neder» — обіцянка, або "щось обіцяне"). Обітниця містить обіцянки щось зробити чи пожертвувати Богові в подяку за Його відповідь або благословення від Нього: обіти Якова, Їфтаха, Анни і Авесалома.

2. Обітниця стриманості (іврит. «'esar» — зарік, відмова або утримання від чого-небудь) полягає в обіцянці утриматися від чого-небудь. Яскравими біблійними прикладами такої обітниці слугують зарік від шлюбу і обітниця посвячення:

Зарік від одруження або заміжжя: Біблія, Старий Завіт, Книга Числа 30:4 «… Якщо жінка дасть обітницю Господеві й покладе на себе зарока в домі свого батька в своїй молодості …»

Обітниця посвячення. Ця обітниця полягає, серед іншого, у повному утриманні від алкогольних напоїв, утриманні від стрижки волосся і від дотику до останків померлого. Закон про посвячення докладно описаний у біблійній Книзі Чисел (6:1-21).3. Обітниця закляття (іврит. «herem», або араб. «Haram» — закляття або прокляття). Це поняття означає річ або живу істоту, або якусь кількість таких речей, істот (включно з людьми), що перебувають під прокляттям або закляттям, до яких до зняття закляття (або протягом певного часу) під загрозою покарання або смерті ніхто не може торкатися, крім Бога. Харам як релігійна заборона на заподіяння шкоди або на спілкування з людиною з якої-небудь причини декілька разів згадується в Корані.

— Біблія, Старий Заповіт, Книга пророка Езри, 10:7-8Сутність обітниць, як духовних практик в індійській культурі, в обмеженні якогось прояву своєї природи, тим самим накопичити і підсилити певні внутрішні енергії, що дозволить актуалізувати їх, а потім поставити під свідомий контроль.«Як тільки приходить імпульс щось зробити - зупинись.» Виджнана Бхайрава ТантраОбіти, позитивно визначаюча форма поведінки людини, сприяють накопиченню енергії, актуалізуванню внутрішніх проблем та їх вирішенню. Чем більше триває обітниця тим більш, глибокі внутрішні проблеми розкриваються.

Пурім

Пурим, Пур (від давньоперського пур — жереб) — єврейське свято, установлене на згадку порятунку перських євреїв від винищування їх Аманом, улюбленцем перського царя Ахашвероша (Ксеркса, в V ст. до н. е.).

Єврейка Естер, за посередництвом єврея Мордехая, взята в гарем царя, стала його улюбленою бранкою, а потім дружиною. Довідавшись про задуми Гамана знищити євреїв, вона посприяла єврейському повстанню, під час якого протягом однієї ночі було вбито близько 75 000 осіб неєврейського походження по всьому царству.

(Ест. 9:16)У це свято прийнято читати сувій Естер (біблійна книга), у якому оповідається про ці події, усіляко веселитися (у тому числі за допомогою надмірного споживання алкогольних напоїв. До речі, це єдиний день, коли юдеї повинні пити багато, доки вони перестануть розрізняти слова «нехай буде проклятий Аман» від «нехай буде благословенний Мордехай»). Під час читання сувою Естер при проголошенні імені Амана звучать спеціальні тріскачки.

Традиційна страва — гоменташі (їдиш המן-טאַשן‎/מאָן-טאשן [монташн/оменташн/ументашн], іврит אוזני המן [озней Аман]), трикутне печиво чи пиріжки з маком чи іншою начинкою, які прийнято називати «вуха Амана», хоча це — народна етимологія, яка пішла від співзвуччя «мон» (мак) і «Гомон» (Гаман) у їдиші. Але ця назва кумедним чином широко використовується уже близько двох століть, зокрема, саме в такому вигляді назва печива увійшла у сучасний іврит.

Діти ставлять театральну виставу — Пуримшпіль.

Пурим святкують 14 числа місяця адара за єврейським календарем. Ця дата припадає у різні роки на дні між 20 лютого і 25 березня.

Самаритяни

Самаритяни, самаряни (івр. שומרונים‎ — «Шомрон», כותים — «кутім» (тобто переселенці з месопотамського міста Кута) — нечисленна етно-релігійна група, представники якої компактно проживають у кварталі Неві-Пінхас ізраїльського міста Холон (передмістя Тель-Авіва) а також у селі Кир'ят-Луза (Неві-Кедем) біля гори Гарізім, неподалік від міста Наблус на Західному березі річки Йордан. Мови: іврит (самарянська писемність на основі староєврейського алфавіту, близького до фінікійського), самаряни Наблуса володіють також арабською. Релігія — своєрідна версія Юдаїзму з часів перед пророками. Священні книги — Тора і Книга Ісуса Навина (у версіях які відрізняються від канонічних варіантів — особливо Книга Ісуса Навина). Чисельність — близько 700 осіб.

Список газет Ізраїлю

Список газет Ізраїлю являє собою перелік газет, що виходять і поширюються в Державі Ізраїль. Більшість із них друкуються івритом, однак існують і видання, розраховані на аудиторію ізраїльських арабів і репатріантів та імігрантів, які розмовляють іншими мовами, зокрема російською, англійською та французькою.

Кореспондент Reuters Това Коен 2012 охарактеризував ізраїльське суспільство як "одержиме новинами." Ізраїль зберігає високий показник читання газет, що викликано високою грамотністю населення і його зацікавленістю політикою й поточними справами. У середньому 100 осіб на день читають 21 газету, хоча багато ізраїльтян читають більш ніж одну газету.

Хатіква

Хатіква, також Гатіква (іврит: התקווה, «Надія») пісня, яка з 2004 року є національним гімном Ізраїлю.

Шмуель Йосеф Агнон

|Lib= |Член КПРС?=

Шмуель Йосеф Агнон (Аґнон, івр. שמואל יוסף עגנון‎‎, справжнє ім'я — Шмуель Йосеф Галеві Чачкес; 17 липня 1888, Бучач — 17 лютого 1970, Гедера, або Єрусалим, Ізраїль) — єврейський письменник, виходець з Галичини. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1966. Перший з івритомовних та їдишомовних письменників володар цієї високої відзнаки. Кузин історика Емануеля Рінґельблюма.

Іншими мовами

This page is based on a Wikipedia article written by authors (here).
Text is available under the CC BY-SA 3.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.